Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

3.3. Періодизація життя дитини й особливості виховання та навчання в кожний з вікових періодів

Враховуючи характерні ознаки, властиві дітям на різних ступенях природного розвитку, Руссо виділив чотири вікові періоди в житті дитини, визначивши провідну ознаку для кожного ступеню розвитку, вказавши, на що варто спрямовувати основну увагу вихователя.

Перший період - від народження до 2-х років, до появи мовлення. Увага повинна бути приділена в цей період фізичному вихованню дитини.

Другий період - від 2-х до 12-ти років - Руссо називав “сном розуму”. Вважаючи, що в цьому віці дитина ще не здатна до абстрактного мислення, педагог пропонував розвивати переважно органи відчуття.

Третій період - від 12-и до 15 років. Основна увага повинна бути приділена розумовому і трудовому вихованню.

Четвертий період - від 16 років до повноліття - “період бурь і пристрастей”. Особлива увага має бути приділена моральному і статевому вихованню.

Періодизація Ж.-Ж.Руссо була кроком вперед у порівнянні з періодизацією, запропонованою Коменським, оскільки Руссо намагався виявити внутрішні закономірності розвитку дитини, хоч при цьому не займався глибоким вивченням особливостей певних етапів дитинства. Суб’єктивне вип’ячування певної особливості, характерної для кожного періоду, надавало дещо штучного, надуманого характеру цій періодизації.

Опису природного виховання в кожний з відзначених періодів присвячені конкретні розділи роману-трактату “Еміль, або Про виховання”.

Перша книга “Перший рік життя “Еміля...”. У ній Руссо подав низку конкретних вказівок про виховання в ранньому дитинстві, переважно по догляду за дитиною: їжа, гігієна, загартування. Перші турботи зобов’язана брати на себе мати, яка по можливості повинна годувати дитину власним молоком. З перших днів немовляті треба надати свободу рухів, не слід туго сповивати, носити на руках, необхідно проявляти турботу по загартовуванню, вчити самостійно ходити, не зніжувати, не потурати примхам, щоб не перетворити дитину в тирана. Діти, за словами Руссо, “починають з того, що змушують собі допомагати, і закінчують тим, що змушують собі прислужувати”.

Друга книга “Дитячий вік” присвячена аналізу другого періоду життя дитини. З 2-х років починається новий етап життя дитини. Головна увага повинна приділятися розвитку органів відчуття. Як прихильник сенсуалізму, Руссо вважав, що сенсорне виховання передує розумовому: “все, що входить у людське мислення, проникає туди за допомогою відчуттів”, - писав він, - “щоб навчитися мислити, потрібно тренувати наші органи відчуття, які є засобами нашого розуму”. У книзі він детально описує, як, на його думку, потрібно тренувати окремі органи відчуттів, рекомендував різноманітні вправи для розвитку зору, дотику, слуху.

Оскільки розум ще спить, то здійснювати навчання передчасно і шкідливо. Руссо заперечував форсування мови дитини, оскільки це може призвести до неправильної вимови, а також нерозуміння того, про що дитина говорить; між тим, дуже важливо добитись, щоб дитина говорила тільки те, про що вона дійсно знає.

Руссо штучно відокремив розвиток відчуттів і мислення і висловив невідповідаюче дійсності положення, що діти до 12 років нібито нездатні до узагальнень і тому до цього віку їх не потрібно навчати.

На думку Руссо, дитині до 12 років краще не знати книг, але, якщо вона навчиться читати, то першою і єдиною книгою повинна стати “Робінзон Крузо” Д.Дефо, що відповідало його педагогічним задумам.

Руссо вважав, що до 12 років не варто не лише навчати дитину, але й давати їй моральні настанови, бо в неї немає ще певного життєвого досвіду. Найефективнішим у цьому віці буде метод “природних наслідків”, при якому дитина мала б можливість на власному досвіді випробувати негативні наслідки своїх негативних вчинків. Так, якщо дитина зламала стілець, не варто негайно заміняти його новим: хай вона відчує як незручно обходитися без нього; якщо дитина розбила віконне скло, не треба поспішати вставляти його, хай вона відчує, як стало холодно і незатишно. “Краще отримати нежить, ніж вирости безумним”, - писав педагог.

Заслуга Руссо полягає в тому, що він відкидав нудне моралізаторство з дітьми, а також суворі методи дій на них, хоч, рекомендований ним як універсальний метод “природних наслідків”, не може замінити різноманітні методи морального виховання дітей цього періоду.

Таким чином, у віці від 2 до 12 років діти повинні познайомитись на основі власного досвіду з природними і деякими суспільними явищами, розвивати свої зовнішні відчуття, проявляти активність у процесі ігор та фізичних вправ, виконувати деякі сільськогосподарські роботи.

