Муніципальне право України
§ 1. Правова природа міжнародних стандартів місцевого самоврядування
При дослідженні проблем реалізації Україною міжнародних стандартів місцевого самоврядування неможливо оминути проблему становлення і формування самих міжнародних стандартів такої діяльності, та їх юридичної природи.
Слід зазначити, що в сучасному міжнародному публічному праві сформувався нормативний масив міжнародних стандартів, розроблених державами — членами світового співтовариства в рамках міжнародних організацій і конференцій, в різних сферах міжнародного співробітництва.
Природно, що пріоритет тут належить насамперед міжнародним стандартам у сфері прав людини, точніше, міжнародним стандартам (стандарту) у міжнародному праві прав людини´. Цей пріоритет обґрунтовується не тільки й не стільки особливою значимістю об´єкта і предмета міжнародпо-правового регулювання, скільки фактичною кількістю міжнародних стандартів, які закріплюють і гарантують легалізацію, легітимацію, захист, охорону прав людини державою та її інституціями практично в усіх сферах життєдіяльності людей — в умовах миру й воєнних дій, на рівні відносин з державою й у сфері місцевого самоврядування, залежно від статі, віку, стану здоров´я, правового стану та ін.
Загальновідомо, що міжнародна система прав людини складається з норм-принципів, які захищають засади галузі, конкретних норм матеріального права, процесуальних норм (що набувають все більшого значення, тому що відповідають на запитання, як діяти, щоб захистити права людини), а також міжнародних механізмів захисту прав людини. Самі із цього елементного складу необхідно вибрати норми, які за своєю правовою природою, своїм значенням та місцем можуть бути кваліфіковані в якості міжнародних стандартів.
Як уявляється, до необхідного результату може привести аналіз теоретичних і нормативних дефініцій, що визначають міжнародні стандарти прав людини. Так, наприклад, представники доктрини П. Рабинович і М. Хавронюк, надаючи пріоритет домінанті зобов´язань держави в цій сфері, визначають такі стандарти у вигляді певних показників прав людини, визначених у міжнародних актах, які заохочують або зобов´язують держави. Практично таким же підходом характеризується позиція професора С. Черниченка, який вважає, що міжнародні стандарти в міжнародному праві прав людини — це міжнародно-правові зобов´язання держави, які розвивають і конкретизують принцип поваги до прав людини. Український дослідник К. Савчук, визначаючи міжнародні стандарти й сповідаючи при цьому діяльнісно-зобов´язальні домінанти, в якості таких бачить міжнародно-правові норми й принципи, які закріплюють стандартизовані правила поведінки суб´єктів міжнародного права в тих або інших сферах міждержавного співробітництва.
Дотримуючись досить широкого нормативістського підходу та його телеологічного потенціалу, Р. Шамсон вважає, що всі документи, прийняті Організацією Об´єднаних Націй і регіональними організаціями, виходять із того самого принципу — принципу існування єдиних стандартів прав людини, яких повинні дотримуватися всі держави світу, а якщо йдеться про регіональні документи, то держави даного регіону.
легальні принципи становлення, формування і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Закріплення таких положень на рівні співтовариства держав за допомогою рамкових норм міжнародного права свідчить про важливість цього інституту не тільки в національному (внутрішньодержавному), а й у міжнародному аспектах, що характеризується актуалізацією і глобалізацією предметів правового регулювання. Отже, міжнародні стандарти функціонування місцевої демократії належать до міжнародних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють правила, визнані більшістю держав. Причому в деяких з них зазначається, що міждержавні угоди, які укладаються в сфері управління, зумовлені прагненням досягти "більш сильної єдності" між державами (Преамбула Європейської хартії про місцеве самоврядування 1985 р.), або стверджується, що вони приймаються зі спеціальною метою: "бути для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти більш демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення" (Преамбула Всесвітньої Декларації місцевого самоврядування 1985 р.).
В аспекті формування міжнародних стандартів інтерес становить не тільки спільна діяльність держав з розробки основних міжнародних угод концептуального характеру, а й процес одностороннього приєднання держав до вже розроблених міжнародних документів, які включають міжнародні стандарти. Можна стверджувати, що прийняття двома і більше державами міжнародних угод з широкого кола питань міжнародних відносин, їх подальша легалізація і реалізація — це процес розробки, визнання, взяття зобов´язань зликонання і реалізації міжнародних правил поведінки, що мають нормативний, типологічний, стереотипний характер і внаслідок своєї обов´язковості, повторюваності та гіпотетичного передбачення стають стандартами. Отже, на нашу думку, міжнародні стандарти — це норми міжнародного права, які містяться в міжнародних договорах, які розробляються державами в рамках міжнародних міжурядових організацій (ММУО). На процеси їх розроблення таких норм впливають глобальні тенденції інтернаціоналізації міжнародного життя.