Міжнародне публічне право. Том 2

12.3. Міжнародне кримінальне правосуддя і відповідальність за тероризм

Тероризм як міжнародний злочин знаходиться у сфері юрисдикції міжнародного антитерористичного права, яке визначається як міжсистемна міжгалузева сукупність принципів і норм права, що регулюють відносини співробітництва держав з упередження та покарання за вчинення тероризму й терористичних злочинів, що його становлять.

Звідси предметом міжнародного антитерористичного права слід вважати запобігання, розслідування та покарання за тероризм і злочини тероризму, здійснювані суб’єктами міжнародного права, на основі міжнародних угод за допомогою як системи міжнародних органів, так і національних засобів, що сукупно й утворюють систему міжнародної кримінальної юстиції у сфері боротьби з тероризмом. Тобто, міжнародне антитерористичне право створює умови для реалізації кримінальної відповідальності за злочини тероризму в механізмі функціонування міжнародного права.

Характер і масштаби сучасного тероризму вказують, по-перше, на те, що в міжнародному житті виникла надзвичайна загроза, впоратись із якою міжнародне право, розвиваючись згідно з традиціями, не може. Звідси, і це - по-друге, виникла необхідність створення органу спеціальної юрисдикції - Міжнародного кримінального суду, що успадкував риси Нюрнберзького і Токійського міжнародних військових трибуналів, які багато в чому визначили обличчя міжнародної кримінальної юстиції після Другої світової війни.

Беручи до уваги також Міжнародні трибунали по колишній Югославії, по Руанді, а також Міжнародний суд ООН та інші міжнародні органи, слід зазначити: в системі міжнародного кримінального права практично існує й діє міжнародна кримінальна юстиція, яка належить і до сфери міжнародного антитерористичного права. Адже її активність, передусім, слід пов’язувати з небезпечністю терористичних загроз, а подальший її розвиток багато в чому залежить від об’єктивності й консолідованості оцінок міжнародного злочину тероризму.

Особливість чинного міжнародного антитерористичного права полягає в тому, що правові акти встановлюють злочинність тих чи інших діянь (актів тероризму), залишаючи відкритими питання про злочинність тероризму як терористичного конфлікту протиборчих сторін і навіть про конкретні санкції за вчинення терористичних актів.

У сфері відповідальності за міжнародний злочин тероризм міжнародне антитерористичне право розвивається вельми однобічно (як право матеріальне): держави в антитерористичних конвенціях прагнуть зафіксувати взаємні зобов’язання, тоді як їхній імплементації відводиться другорядна роль.

На думку відомого юриста М. М. Полянського, проблема міжнародної кримінальної юстиції становить собою проблему судоустрою та судочинства. Але є питання матеріального права, які невід´ємні від питань організації міжнародного кримінального трибуналу й порядку провадження в ньому справ.

Одним з основних тут є питання про те, чи може діяння кваліфікуватися й каратися як злочин за відсутності відповідного закону. Це стосується, передусім, сфери діяльності суду.

При визначенні сфери дії міжнародної кримінальної юстиції щодо тероризму слід також зважити й на об’єкт цього міжнародного злочину: різні його види потребують відповідного механізму відповідальності.

Слід також звернути увагу й на те, що норми міжнародного антитерористичного права можуть діяти як у мирний час, так і в умовах збройного конфлікту.

До системи міжнародного антитерористичного права входить також і внутрішнє законодавство як допоміжне, побічне джерело. Воно є засобом здійснення принципів і норм міжнародного антитерористичного права, підтвердженням наявності чи відсутності тієї чи іншої норми або принципу міжнародного антитерористичного права.

Системне міжнародне судочинство у справах про міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, що зараз формується й розвивається, багато в чому має антитерористичний зміст і у зв´язку з цим заслуговує на увагу з точки зору перспектив пошуку ефективних механізмів реалізації відповідальності за тероризм.

