Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§4. Проекти реформи народної освіти в епоху Великої Французької революції (1789-1794 pp.)
В кінці 80-х років XVIII ст. суспільна ситуація у Франції істотно змінилась: економічне піднесення середини століття вичерпало себе, погіршився господарський стан країни, суспільна боротьба, яка розгорнулась у 1789 p., призвела до революції. Політичні і суспільні діячі нової республіканської Франції сприймали революцію як початок нової ери людства, великого соціального значення при цьому надавали оновленню культури, в тому числі й освіти.
У законодавчих установах була представлена ціла низка проектів організації народної освіти. У зв’язку з контрреволюцією і реакцією ці проекти не були впроваджені в життя, але ідеї таких, наприклад, суспільно-політичних діячів, як Ж.А.Кондорсе і Л.М.Лепелетьє, спрямовані проти вкрай застарілої системи виховання і навчання, залишили помітний слід в історії педагогіки і були прогресивними для свого часу.
Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) був одним з най відоміших представників французького Просвітництва: філософ, математик, економіст, політичний діяч - захисник інтересів великої буржуазії - він, як ніхто інший, добре уявляв собі ситуацію, що склалася в освітній системі Франції. Залежність шкільної справи від політики, від держави, вузькість традиційної освіти і, як результат, безграмотність народу обумовили його думки про необхідність докорінних реформ у цій галузі.
Доповіді про загальну організацію народної освіти” (1792 р.) Ж.Кондорсе пропонував зробити систему освіти незалежною від будь-якого політичного тиску. Але, оскільки незалежність не може бути абсолютною, він розраховував підпорядкувати діяльність шкіл під контроль зборів народних представників, найбільш непідкупної, віддаленої від приватних інтересів влади. Мету освіти Ж.Кондорсе вбачав у відкритті людям способів задоволення їхніх потреб у забезпеченні добробуту, пізнання і використання їхніх прав і обов’язків, удосконалення в професії, у виконанні суспільних обов’язків. Таким чином, вважав він, кожна людина зможе використовувати і розвивати свої природні таланти і в результаті буде досягнута фактична рівність усіх громадян.
Школи повинні бути державними, а навчання - безкоштовним і безрелігійним. Освіта повинна бути загальною, однаковою для всіх, проте надаватися можливість найбільш обдарованій частині громадян отримувати більш високу освіту, поглиблювати і розширювати її.
Особливо Кондорсе виділив у своїй доповіді думку про те, що жодна суспільна влада не повинна мати право перешкоджати поширенню нових істин і теорій, які не узгоджувалися з її політикою та інтересами. Ці думки не втратили значення і в наш час. Всю освіту Ж.Кондорсе пропонував поділити на чотири ступені: початкові школи, школи другого ступеню, інститути, ліцеї.
На першому ступені діти повинні вивчати те, що необхідно для самостійної діяльності: читання, письмо, елементи граматики, правила арифметики, найпростіші методи вимірювання, відомості про сільське господарство і ремесла, поняття про мораль, етику і принципи суспільного ладу. Для розвитку фізичних сил дитини потрібно проводити гімнастичні вправи. Таку школу з одним вчителем повинні отримувати кожні 400 жителів.
Школи другого ступеня, де діти могли б отримувати знання, необхідні для ремесел, повинні бути розраховані на дітей з більш або менш заможних сімей, а також ознайомлювати з життям суспільства й основами моралі. У цих школах необхідно створювати кабінети і бібліотеки, оснащені обладнанням, необхідним для вивчення природничих наук. Така школа повинна була відкриватись у кожному адміністративному окрузі і в кожному місті з населенням понад 4000 жителів.
На третьому ступені навчання, в інститутах, повинні були викладатись предмети, пов’язані з практичною діяльністю: сільським господарством, промисловістю, військовою справою, медициною і тощо. Такі навчальні заклади, на думку Ж.Кондорсе, повинні були відкриватись в кожному департаменті.
На четвертому ступені освіти, в ліцеях, повинні були готувати вчених, людей, для яких наука є заняттям на все життя. Тут повинні були отримувати освіту і підготовку до практичної діяльності і майбутні викладачі шкіл та інститутів. На всю Францію достатнім створення дев’яти ліцеїв.
Очолювати всю систему освіти повинно було Національне товариство наук і мистецтв на зразок сучасної академії наук, де члени обираються співтовариством, яке входить у це об’єднання. Члени цієї організації повинні були визначати склад вчителів усіх типів шкіл.