Третій віковий період, з 12 до 15 років, сприятливий для навчання, оскільки у вихованців появляється надлишок сил, які варто спрямовувати на набуття знань. Оскільки цей період дуже короткий, то з численних наук треба вибрати ті, які дитина може опанувати з найбільшою користю для себе. Руссо вважав, що підліткам малознайома галузь людських взаємовідносин, а тому їх не варто навчати гуманітарним наукам, зокрема історії, а краще наукам про природу: географію, астрономію, фізику, природознавство.

Метою розумового виховання Руссо вважав пробудження у підлітка інтересу до наук, озброєння його методами набуття знань. Відповідно до цього він пропонував докорінним чином перебудувати зміст і методику навчання на основі розвитку самостійності й активності учнів (спостереження, збір матеріалів, дослідження, досліди тощо). Дитина набуває знання з географії, знайомлячись з околицями того села, де вона живе; астрономії, спостерігаючи зоряне небо, схід і захід Сонця, Місяця; оволодіває фізикою на основі дослідів. Учений заперечував підручники і ставив дитину в становище дослідника, “Хай вона здобуває знання не через нас, а через саму себе: хай вона не заучує науку, а творить її сама”. Отже, завдання педагога не в тому, щоб повідомляти учням систематичні знання, а в тому, щоб організувати і керувати їх самостійною роботою. Особливого значення надавав Руссо розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх уміння працювати самостійно.

Перелічені вимоги виражали палкий протест Руссо проти феодальної школи, відірваної від життя, досвіду дитини. Настійні рекомендації розвивати у дитини спостережливість, допитливість, активність, стимулювати вироблення в неї самостійних суджень були, безсумнівно, історично прогресивними. Разом з тим, у поглядах Руссо на освіту є й хибні положення: він не зумів пов’язати власний досвід дитини з досвідом, який накопичений людством і відображений у науках; рекомендував розпочинати навчання в надто пізньому віці та ін.

Руссо надавав великого значення трудовому вихованню: працю розглядав як суспільний обов’язок кожної людини; вважав, що участь підлітка у трудовій діяльності дозволить йому розібратися в сучасних суспільних відносинах, збудить у нього повагу до трудівників, викличе зневагу до нероб і дармоїдів. Ручну працю - столярну, ковальську, сільськогосподарчу та ін. - проголошував найважливішим засобом виховання. У праці вбачав дійовий засіб розумового розвитку дитини (Еміль повинен працювати як селянин, а мислити як філософ). Педагог вважав, що підлітку треба опанувати не лише деякими видами сільськогосподарських робіт, але й прийомами ремесла, найкраще столярного, яке розвиває тіло, вимагає вправності і кмітливості; столяр робить не предмет розкоші, а корисні речі. Руссо відзначав, що кожна людина, яка отримала навіть дуже хороше розумове виховання, але нездатна до фізичної праці, залишається неповноцінною, був переконаний, що свою свободу і незалежність людина може забезпечити, перш за все, власного працею. Ось чому праця, трудове виховання займає таке важливе місце і є одним з важливіших завдань у педагогічній системі Ж.-Ж.Руссо. Його думки про виховання працею мали новаторський характер.

Після 15 років - це вік, коли Еміля треба вже повертати до людей і виховувати серед людей. Особливу увагу треба приділяти в цей період моральному вихованню і статевій освіті. Руссо висуває три основні завдання морального виховання: 1) виховання добрих почуттів (серця); 2) добрих суджень; 3) доброї волі. Розв’язання їх досягається не моралізаторськими сентенціями, а зразковими прикладами, хорошими справами, вивченням біографій видатних людей, історії, літератури, мистецтва. Виховання доброї волі можливе лише при здійсненні добрих і корисних справ. У цьому віці Руссо вважав за потрібне давати юнакам і статеву освіту. Це той період, коли пробуджується тяга до супутниці життя. У цей час пожвавлюються всі почуття духу. Однак, у питаннях статевої освіти не варто поспішати з надто ранніми роз’ясненнями, але не можна годувати юнака й казками. По можливості треба стримувати цікавість юнака, але, якщо вже не можна, то необхідно давати щиру відповідь. На його думку, потрібно всіляко стримувати пробудження статевого інстинкту, для цього необхідно усунути все зайве, збуджуюче - еротичну літературу, картини тощо. Юнак повинен вести не зніжене і сидяче життя, а більше рухатися, займатися спортом, фізичною працею, уникати тісного одягу, частіше бувати на свіжому повітрі.

Щоб зберегти Еміля від розпусти, Руссо веде його в госпіталь, де той бачить хворих на сифіліс. І це гнітюче й лякливо впливає на Еміля.

Руссо вважав, що до 17-18 р. юнакові не потрібно говорити про релігію. Він був переконаний, що Еміль, розмірковуючи про розумний устрій Всесвіту, сам поступово прийде до пізнання божественного начала.