Після Другої світової війни та до останнього часу міжнародна кримінальна юстиція лише на перший погляд не мала вираженої антитерористичної спрямованості. Більше того, Римський Статут Міжнародного кримінального суду також не містить норми про відповідальність за тероризм.

Утім, тероризм, хоча й не фігурує в прямій постановці питання в рішеннях Нюрнберзького і Токійського трибунатів, але як насильницьке діяння, що містить компоненту залякування й спрямованості на безвинні жертви вже тоді привернув увагу світового співтовариства. Антитерористичний зміст має кваліфікація трибуналами таких міжнародних злочинів, як убивство заручників; знищення, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення; переслідування за політичними, расовими та релігійними мотивами; руйнування, не виправдане воєнною необхідністю тощо.

Значення судових рішень у сфері юрисдикції міжнародного антитерористичного права зросло з утворенням Міжнародних трибуналів для судового переслідування осіб за злочини, вчинені на території колишньої Югославії (1993) та Руанди (1994), а також Міжнародного кримінального суду (2000).

Незважаючи на те, що трибунали по колишній Югославії та Руанді не винесли вироків щодо, власне, тероризму, їхні судові рішення як органів міжнародного кримінального правосуддя мають важливе антитерористичне значення. По-перше, хоча в статутах трибуналів акти тероризму й виділені в окрему норму, слід вважати, що злочини, які підпадають під юрисдикцію трибуналів (ст. 1) у цілому мають терористичний зміст, оскільки предметом безпосереднього посягання в більшості в них є безвинні люди (ст. 2-4). В офіційних документах ООН часто зустрічаються характеристики подій у колишній Югославії та Руанді, оцінюваних як терористичні1. По-друге, загальноприйняте визначення тероризму в міжнародному праві відсутнє. По-третє, на терористичний характер вчинюваних злочинів у даному випадку вказує й високий рівень організаторів злочинів.

Антитерористична спрямованість Міжнародного кримінального суду також є очевидною.

Обґрунтування його створення ґрунтується на терористичній загрозі й ескалації наркобізнесу. Дипломатична конференція повноважних представників під егідою ООН з утворення Міжнародного кримінального суду прийняла його Статут, визнаючи, що «терористичні акти, ким би та де би вони не вчинялись і незалежно від їхніх форм, методів або мотивів, є серйозними злочинами, що викликають заклопотаність міжнародного співтовариства. Конференція виразила жаль з приводу відсутності загальноприйнятного визначення тероризму для введення в юрисдикцію Суду».

Звідси ефективними в боротьбі з тероризмом можуть бути судові рішення, які передбачають попередження, припинення терористичних проявів і відповідальність за них через інші склади міжнародних злочинів, що знайшли визначення переважно в нормах права збройних конфліктів.

Відсутність прямої норми, що регулювала б боротьбу з тероризмом, Міжнародний кримінальний суд компенсує певним чином за рахунок антитерористичної спрямованості «воєнних» норм. Римський статут охоплює положення, запозичені з Женевських і Гаазьких конвенцій, Додаткових протоколів до Женевських конвенцій, а також з інших договорів. Такі норми спрямовані на застосування не лише щодо міжнародних збройних конфліктів, але й щодо збройних конфліктів неміжнародного характеру. Отже, збройні конфлікти терористичного характеру (тобто, в яких, окрім інших засобів збройної боротьби, застосовуються терористичні акти) цілком підпадають під дію норм міжнародного права збройних конфліктів.

Загальноприйнятий метод міжнародно-правового регулювання пов´язується з опрацюванням і здійсненням правових норм на основі взаємної згоди та добровільності учасників будь-яких правовідносин. Заходи ж у межах реалізації відповідальності охоплюють елементи сили. Зважаючи на узгоджувальну природу сучасного міжнародного права, це неоднозначно оцінюється в доктрині.

