Міжнародне публічне право. Том 2
12.1.5. Об’єктивна сторона тероризму
Терористична загроза глобалізується, і більшість урядів уже ставиться до тероризму як до загрози власній національній безпеці. Але щоб протистояти цій загрозі на правовому рівні, слід оцінити її об’єктивну суть.
Згідно з нормами міжнародного і внутрішнього права об’єктивна сторона правопорушення - це дія чи бездіяльність, що порушують правові приписи. Правовому регулюванню не можуть піддаватися думки людей, що не виявились через конкретну дію або бездіяльність.
Можна виділити три основні компоненти, з яких складається об’єктивна сторона: суспільно небезпечна дія (бездіяльність) суб’єкта; шкідливий наслідок; причинний зв’язок між ними.
Тероризм, у розумінні його світової небезпеки, оцінюється не зовсім правильно фахівцями як такі, що трансформувались у частині засобів і способів боротьби, національно-визвольні, етнорелігійні та схожі на них політичні рухи, що підтримуються певними верствами населення, а в деяких випадках - і державами.
Трапляються й зовсім вульгарні трактування тероризму, які зводять цей складний злочин до терористичного акту. Це, своєю чергою, веде до перекручення суті міжнародного злочину «тероризму» і, зокрема, об’єктивної сторони його складу.
Терористичний акт становить собою, зазвичай, разову загальнонебезпечну злочинну дію спільників-однодумців, що вчиняється різними способами (вибух, підпал, хакерство, захоплення заручника і т. ін ). Терористичний акт або терористичні акти сукупно з іншими діями держав і фізичних осіб як однодумної, так і протиборчої сторони становлять терористичний конфлікт або тероризм.
Тероризм у власному смислі слова - це складний міжнародний злочин. Об’єктивна сторона його складу в цілому становить собою не одну дію і навіть не серію дій однієї особи, а складну розгалужену діяльність таких, що перебувають у різних формах взаємозв’язку, взаємозалежності і дотикань (союзницьких і протиборчих) багатьох осіб, організацій, держав і груп держав, здійснювану в багатьох випадках упродовж тривалого часу.
Об’єктивна сторона складу тероризму передбачає комплекс дій не лише однодумців, але й супротивників, тобто опонентну співучасть. І якщо терористичний акт як складова тероризму може відбутися (так само як і агресія, геноцид, апартеїд та інші міжнародні злочини) і за відсутності фактора активної участі протиборчої сторони, то тероризм, як уже було зазначено, можливий у результаті «діяльності» двох сторін.
Продовжуваний злочин складається з ряду епізодів, об’єднаних единим чи схожим способом вчинення злочину та спільним умислом. Тривалий же злочин характеризується тим, що його склад здійснюється безперервно (наприклад, при незаконній окупації чужої території, захопленні й утриманні заручників, депортації населення і т. ін.).
Враховуючи викладене, методика розгляду особливостей об’єктивної сторони тероризму могла б зводитися до оцінки двох аспектів: а) тероризму як засобу насильницького розв’язання конфліктів; б) об’єктивної сторони у широкому смислі слова, тобто в його сукупному розумінні як діяльності подвійного суб’єкта, який продукує тероризм.
Оцінка факторів, що визначають активність сучасного тероризму, неухильно веде до висновку про ключову роль такої ознаки складу об’єктивної сторони тероризму, яким є спосіб вчинення злочину. Під таким способом розуміють певний порядок, метод, послідовність прийомів, що вживаються при вчиненні злочину.
У складній розгалуженій діяльності, яка становить тероризм, часто неможливо виділити якийсь один спосіб його вчинення: учасники тероризму, що переслідують різні, нерідко протилежні цілі, залежно від місця і ролі їх у загальному механізмі терористичної діяльності, використовують різні методи та прийоми, а також різні технічні та інші засоби і способи дій, що сукупно становлять тероризм.
