Автор намагався у цьому загальному і стратегічному розділі узагальнити деякі проблеми як теорії, так і практики судочинства в цивільних справах. Вважається за потрібне звернути увагу й на ті проблеми, які хоча й не безпосередньо, але істотно впливають на цивільний процес, оскільки зумовлені подальшим розвитком науки цивільного процесу, практики розгляду справ, удосконаленням законодавства. Тому виходячи з сукупності піднятих проблем можна говорити, що в такому ракурсі проблеми цивільного процесу не висвітлювались.

Найголовнішими сучасними проблемами цивільного процесу автор вважає такі:

  1. Невідповідність нового ЦПК конституційним принципамздійснення правосуддя.
  2. Нестабільність законодавства, відсутність системи при внесенні змін до ЦПК.
  3. Необхідність систематизації норм нового ЦПК з урахуванням теорії цивільного процесу.
  4. Відсутність теоретичних концепцій подальпіого розвитку цивільного процесу.
  5. Судочинство в цивільних справах не відповідає ні вимогамзаконодавства, ні теорії цивільного процесу.
  6. Проблеми у забезпеченні висококваліфікованими кадрамипосад суддів, адвокатів.

На погляд автора, перелік наведених сучасних проблем ставить під сумнів можливість здійснення правосуддя на належному рівні. Однак судочинство в цивільних справах існує...

У посібнику автор виділити лише деякі проблеми цивільного процесу, але ті, я^і, на його думку, впливатимуть на можливість суду здійснювати справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ у повній відповідності до Конституції України та інтересів суспільства. При цьому, у багатьох випадках вчені і практики говорять про необхідність збільшення фінансування судочинства, але автором цей фактор не віднесено до першочергових і пояснення цьому він бачить у простій формулі: визначення істотних пільг для науковців і збільшення їх кількості в Україні не приводить до переходу кількості в якість. Як свідчить остання практика, навпаки, збільшення фінансування певних урядових і неурядових програм призводить, як правило, не до значного поліпшення якості наукової діяльності і її результатів, а до марнотратства у відповідній галузі. Так, з 1996 р. розпочалася праця над удосконаленням законодавства і створенням базових нормативних актів, але ця діяльність відбувалася в межах окремих робочих груп, обговорення відбувалося за круглими столами, куди запрошувалися деякі вчені або їх участь лише декларувалася. Широкого і тематичного обговорення у спеціальних юридичних виданнях результатів діяльності робочих груп по створенню проектів процесуальних кодексів не відбувалося, а в цей час готувалися кандидатські і докторські дисертації, результати яких не бралися до уваги при створенні законопроектів, представники робочих груп не запрошувалися на захист таких дисертацій тощо.

Тому день набрання чинності новим ЦПК України - 1 вересня 2005 р. - мав би розглядатися як свято всієї прогресивної частини юристів, які давно очікували на внесення змін до цивільного судочинства. Але свято, пов´язане з введенням у дію нового законодавчого акта, мабуть, закінчилося, як тільки почалася безпосередня робота фахівців у галузі права з цим нормативним актом.

Слід сказати, що зміни у цивільному судочинстві були конче необхідними, оскільки велика кількість статей ЦПК застаріла і не відповідала духу нових правовідносин, які вже мають місце в суспільстві і зумовлені введенням у дію нових Цивільного, Господарського і Сімейного кодексів тощо. Отже, нагальною стала потреба закріпити у ЦПК нові інститути, нові процедури, направлені на оптимізацію цивільного процесу з метою реалізації основних конституційних принципів права особи на судовий захист у порядку цивільного судочинства. Але нині все ж таки залишається відкритим питання, а чи адатен новий ЦПК України вирішити ті проблеми, які існували до його запровадження і які існують у сучасному цивільному процесі, тобто на першому етапі його дії?

Боротьба навколо міністерських портфелів, депутатських місць або політичні інтриги забирають у сучасному парламенті України основний час, а все інше і, зокрема, прийняття і підписання законів - це другорядні і менш важливі напрями діяльності депутатського корпусу. Про те, що люди себе живцем спалюють, оскільки не можуть досягти правосуддя в Україні, або голодують під стінами Верховної Ради, говорити не варто. Кількість звернень до Європейського Суду з прав людини від громадян України, які не задоволені рішеннями судів, досягла позначки 15 000 , але це теж тема не дуже приємна. Про те, що справи "розглядаються" касаційною інстанцією (Верховним Судом) роками, також говорити вважається зайвим. Коли виникла політична проблема і від Верховного Суду України вимагалося негайно прийняти рішення, то він працював до третьої години ночі. Зрозуміло, що такий графік роботи не може вважатися нормою, але не можна забувати й про проблеми громадян, які за Конституцією України є рівними.

Тому постає питання, що стало передумовою прийняття і введення у дію нового ЦПК: перелічені та багато інших проблемних питань чи формальне приведення ЦПК у відповідність до нової Конституції України?

На наш погляд, принцип змагальності, закладений у ст. 129 Конституції України, та фіксування судового процесу технічними засобами вже були відтворені у ЦПК, а тому принцип спеціалізації судів на вирішенні цивільних, господарських та адміністративних справ — це лише спосіб (зовнішня форма) вирішення справ, яка принципово і позитивно безпосередньо не вплине на судочинство. Давайте ще виділимо спеціалізовані суди по розгляду справ, що виникають із сімейних правовідносин. Що це кардинально змінить, крім збільшення витрат на судочинство? Вже давно у судах загальної юрисдикції існувала спеціалізація суддів на вирішенні цивільних справ та справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, але на права громадян такий розподіл повноважень не мав позитивного впливу.

Однією з найголовніших проблем цивільного процесу є те, що деякі положення Конституції не знайшли навіть формального закріплення в новому ЩІК. Зокрема, конституційний принцип поширення юрисдикції суду на всі правовідносини, що виникають у державі, до останнього часу був залежним від компетентності судді, оскільки у ст. 136 ЦПК від 1963 р. існувало обмеження повноважень суду. Тепер обмеження формально зняте, але спеціалізація судів на вирішенні певних правовідносин: цивільних, господарських і адміністративних дозволятиме суддям "ганяти" заявників між різними судами. Вважається, що у такій ситуації суди мають приймати заяви від громадян та самі вирішувати питання підвідомчості (компетенції) судів. Залишилося не розкритим і конституційне положення щодо інституту присяжних.