Утім, поза будь-якими сумнівами, такого права на примус потребує механізм міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом, об´єктом посягання якого є інтереси міжнародного співтовариства в цілому. Тобто примус тут повинен застосовуватись від імені всього міжнародного співтовариства. Механізм реалізації відповідальності, що ґрунтується на такому методі, сприяє також і консолідації міжнародної громадської думки в питанні правових оцінок цього міжнародного злочину, де, на жаль, переважають підходи, зумовлені різними політичними й економічними інтересами.

Для розв’язання проблем, пов’язаних із чиненням міжнародного правосуддя щодо тероризму, оцінка цього злочину за об’єктом, за тяжкістю є важливою з точки зору його оцінки за ознакою причетності держави. При цьому слід оцінювати злочин не просто як терористичний акт і знати, що цей акт учинений конкретною фізичною особою. Важливо усвідомлювати, чи вчинений цей акт у межах міжнародного злочину тероризму, а отже, чи учинений він особою у зв’язку з певними інтересами, намірами й діями держави. Це має значення тому, що статус особи-виконавця терористичного акту або інших діянь, що становлять тероризм, по-перше, дає можливість визначити, чи має місце тероризм як склад міжнародного злочину, а по-друге - коло суб’єктів, відповідальних за злочини, яке в особі держави, індивідів і визначає складний сукупний суб’єкт тероризму.

Участь держави в тероризмі може бути прямою та побічною. З визначенням прямої участі держави в тероризмі особливих проблем не існує. Ст. 5-8 Проекту статей про відповідальність держав, підготовленого Комісією міжнародного права, встановлюють випадки, коли державі присвоюються акти осіб, державних органів та інших державних механізмів, що діють від її імені. Набагато складніше виглядають справи з визначенням побічної участі держави в тероризмі, оскільки чіткі критерії тут відсутні. Відпрацювати їх практично неможливо у зв’язку з тим, що суть тероризму саме й полягає у двоступеневих і навіть триступеневих детермінантах, що часто перетворюється на використання ним суспільної думки й права у своїх цілях.

Як можна, наприклад, визначити чіткі критерії взаємозв´язку терористичних проявів, що відбуваються в будь-якій країні, у зв’язку з колонізаційною або тим більше з неоколонізаційною політикою, що допускається щодо неї? Таку детермінованість важко визначити навіть у випадку агресії, анексії, геноциду або апартеїду, особливо, коли з терористичними наслідками вони мають суттєвий розрив у часі, а іноді й у місці. Навряд чи є можливим відпрацювання критеріїв, що дають змогу однозначно відрізнити злочинне потурання з боку органів держави щодо тероризму, коли широкий і тривалий характер злочину в межах територіальної юрисдикції держави вказує мовби на презумпцію причетності держави. Ще більшу частину в цьому зв’язку складають випадки, коли акти тероризму вчиняються поза територією «підозрюваної» в тероризмі держави.

Міжнародне антитерористичне право дедалі більше стикається з труднощами, зумовленими зниженням відмінності між злочинною поведінкою держави та її представників і злочинною поведінкою інших осіб. Держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє на міжнародній арені. Тому можливість реалізації відповідальності за тероризм залежить від ступеня втягнутості в реалізацію міжнародного права відповідальності саме держави. Відомий юрист сучасності Ш. Бассіоні зауважив, що суспільство й державні органи, які так швидко й категорично засуджують терористичні дії, вчинені окремими особами не реагують так само, коли те саме або навіть гірше вчиняє політична структура.

За умови причетності держави до тероризму суб’єктом відповідальності є як індивід - представник держави, так і держава, представником якої цей індивід виступає. Зазвичай, держава заперечує свою причетність (як і причетність індивідів - представників держави) до тероризму й у випадку, якщо вона надає організаційну чи матеріальну допомогу в здійсненні терористичних актів. Тим більше така причетність заперечується тоді, коли держава своїми політичними й економічними діями та рішеннями створила умови та передумови до терористичних проявів у міжнародному просторі. Причому, якщо в першому випадку встановлення причетності держави можливе з окремих фактів і ознак матеріального характеру (наприклад, причетність Ірану та Сирії до діяльності «Хезболли»), то в другому - це є проблематичним. Як, скажімо, поставити США відповідальність за тероризм у деяких країнах Латинської Америки, однією з першопричин якого є грабіжницькі умови торгівлі з ними, або за тероризм на Близькому Сході, де зійшлися геополітичні та геоекономічні інтереси?