Розглянемо спочатку ту характерну частину засобів і способів тероризму, які, власне кажучи, й створюють специфічний образ Цього міжнародного злочину. Іншими словами, йдеться про оцінку можливостей і способів вчинення терористичних актів. За звичай, більшість терористичних груп ґрунтується на принципах військової організації, і було б помилкою вважати, що терористичні групи та їхнє керівництво можуть бути ірраціональними Терористи, за визначенням, повинні діяти у ворожому середовищі тож одним із найважливіших питань для них є безпека групи. Тому терористичні групи, зазвичай, організовані як осередки. Кожен осередок ізольований і виконує одну або кілька основних функцій а саме: розвідка, контррозвідка (забезпечення власної безпеки), матеріально-технічне забезпечення, кримінальна та інша діяльність зі здобуття засобів забезпечення терористичних акцій тощо.
До найбільш поширених видів терористичних актів прийнято зараховувати такі: вибух бомби, використання бойовиків-смертників (ST); узяття заручників; викрадення; збройне пограбування (експропріація); захоплення; «хайджекінг» - захоплення транспортного засобу: літака, залізничного потягу, автомобіля, корабля; найчастіше скоювані захоплення літаків також відзначаються як «скайджекінг»; підпал; політичні вбивства; саботаж; містифікація.
Упродовж останніх років у діяльності багатьох терористичних груп поширене застосування знаходить повстансько-партизанська тактика в оновленій формі. Новий її елемент порівняно з традиційними методами повстанців, полягає в тому, що на фоні характерних для партизанів збройних нальотів, захоплень, диверсій і т. ін. застосовуються. Чисто терористичні акції. Причому акти тероризму, що відзначаються в багатьох випадках надзвичайною жорстокістю, мають апофеозне значення і надають діяльності бойовиків у цілому особливого залякувального характеру. Типовим представником такої тактики є терористичні угруповання, що діють на території Північного Кавказу.
Окремо слід сказати про засоби, які беруть на озброєння терористи. Вдаючись до вищевказаних способів дій, терористи можуть завдавати суттєвої шкоди розвинутим індустріальним державам і державам з високою щільністю населення через порушення роботи критичних служб, руйнації інфраструктури, загрози життю значної кількості людей. Терористичні акти у формі, наприклад, вибуху автомобілів, начинених вибухівкою, зокрема керованих смертниками, спричинили загибель багатьох людей.
Утім, значущість таких терористичних актів не йде в жодне порівняння з потенційною загрозою використання ядерної, хімічної та біологічної зброї. Це типи зброї порівняно дешеві та прості у виготовленні, в багатьох випадках можуть використовуватись замість звичайних вибухових пристроїв.
Останнім часом фахівці, кажучи про технологічний тероризм, мають на увазі не лише ядерну, хімічну та біологічну зброю. Увагу привертають можливості технологічного удосконалення звичайної зброї та вдосконалені електронні пристрої. Прикладами технологій, які могли б стати дієвим засобом в арсеналі терористичних угруповань, є: вибухові пристрої, що керуються дистанційно, і системи доставки ракет далекої дії, електромагнітні імпульсні генератори для стирання комп’ютерних баз даних у банківських, фінансових системах, системах національної безпеки або знищення інших важливих даних, бомби уповільненої дії з цифровими таймерами, які можуть бути підірвані через місяці після встановлення й т. ін.
Діяльність власне терористів, окрім того, що вона жорстока й антилюдяна, відображає собою важкий тягар, пов’язаний з багатьма небезпеками, поневіряннями, ризиком для життя, що не має нічого спільного з горезвісним романтизмом. Нічого спільного ця діяльність не має також із психічними аномаліями, на які, як на характерне для терористичних формувань явище, помилково вказують деякі дослідники.
