Муніципальне право України
§ 4. Система муніципального права
Систему муніципального права складають інститути і норми муніципального права.
Основними складовими системи муніципального права є його інститути, які являють собою групи правових норм, що регулюють найбільш споріднені муніципальні відносини, тобто системи відносин у сфері місцевого самоврядування.
Наявність інститутів муніципального права об´єктивно обумовлена наявністю відносно самостійних, внутрішньо споріднених — за змістом і формою — груп муніципальних відносин, наприклад: місцеві вибори, референдуми та інші форми безпосереднього волевиявлення територіальних громад; організація і діяльність представницьких органів місцевого самоврядування, його виконавчих органів; статус сільських, селищних, міських голів тощо.
Іншим, не менш важливим фактором, що зумовлює становлення та функціонування інститутів муніципального права, як і інших галузей права, є наявність певних систем чи сукупностей відповідних правових норм, які мають, як правило, єдине джерело у вигляді закону чи низки тісно пов´язаних між собою законів або розділів чи розділу комплексного закону.
Вирішальне значення для становлення системи муніципального права в Україні мали прийняття чинної Конституції і на її основі Закону "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до чинної Конституції, цього Закону та інших законодавчих актів, прийнятих на їх основі і у відповідності з ними, основними інститутами муніципального права України є:
— інститут загальних засад місцевого самоврядування;
— інститут територіальних громад;
— інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосередньої демократії;
— інститут представницьких органів місцевого самоврядування (рад);
— інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;
— інститут сільських, селищних, міських голів;
— інститут органів самоорганізації населення;
— інститут територіальних основ місцевого самоврядування;
— інститут комунальної власності;
— інститут фінансових основ місцевого самоврядування;
— інститут об´єднань органів місцевого самоврядування;
— інститут гарантій місцевого самоврядування;
— інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.
Інститут загальних засад місцевого самоврядування являє собою групу (систему) конституційно-правових норм, які визначають ставлення держави до місцевого самоврядування (визнання і гарантування), його місце в системі безпосередньої і представницької демократії, можливості участі громадян України у його здійсненні, поняття, принципи, систему, правові, організаційні, матеріальні, фінансові та інші основи, відносини з органами державної влади, підприємствами і організаціями та можливості об´єднання з іншими органами місцевого самоврядування.
Інститут територіальних громад являє собою групу конституційно-правових норм, які містять визначення поняття територіальної громади, її місце в системі місцевого самоврядування, основних функцій і повноважень.
Інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад є системою норм, які регулюють організацію і проведення місцевих виборів, референдумів та інших форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад і участі громадян у вирішенні чи обговоренні, ініціюванні питань місцевого значення.
Інститут представницьких органів місцевого самоврядування є одним із найвагоміших інститутів муніципального права. Він являє собою систему конституційно-правових норм, які визначають систему, структуру і склад представницьких органів місцевого самоврядування всіх рівнів — сільських, селищних, міських, районних і обласних рад, їх функції і повноваження, порядок діяльності, статус депутатів місцевих рад та депутатських об´єднань.
Нерідко в окремі інститути виділяють систему, структуру і склад різних рівнів рад, їх функції і повноваження, статус депутатів місцевих рад та інші групи норм щодо представницьких органів місцевого самоврядування в силу відносно самостійного характеру правових норм, які регулюють відповідні відносини. Ці інститути в багатьох відношеннях є об´єктивною реальністю, але іншого рівня, не з числа основних. Інститут виконавчих органів місцевого самоврядування є групою (системою) правових норм, які регулюють організацію і діяльність органів виконавчої влади, муніципальну службу і визначають статус муніципальних службовців.
Інститут сільського, селищного, міського голів є порівняно новим інститутом муніципального права, який являє собою групу норм, що визначають статус цієї посадової особи.
Інститут органів самоорганізації населення — це група норм, які регулюють організацію і діяльність будинкових, вуличних, квартальних та інших органів самоорганізації населення.
Інші інститути муніципального права — це являють собою групи правових норм, які визначають статус територіальних, матеріальних чи фінансових основ місцевого самоврядування, його гарантії та відповідальність органів і посадових осіб.
Первинним елементом системи муніципального права є муніципальні нормию.
Це загальнообов´язкові правила поведінки, які встановлюються народом, державою, органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами системи місцевого самоврядування та іншими його суб´єктами.
Муніципально-правові норми, як і норми інших галузей права, поділяються на кілька видів, зокрема за їх суттю, змістом, формами, джерелами, місцем і часом дії, об´єктами і суб´єктами муніципальних правовідносин тощо.
За юридичною силою, розрізняють такі муніципально-правові норми: 1) конституційні, які мають найвищу юридичну силу; 2) законодавчі, які мають вищу юридичну силу; 3) підзаконних актів; 4) суб´єктів місцевого самоврядування.
За змістомізшіі^що виражається в муніципально-правових нормах, вони поділяються на такі види норм: 1) уповноважуючі (надають або визнають права суб´єктів правовідносин); 2) зобов´язуючі (передбачають обов´язки); 3) забороняючі (передбачають заборони щодо певних напрямів, способів або засобів діяльності, поведінки); 4) дозвільні (передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).
Так, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України, сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, що є дозвільною нормою у регулюванні відносин самоорганізації населення.
За способом вираження волі муніципально-правові норми поділяються на такі види: а) імперативні (передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки у відповідності з ними); б) диспозитивні (передбачають багатоманітність у їх розумінні, тлумаченні і поведінці у відповідності з ними); в) рекомендаційні (пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб´єкта відповідних правовідносин) і г) декларативні (проголошують як об´єктивно найбільш прийнятні правила поведінки суб´єктів муніципальних правовідносин).
За змістом здійснюваних функцій муніципально-правові ; норми поділяються на правотворчі, установчі, регулятивні, охоронні та інформаційні (норми-дефініції та ін.)
Залежно від характеру відносин, що регулюють муніципально-правові норми, їх поділяють на матеріальні і процесуальні (процедурно-процесуальні).
Залежно від меж ДІЇ муиіципально-правових норм їх поділяють на загальні (норми-принципи, норми-дефініції) та інституційні (під-галузеві) норми.
За простором, територією дії муніципально-правові норми поділяються на: 1) норми, що діють на всій території України і 2) норми, що діють в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальними громадами та органами місцевого самоврядування).
За часом дії муніципально-правові норми поділяються на постійні, які складають більшість норм, і тимчасові, зокрема норми, передбачені перехідними положеннями Конституції, Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законів.