Із цього витікає, що реалізація відповідальності держави за тероризм багато в чому залежить від політичних причин, унаслідок економічної залежності або в результаті поразки в збройному конфлікті вже незалежно від позиції держави, причетної до тероризму. У більшості випадків у таких ситуаціях здійснюється відповідальність індивідів - представників держави.

Виходом із такої ситуації є ефективна діяльність органу розвідування й судового органу, що діють відповідно до чітких процесуальних правил і здатні встановити факт співучасті держави у кожному конкретному випадку та винести рішення щодо наслідків для винного.

Норми міжнародного антитерористичного права повинні діяти поза існуючим у міжнародному праві інститутом згоди держави на реалізацію міжнародної кримінальної відповідальності осіб, винних у скоєнні тероризму, як, наприклад, зазначає ст. 57 Статуту Міжнародного кримінального суду.

Навіть у випадку, коли держава заперечує свою причетність до тероризму така згода є маловірогідною, оскільки зв’язок індивідів з державою може бути викрито під час розслідування. Отже, проблему реалізації відповідальності держави в таких випадках розв’язати вельми важко. Втім, зважаючи на тенденції в сучасному міжнародному праві, що формуються на фоні глобалізації, перспективи її розв’язання все ж збільшуються. Ще в 1946 р. відомий румунський юрист-міжнародник В. Пелла наголосив, що норми міжнародного кримінального права повинні застосовуватися щодо всіх держав так само, як норми національного кримінального права застосовуються щодо всіх громадян.

Таким чином цілком визрілою є постановка питання про доцільність створення міжнародного антитерористичного суду.

Зважаючи на те, що однією з причин неефективності конвенцій у сфері боротьби з тероризмом є відсутність дієвого механізму реалізації їх, під час розроблення питання про міжнародний антитерористичний суд слід мати на увазі поширені ситуації, коли відсутня згода держав із кваліфікацією дій своїх представників і, відповідно, власних дій як терористичних, чиниться протидія реалізації відповідальності, а також неучасть держави в антитерористичних договорах.

Звідси, незважаючи на те, що очікувати змін ст. 5 Римського Статуту щодо юрисдикції Суду стосовно актів тероризму слід, за ст. 121 та ст. 123, не раніше, ніж через 7 років після набуття Статутом сили; слід визнати позитивним кроком визнання обов’язковості юрисдикції Суду для держав-учасниць Статуту як спільного розуміння принципу юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Для решти держав можливе її визнання через надання заяв про визнання юрисдикції щодо конкретного злочину, вчиненого на її території або її громадянином. При передачі ситуації Радою Безпеки Прокурору на підставі розділу VII Статуту ООН таке визнання не є необхідним.

Зважаючи на наведене, реальні умови для забезпечення об´єктивності в судовому розв’язанні спору, що виник навколо терористичного конфлікту, можливі, виходячи з кваліфікації сукупного суб’єкта складу міжнародного злочину тероризму. У протилежному випадку існує небезпека порушення принципів bona fides, а також - nemo debet, esse judex in propria sua causa, з яких витікає, що ніхто не може бути суддею у власній справі, в якій є стороною. Адже складність тероризму саме й пов’язана з тим, що поза такою кваліфікацією його складу виникає вірогідність змішання або підміни об´єкта та суб’єкта злочину. Внаслідок такої підміни суб’єкт (точніше, та його складова, діяння якої утворюють причини й умови вчинення терористичних актів) має можливість виступати опосередкованим чином «суддею» в справі.

