Зверну увагу й на те, що практика випередила введення у дію положень нового ЦПК. Так, раніше громадяни, звертаючись до суду, подавали заяви судді, виходячи з дислокації, тобто переліку тих вулиць, які обслуговував суддя. Ще до введення нового ЦПК у деяких судах почали працювати чергові судді, які приймали усі заяви, потім ці заяви передавались конкретно призначеній у суді особі, яка розподіляла між суддями ті справи, які надійшли до суду. Але єдиної практики щодо прийняття заяви до суду до введення в дію нового ЦПК не було.

При певній логічній обґрунтованості процедури прийняття заяв громадян без прив´язки до дислокації, заяви приймалися з наступним розподілом їх між суддями в порядку черговості, але при такому розподілі виникала проблема суб´єктивного фактору.

Необхідно зазначити, що в нашій правовій системі останнім часом дуже вагоме значення має саме суб´єктивний фактор. Так, при розподілі справ між суддями цей фактор виявився настільки вагомим, що, як показала практика деяких модельних судів, він перекрив позитивні риси анулювання порядку безпосереднього подання заяв судді за дислокацією.

Зовні здається, що цивільні справи за певними категоріями подібні між собою, мають однакову складність, обсяг роботи з матеріалами, моральне навантаження тощо. Але адвокати і судді знають, які категорії справ можна вважати найбільш складними і принциповими. Якщо до суду подається спільна заява подружжя про розірвання шлюбу, яка розглядатиметься у порядку окремого провадження (ч. З ст.234 нового ЦПК) і при цьому не йдеться про визначення місця проживання дитини, розподіл майна, стягнення аліментів, то рішення у такій справі наперед можна передбачити. Коли всі перераховані аспекти мають місце в одній справі, то можна тільки уявити, скільки часу пройде, щоб така справа була вирішена, скільки сил, енергії, тактовності, знань потрібно судді, щоб вирішити таку справу справедливо, неупе-реджено і відповідно до вимог законодавства.

Водночас кількість справ, що припадає на одного суддю, та їх зміст впливають на остаточний результат його праці, але розподіл їх у порядку черговості, як це передбачено ст. 118 нового ЦПК, не передбачає розмежування кількості справ та їх складності. Отже, при цьому слід сказати знову ж про той суб´єктивний фактор, який існує у судах. Якщо суддя "не подобається" тій особі, яка розподіляє справи, то він приречений буде займатися справами, в яких існує значне емоційне навантаження і складність, а інші судді будуть займатися вирішенням лише "цікавих" і простих справ.

Позитивні моменти від такого розподілу в тому, що від "розподіляючого" залежить чи потрапить конкретна справа до сильного судді, який здатен розібратися у всіх складнощах правової ситуації, чи справа буде вирішена поверхово, що призведе до подальшого скасування рішення суду. Більше того, при зовнішній прогресивності такого способу призначення суддів на розгляд конкретної заяви, коли суддя не "відфутболює" заявника ще при прийнятті заяви, шляхом направлення немотивованої ухвали про відмову у прийнятті заяви, протистоїть подальша залежність суддів від змісту і кількості справ у його провадженні, яка буде диктувати характер відносин судді з "розподіляючим". Останнє положення свідчить про зменшення незалежності суддів. Хто свідомо захоче, щоб у нього були важкі і проблемні (скандальні) справи? Наприклад, важкими вважаються справи, які повертаються на новий розгляд після апеляційного провадження, оскільки цей фактор свідчить про те, що сторони вже стали на "принцип" і не будуть вдоволені будь-яким рішенням суду, отже, й наступне рішення суду наймовірніше буде оскаржуватися.

"У статті 118 нового ЦПК має місце положення, що позов пред´являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді у порядку черговості. Слід зазначити, що не тільки позовна заява подається таким чином, а цей порядок поширюється на пред´явлення заяв у порядку окремого провадження та заяв про видачу судового наказу. Аналізуючи буквально цю норму, слід сказати, що у ній чітко не закріплено положення кому конкретно подається заява: у канцелярію чи іншій особі, наприклад черговому помічнику судді. Розглядаючи далі цю норму, зазначимо, що вираз "де вона реєструється, оформлюється" вказує на те, що заява повинна подаватися до канцелярії суду, бо саме там реєструються та оформлюються заяви.

