Проголошення незалежності і прийняття чинної Конституції України дали потужний імпульс для радикальних процесів демократизації суспільства і держави. Складовою процесу глибокої демократизації Української держави є визнання і гарантування місцевого самоврядування, яке є не тільки досить складним та багатоплановим соціальним феноменом і правовим інститутом, а й нині стало реалією суспільного життя. Однак, незважаючи па конституційну легалізацію місцевого самоврядування, з боку держави по відношенню до компетсиційпих повноважень його суб´єктів та органів, має місце двовалентний підхід, що знаходить свій вияв у постійній дихотомії "централізація — децентралізація". Слід зазначити, що спроби деяких суб´єктів законодавчої ініціативи, зокрема інститутів виконавчої влади, централізації цих повноважень, стимулюють процеси нівелювання місцевої демократії та призводять до побудови "декоративного" та "позитивно передбачуваного" для держави місцевого самоврядування.

Гарячі дискусії навколо доцільності місцевого самоврядування, його природи, формування його системи продовжуються, але все відчутнішими й очевиднішими стають результати його функціонування в селах, селищах і містах, все більше поваги виявляють до його органів і посадових осіб органи державної влади. Визнання територіальних громад первинним суб´єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень, надання якісно нового статусу місцевим радам та створення одноособових інститутів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських голів змінило не лише розподіл владних повноважень і механізм здійснення публічної влади на місцях, а й політичну систему всього суспільства.

Становлення місцевого самоврядування супроводжується бурхливим розвитком законодавства в цій галузі, багатогранною локальною нормотворчістю і ратифікацією міжнародно-правових актів, що регламентують статутарні та функціональні аспекти становлення та розвитку локальної муніципальної демократії.

Відтак місцеве самоврядування посідє особливе місце в структурі національного конституціоналізму. Це обумовлено насамперед тим, що на його органи, що найбільш тісно пов´язані з населенням, покладена відповідальність за вирішення практично всіх проблем локального характеру — житлового і комунального господарства, розвитку сфери послуг, екології, створення локальних систем освіти, охорони здоров´я, транспортної інфраструктури, що практично розвантажило державну владу та дало їй можливість зосередитися на вирішенні питань загальнодержавного значення.

Закономірним наслідком стала нормативна регламентація процесу становлення якісно нового інституту конституційного права та нової галузі права — муніципального права України, основними джерелами якої є чинна Конституція України, Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997), Європейська Хартія про місцеве самоврядування, Конституція Автономної Республіки Крим та Закон "Про столицю України — місто-гєрой Київ".

Реалізація муніципального права, його подальший розвиток і вдосконалення значною мірою залежать від розвитку відповідної галузі науки та навчальної дисципліни.

Мета цього підручника — допомогти не лише студентам, а й усім, кого цікавить муніципальна проблематика, ознайомитися з історією становлення та розвитку муніципального права в Україні, зміст, сутність, правову природу, характерні ознаки місцевого самоврядування. Авторський колектив не пішов шляхом лапідарного викладення матеріалу. Тому в ньому знайшли відображення і проблемні аспекти муніципального права України, зокрема такі, що стосуються становлення власної компетенції місцевого самоврядування, імплементації міжнародних стандартів локальної демократії в національне законодавство, розвитку муніципального процесу тощо.

Видання цього підручника є даниною світлій пам´яті Віктора Федоровича Погорілка — члена-кореспондента Національної академії наук України, академіка Академії правових наук України, доктора юридичних наук, професора від його вдячних учнів та колег у зв´язку з 70-річчям з дня його народження.