Питання заслуговує на увагу також й у зв’язку з тим, що в доктрині обговорюється проблема про визнання міжнародного співтовариства як особливого суб’єкта міжнародного права. Саме ідеї такого загального особливого суб’єкта міжнародного права відповідає кваліфікація сукупного суб’єкта міжнародного злочину тероризму.

Якщо міжнародне співтовариство як суб’єкт міжнародного права виступатиме стороною в судовому розгляді з приводу тероризму, реального змісту набуває відповідальність сукупного суб´єкта його складу. Неважко, наприклад, передбачити, що за таких умов під потужним міжнародно-правовим «обстрілом» може опинитися, зокрема, й протиправна діяльність міжнародного співтовариства, яка не забезпечила рівні та справедливі умови для самовизначення, і, особливо, розвитку країн і народів, що, власне кажучи, і є одним із корінних тероротвірних факторів. Тому, щоб уникнути ситуації, коли в ролі судді виступає сторона спору, слід серйозну увагу приділити реалізації концепції сукупного суб’єкта в міжнародно-правовій кваліфікації тероризму. Такий підхід у процесі міжнародно-правової боротьби з тероризмом забезпечує розв´язання основного питання - не припускає в принципі можливості протиставлення інтересів міжнародного суспільства та держави (народу).

Є також концептуально життєздатною ідея кримінальної відповідальності держави за тероризм. Як її основну мету слід вважати обґрунтування спеціального режиму відповідальності держав за тероризм. При цьому передбачається різноспрямованість, диференціація та багатоступеневість такого інституту відповідальності, підвищена роль примусу (зважаючи на впливовість і геополітичну вагомість можливих об’єктів). Також значущим мусить бути акцент на важливості судового розгляду та процедурі прийняття рішення щодо злочинної держави (причому мова повинна йти про міжнародні судові органи різного рівня стосовно об’єктів і територій), необхідність визначення поняття та кодифікації злочинів тероризму, зважаючи на їхню різноплановість, підвищену складність і значний політичний підтекст.

Окрім зазначених складових для організації міжнародного кримінального судочинства у справах про тероризм слід розглянути заходи, які можна застосовувати до держави, що викрита у вчиненні злочину.

У сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом важливо затвердити неминучість процедури судового розгляду для всіх держав незалежно від їхньої волі, а також подальшого покарання в прийнятній і дієвій формі.

Ідеї щодо створення спеціального міжнародного суду з компетенцією щодо міжнародних злочинів тероризму виникали неодноразово. Перша з них пов’язана з Конвенцією про створення міжнародного кримінального суду з питань тероризму 1937 p., що покликана створити міжнародний орган з компетенцією щодо злочинів, які передбачались Конвенцією про попередження та покарання за нього. На ранніх стадіях розвитку тероризму зазначену й інші схожі ідеї реалізувати було не так складно. Тероризм аж до 80-х pp. минулого століття вбачався «одномірним» злочинним явищем, за яким стояли індивіди або маргінальні невеликі групи, що не користувалися суттєвою соціальною підтримкою. Участь держав хоча й мала місце, однак серйозної проблеми не становила, оскільки переважно пов’язувалася із так званим заколотницьким тероризмом.

Сучасний тероризм значно «глобалізувався» за рахунок участі в ньому значного числа акторів міжнародних відносин. Тому без серйозного міжнародно-правового розроблення механізмів визначення відповідальності держави та її реалізації в судовому порядку говорити про дієвий вплив на тероризм не доводиться.

У цілому в літературі тема міжнародних кримінальних судів опрацьована достатньо глибоко, зокрема їхні різновиди, внутрішні механізми, місце та роль у системі міжнародно-правових органів.