У цілому, проект Ж.Кондорсе був досить прогресивним. Наступність ступенів освіти, рівність у правах на освіту всіх людей, безкоштовність навчання, підвищення ролі природничих наук - все це свідчило на користь проекту. Однак він не був прийнятий більшістю Законодавчих зборів.
Ще більш демократичніший проект освіти запропонував Луі Мішель Лепелетьє (1760-1793 pp.). Вихідця з дворян, під час революції його було вбито королівським гвардійцем за те, що в Конвенті голосував за страту короля. Незадовго до смерті JI.Лепелетьє написав “План національного виховання" , який на Конвенті доповів М.Робесп’єр.
Звертаючись до проекту Ж.Кондорсе, Л.Лепелетьє відзначав, що сам він відважився запропонувати значно ширшу програму, яка могла б сприяти національному відродженню Франції шляхом “створення нового народу”. Мету проекту вбачав у реалізації дійсно національного, республіканського, доступного для всіх виховання. Якщо освіта, навіть і доступна для всіх, є надбанням обмеженої кількості членів суспільства, то виховання повинно бути загальним для всіх.
Л.Лепелетьє пропонував видати декрет, за яким усім без винятку хлопчикам 5-11 років забезпечувалося б суспільне виховання за рахунок держави, так, щоб вони, перебуваючи під ї´ї захистом, мали б однаковий одяг, їжу, освіту і догляд. Весь тягар затрат на утримання цих закладів пропонував перекласти на заможних людей.
Період з 5 до 12 років Л.Лепелетьє вважав вирішальним для фізичного і морального розвитку людини. Саме через це за дітьми в цьому віці необхідний постійний нагляд, надання їм допомоги.
До 5-ти років дитина повинна перебувати під доглядом матері, якій потрібно надавати допомогу порадами, зробити для неї початкове виховання дитини не обтяжливим тягарем, а джерелом радощів і надії.
У 5-ти річному віці держава отримає дитину з рук природи, а в 12 років вона зробить її членом суспільства.
Цей період JI.Лепелетьє вважав найбільш оптимальним для суспільного виховання, цей вік сприятливий не тільки для вивчення різних ремесел, але й для вивчення наук, у цьому віці дитина вже в змозі обрати собі майбутню професію і почати її опанування. На цьому етапі загальна освіта і загальне виховання повинні завершуватися, оскільки кожну професію треба набувати окремо і навчати всьому в одній школі неможливо. Тому дітей не варто зачиняти в стінах школи, а треба вести їх у майстерні і на поля.
Л.Лепелетьє пропонував у містах і сільській місцевості створювати будинки національного виховання, кожний з яких вміщував би від 400 до 600 учнів і розміщувався недалеко від місця проживання дітей, з тим, щоб батьки могли часто відвідувати їх. На одного вчителя повинно припадати не більше 50 учнів, що не буде обтяжливим для нього, якщо старші діти будуть допомагати у вихованні менших.
Завданням таких шкіл - “підготовка первинної речовини”, озброєння дітей відомостями, “однаково корисними громадянам будь-якого стану”. Перш за все, це повинно було стосуватись фізичного виховання, яке покликане розвивати в дітях силу, загартовувати їх, навчати переносити зміну погоди, втому. Для цього необхідне дотримання обов’язкового для всіх режиму. Дитина з бідної сім’ї опиниться вдома в тих же умовах, що і в школі, а дитина з багатої сім’ї швидко звикне вдома до зніжуючого її життя, але навіть у житті багатія можуть бути такі обставини, при яких “рятівна жорсткість виховання” знадобиться їй.
Результатом виховання повинна стати звичка до праці. У дітей необхідно виховувати мужність до виконання важкої роботи, енергійність, завзятість у доведенні її до кінця, тобто все те, що характеризує працелюбну людину. Планувати власне життя, підкорятись точній дисципліні - ось ще дві звички, які вкрай необхідно прищепити дітям.
Таке виховання, на думку JI.Лепелетьє, повинно було формувати такі “дитячі натури”, які в підсумку зробляться “національними натурами”, тобто породить нове молоде покоління Франції і сприяти оновленню суспільних моральних норм.
Після довгих дискусій Конвент прийняв рішення про створення будинків національного виховання, але через декілька місяців це рішення було скасовано. Ідеї Л.Лепелетьє, таким чином, не були втілені в життя, хоча вони й вплинули на подальший розвиток педагогічної думки в європейських країнах.