Але у суді є загальна канцелярія та канцелярія у цивільних справах і коли заява надходить поштою до суду, то спочатку вона реєструється у загальній канцелярії, де на ній проставляється вхідний номер, після чого вона передається у канцелярію з цивільних справ. Там їй присвоюється номер (реєстрація), заводиться на цю справу статистична картка, заноситься реєстраційний номер в алфавітну книгу і лише потім справа повинна передаватися судді, як зазначено у законі, у порядку черговості. Однак, закон не дав відповіді на те, ким та за якими критеріями встановлюється черговість судді? Чи в основу такого розподілу покладається територіальний критерій, тобто та ж дислокація, чи предметна компетенція, коли кожний суддя спеціалізується на певних категоріях справ (наприклад, трудові, сімейні тощо) чи виходячи із завантаженості судді (за кількістю справ, які є у провадженні судді). Можливо, існуватимуть дні прийому заяв для кожного судді, коли він має приймати всі заяви до свого провадження?

Всі працівники судів раніше не любили другу половину середи та першу половину п´ятниці, оскільки саме у ці дні проходив прийом заяв від громадян і працювала канцелярія суду для громадян. Однак не треба було створювати штучні перепони при прийнятті заяв, тоді не було б нервової обстановки у судах. Але для юристів такий єдиний порядок був зручним, оскільки можна було на ці дні не планувати будь-яких інших дій, крім відвідування судів. Тепер же у різних судах встановлюються свої дні і години прийому громадян, а тому необхідно попередньо про такі години прийому дізнаватися.

Існував і альтерантивний варіант вирішення цієї проблеми. Зараз в одного судді працює фактично два помічника: секретар та безпосередньо помічник судді. Якщо надати одному з них повноваження щодо прийняття заяв, зокрема помічнику судді, то проблема зникла б. Як сам суддя, так і його помічник при прийнятті .чаяви мають перевіряти формальні ознаки заяви, а не її суть. Нудь-яка особа вправі звернутися до суду виходячи із ст. 124 Конституції, оскільки кожній особі гарантовано державою право на судовий захист, яке повинно безумовно бути реалізованим. Тобто будь-яка заява повинна бути прийнята судом, адже при прийнятті заяви не вирішується питання про її задоволення, а лише потім суддя має вирішити питання про усунення можливих недоліків такої заяви, надавши особі строк для їх усунення.

Як секретар, так і помічник судді мають бути досить кваліфікованими особами, щоб встановити, чи існує квитанція про сплату судового збору, чи подано другий примірник заяви для відповідача, чи є в наявності всі додатки до заяви.

При прийнятті заяви через канцелярію суду може бути одночасно вирішене й питання щодо підсудності справи. Хоча на практиці ще мають місце випадки, пов´язані з пересиланням заяви між судами, оскарженням дій суду щодо визначення підсудності справи, яка пов´язана з виключною підсудністю тощо.

Судді також не враховують істотних змін у ЦПК і, зокрема, існування попереднього судового засідання, на якому й будуть з´ясовуватися всі основні питання подальшого розгляду справи.

Новим ЦПК нині вирішене, у деякій мірі, досить важливе питання щодо пред´явлення заяви до суду, хоча б тому, що порівняно в ЦПК 1963 р. законом вже передбачено строки, у які повинен суддя відкрити провадження у справі, а саме: протягом 10 днів з дня пред´явлення заяви чи усунення недоліків. Отже, статті 118, 122 нового ЦПК мають позитивний вплив на реальний захист прав громадян при зверненні до суду. Але знов-таки існують випадки на практиці, коли заява "пролежала" у канцелярії півтора місяця, а потім суддя намагається у її змісті знайти недоліки, замість того, щоб розглядати її по суті.

Загалом автор вважає, що будь-які ухвали суду першої та апеляційної інстанцій повинні переглядатися судом вищої інстанції, якщо сторона доведе, що з їх винесенням порушуються її права. Це має бути загальне правило. Зокрема, якщо суд першої інстанції тричі не приймає позовну заяву і зазначає про виявлені ним зауваження, то, на думку автора, можна ставити питання про відвід судді на підставі його некомпетентності, якщо Ви впевнені у виконанні всіх вимог законодавства. Тобто, виявлені недоліки позовної заяви можуть бути й усунуті під час попереднього судового засідання (ч. 6 ст. 130 ЦПК). Це положення свідчить про доцільність прийняття заяви до провадження суду.