Міжнародний кримінальний суд з питань тероризму має свої специфічні риси. Передусім такий суд мусить бути наднаціональним, оскільки його компетенцію становлять винятково глобальні проблеми, що не відносяться до компетенції окремої держави І не можуть бути нею розв’язані (створення за ініціативою США Антитерористичної коаліції). Наднаціональний характер суду витікає з його функції, яка ґрунтується на насильницькому примусі, оскільки висунути елемент примусу у відповідальності за тероризм неможливо. Тому наднаціональність рішення суду вбачається в тому, що одна чи кілька держав, що вчинили тероризм, виокремлюються зі складу міжнародного співтовариства і щодо них застосовуються санкції, не спрямовані проти інших членів міжнародного співтовариства. Беручи до уваги, що інтернаціональними вважаються рішення, що встановлюють єдині для всіх держав правила поведінки, слід зазначити, що міжнародний кримінальний суд із питань тероризму суттєво відрізняється від звичайної моделі міжнародного суду. Зазвичай, міжнародний суд передбачає згоду тих, хто спорить, із юрисдикцією. Діяльність же міжнародного антитерористичного суду, хоча й припускає згоду, але здебільшого повинна бути незалежною від неї (як це існує в національних судових системах). Міжнародний кримінальний суд, доповнюючи «національні органи кримінальної юстиції», поряд із діяльністю, що припускає примус, здійснює також типове для міжнародних судів узгодження позицій держав, розв’язання міжнародних суперечок у межах компетенції тощо.

Зрозуміло, що слід враховувати прийняті в міжнародній практиці критерії для кваліфікації кримінального судового органу як міжнародного, зважаючи на застосовуване право, різну державну приналежність сторін у процесі, склад суду, юрисдикційну основу. Міжнародний характер суду визначається не правом, що застосовується (міжнародне право може застосовуватися й національними за складом судами), і не тим фактом, що його створено на основі міжнародної угоди (на основі міжнародної угоди часто діють і національні суди), а схваленням статуту та вироку трибуналу міжнародним співтовариством.

Превалюючою у діяльності міжнародного кримінального суду з тероризму повинна бути його кримінальна компонента. Антитерористичний характер кримінального процесу виявляється в особливих цілях його проведення. Кримінальне право визначає поведінку, у відповідь на яку, зважаючи на важливість об’єкта злочину - світопорядок, міжнародний мир та безпека, до суб’єкта застосовуються особливі заходи не від імені та за ініціативою потерпілого, а від імені та за ініціативою міжнародного співтовариства, до якого входить як суб’єкт злочину, так і потерпілий. Тим більше, що в умовах терористичного конфлікту вони часто виступають у цих двох якостях одночасно. Такі заходи, будучи кримінальними, репресивними, спрямовані не тільки й не стільки на відшкодування шкоди (в минуле), скільки на попередження схожого діяння в майбутньому через створення умов фізичної неможливості діяти таким чином або через цілеспрямовану зміну суб’єкта злочину. Також значну роль у здійсненні кримінальної процедури відіграє ступінь деталізованості у визначенні норм кримінального процесуального та матеріального права.

Основні відмінні риси міжнародного антитерористичного суду зумовлюються незвичайними кваліфікаційними характеристиками складу міжнародного злочину тероризму (передусім його сукупного суб’єкта), а також суто міжнародною «глобалізаційною» спричиненістю та детермінованістю тероризму, його конфліктологічним походженням.

Це потребує розподілу стану учасників міжнародного судового процесу, диференціації їхньої відповідальності навіть у межах самого сукупного суб’єкта тероризму.

До прийняття відповідної дефініції тероризму, основним змістом якої є сукупний суб’єкт складу цього міжнародного злочину, суд міг би здійснювати зазначений розподіл і диференціацію в межах різних складів злочинів. Окремі склади правопорушень при цьому утворюють причини та умови виникнення й ескалації терористичного конфлікту. Складам же злочинних діянь, що становлять власне терористичну діяльність, у чинному міжнародному праві приділено достатньо уваги. Відповідна міжнародно-судова практика в цій сфері також напрацьована.

Безумовною кваліфікаційною особливістю міжнародного антитерористичного суду є розв’язання проблеми причинно-наслідкового зв´язку при встановленні факту міжнародного правопорушення - тероризму.

Відповідь на питання, чи призвели певні причини та умови до вчинення певних терористичних актів, що сукупно й утворило тероризм, означає встановлення основи для визначення відповідальності суб´єкта злочину.

Таку відповідь за наявності дефініції сукупного суб’єкта складу тероризму суд мусить дати в межах кваліфікації складу того чи іншого міжнародного правопорушення, що містить ознаки тероризму. За відсутності дефініції міжнародний антитерористичний суд встановлює зв’язок між діяннями, що стали підставою для чинення актів тероризму у відповідь і самими цими терористичними актами через дослідження різних складів міжнародних правопорушень та інших дій учасників міжнародних відносин.

В останньому випадку вбачається, що побічна нормотворча функція міжнародного антитерористичного суду через створення прецедентного образу сучасного тероризму, прискорить процес загальноприйнятого визначення поняття цього небезпечного міжнародного злочину, створивши для міжнародного співтовариства додаткові умови й можливості бачення причин та умов тероризму як елементів складу цього міжнародного злочину. У порядку зворотного зв’язку це позитивно впливатиме на здійснення антитерористичної міжнародної юрисдикції на засадах справедливості.

Міжнародний орган кримінального переслідування за злочини тероризму повинен бути судовим. Така уточнювальна кваліфікація юрисдикційного антитерористичного органу витікає з особливостей процедури в ньому та його функцій зі здійснення правосуддя. Це означає діяльність із застосування права в конкретних випадках його порушення (за умови видимості порушення) і винесення остаточного рішення про застосування заходів примусу до суб’єкта тероризму в усій його сукупності. Це рішення має обов’язковий характер. Орган, що лише надає консультації, не може бути визнаний судовим, навіть якщо на практиці склалося правило дотримуватися отриманих під час таких консультацій порад.

Міжнародний антитерористичний суд повинен бути судом із винятковою компетенцією. Це означає, що окремі держави не можуть чинити правосуддя щодо злочинів тероризму, що входять до компетенції міжнародного антитерористичного суду. Така модель найліпше відповідає природі тероризму, основоположним елементом якої є причетність держави. В умовах глобалізації виняткова компетенція суду нівелює фактор різного геополітичного стану га можливостей держав.

Виняткова компетенція міжнародного антитерористичного суду дає змогу розмежувати функції у сфері регулювання боротьби з тероризмом, залишаючи за національними судами право здійснювати правосуддя щодо окремих терористичних актів, не пов’язаних із державою.

Міжнародний антитерористичний суд повинен створюватися на постійній основі. Заперечення тут пов´язані переважно з тим, що до сьогоднішнього часу випадок, коли ідея міжнародного кримінального суду була повністю втілена на практиці, - Міжнародні військові трибунали у Нюрнберзі і Токіо. Вважається, що необхідність створення міжнародного кримінального суду диктується надзвичайними обставинами. Для чинення міжнародного антитерористичного правосуддя така модель, очевидно, не підходить, незважаючи на те, що ситуація з поширенням тероризму для міжнародного співтовариства є близькою до надзвичайної. По-перше, ця модель містить небезпеку однобічного покарання за вчинення лише терористичних актів, оскільки покарання не поширюється на представників сторони-«переможця». Ознаки такої ситуації красномовно вбачалися при створенні у 2002 р. так званої Антитерористичної коаліції по Афганістану.

По-друге, тероризм, мабуть, один із усталених і актуальних злочинів сучасності, який до того ж виділяється впевненою «перспективою», оскільки його усунення пов’язане не лише з суттєвою перебудовою міжнародного антитерористичного права, але й з необхідністю глобальних змін у міжнародному житті. По-третє, для суду щодо міжнародного злочину тероризму визначальними обставинами є тяжкість цього злочину, його спрямованість на чинний світопорядок.

Міжнародний кримінальний суд із тероризму має перспективи диференціації. В центрі концепції множини міжнародних кримінальних судів стоїть вказівка ст. 6 Статуту Міжнародного трибуналу: «За необхідності й залежно від кількості справ, що потребують розгляду, можуть бути введені інші трибунали; порядок створення, функції та процедури кожного з трибуналів будуть тотожними і будуть регулюватися даним Статутом».

На кількість і функціональність міжнародних кримінальних судів із тероризму буде впливати спрямованість та інтенсивність терористичних процесів, регіональні особливості, гострота і зміст їх оцінок державами та міжнародними організаціями тощо. Сюди ж слід також додати можливу відмінність у компетенції судів щодо тероризму і щодо терористичних актів. Причому компетенція судів щодо терористичних актів також розрізняється залежно від того, чи вчинені терористичні акти в межах терористичного конфлікту (власне тероризму), чи поза таким конфліктом. Це, своєю чергою, пов’язане переважно з причетністю або непричетністю до злочину держави

Таким чином, реалізація ідеї створення системи міжнародного кримінального правосуддя у сфері боротьби з тероризмом повинна розпочинатися з одного антитерористичного суду. У подальшому можуть з’явитися інші спеціалізовані суди, множинність моделей перетвориться у множинність судів.

Отже, очевидно, що складність складу тероризму, особливо його суб’єкта, причетність до нього держави, що з часом дедалі більше виявляється, а також проблеми реалізації відповідальності у системі міжнародного кримінального права диктують потребу створення особливого юрисдикційного органу. Функціонування міжнародного антитерористичного суду можливе на основі ретельної кодифікації терористичних злочинів, які б ґрунтувалися на загальному і конкретизованих визначеннях понять злочинів тероризму. Для цього потрібна всебічна типологізація тероризму, що відповідала б ролі й місцю цього злочинного явища в міжнародному житті, а також його впливу на процес змін сучасної системи світоустрою.

Література

  1. Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом. Международно-правовые подходы / В. Ф. Антипенко. - К. : Юнона. - М., 2002. - 723 с.
  2. Антипенко В. Ф. Теории мирового развития и антитеррорис- тического права. Логика сопрягаемости / В. Ф. Антипенко. - К., 2007. - 440 с.
  3. Анцшотти Д. Курс международного права. - Т. 1. Введение - Общая теория: пер. с итал. / Д. Анцилотти. - М.: Изд-во иностр. лит., 1961.-447 с.
  4. Блищенко И. П. Международный уголовный суд / И. П. Блищенко, И. В. Фисенко. - М. : Закон и право: ЮНИТИ, 1998. - 239 с.
  5. Василенко В. А. Международно-правовые санкции / В. А. Василенко. - К. : Вища шк., 1982. - 230 с.
  6. Василенко В. А. Ответственность госу дарства за международные правонарушения / В. А. Василенко. - К.: Вища шк., 1976. - 267 с.
  7. Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок / В. И. Евинтов. - К. : Наук, думка, 1990. - 127 с.
  8. Ємельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості / НДІ вивч. пробл. злочинності Акад. прав, наук України / В. П. Ємельянов. - X. : Рубікон, 1997. - 160 с.
  9. Емельянов В. П. Терроризм - как явление и как состав преступления / НИИ изучения пробл. преступности Акад. правовых наук Украины / В. П. Ємельянов. - X. : Право, 1999. - 269 с.
  10. Колосов Ю. М Ответственность в международном праве / Ю. М. Колосов. - М. : Юрид. лит., 1975. - 256 с.
  11. Курис П. М. Международные правонарушения и ответственность государства / П. М. Курис. - Вильнюс: Минтис, 1973. — 280 с.
  12. Левин Д. Б. Ответственность государств в современном международном праве / ДБ. Левин. - М. : Между нар. отношения, 1966.- 152 с.