Результати ж реальної оцінки тієї частини об’єктивної сторони складу тероризму, яким відображає діяльність власне терористів вказують на реальність перспективи придушення тероризму, виходячи з сукупної правової характеристики ознак суб’єкта, суб’єктивної сторони і об’єктивної сторони його складу.
Вбачається, що тероризм у сучасних формах, способах і масштабах діяльності навряд чи був би можливий (тобто становив би склад міжнародного злочину) без тієї частини діяльності сукупного суб’єкта, яка є основною спонукальною та рушійною силою ескалації терористичних методів і засобів боротьби.
Тому виникає необхідність у визначенні форм і різновидів прямої та побічної агресії, колоніалізму, неоколоніалізму та іноземного панування, наслідком (прямим і опосередкованим) яких є тероризм і, що важливо, встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цими явищами. Дії, що полягають у спробах встановлення або збереження колоніального панування, з повною очевидністю відповідають основній ознаці міжнародних злочинів, оскільки саме вони є очевидною загрозою для міжнародного миру та безпеки.
Відкриті форми агресії, колоніалізму, іноземного панування геноциду, апартеїду як можливі причини виникнення тероризму міжнародним правом визначені досить чітко, і питання постає лише у встановленні причинно-наслідкового зв’язку та створенні умов для несення відповідальності. Цей елемент у тероризмі так само як і в більшості міжнародних злочинів є складним.
Сучасна картина відкритої і прихованої експансії західних розвинутих країн щодо «третього світу» досить зрозуміла, щоб політичні й економічні прояви, що віддзеркалюють цю експансію, трансформувати на міжнародно-правові категорії, які зумовлюють формування ознак об’єктивної сторони складу тероризму через використання механізму причинного зв’язку. Це, зазвичай, специфічні, невидимі для широкої спільноти процеси, факти й обставини. Для правового опрацювання їх і процесуального оформлення як ознак об’єктивної сторони складу тероризму потрібні значні зусилля міжнародно-правових і правозастосовчих структур, робота експертів, політологів, економістів та ін. Але в цілому це той єдиний шлях, обравши який, міжнародне право зможе ефективно протидіяти тероризмові через встановлення відповідальності та винесення правосудних рішень щодо держав, що допускають діяння, які опосередковано призводять до тероризму (точніше створюють його), а також фізичних осіб, що виступають від імені цих держав.
Завдання спрощується, якщо причинно-наслідковий зв’язок між діями держави й терористичними наслідками очевидний. Але значна частка дій, як-от: неоголошені війни, прихована політична, економічна та культурна експансія, прийоми «фінансової цивілізації», дії у сфері міжнародної пара- і квазіекономіки та ін. - мають усе ж прихований і нерідко роз’єднаний із терористичними наслідками в часі та просторі характер.
Звідси ефективна дія міжнародного права на тероризм може бути забезпечена за умови, якщо в межах складу тероризму глибоко й усебічно будуть кваліфіковані дії держави чи держав, у результаті яких виникли причини та умови для вчинення терористичних актів, що за своєю сукупністю утворює об´єктивну сторону складу цього злочину. Держава виступає зовні через свої органи та посадовців і несе відповідальність за їхні дії. Неправомірна діяльність цих органів і посадовців, що приймають рішення і здійсняють їх із порушенням норм міжнародного права, означає неправомірну діяльність держави. Ознаки об’єктивної сторони, що відображають діяльність цього елементу суб’єкта тероризму, який своїми діями сприяє вчиненню терористичних актів з боку терористичних угруповань, як іншої складової цього суб’єкта, можуть бути найрізноманітнішими: прийняття свідомо неправомірних політичних рішень, укладення угод, що суперечать міжнародному праву; видання злочинних наказів; санкціонування експансії, незаконних економічних і політичних заходів; дії, що спричиняють економічне та культурне поневолення народів, територій; фактичні воєнні дії що порушують закони і звичаї війни і т. п.
Арсенал засобів реалізації цієї важливої функції в сучасному міжнародному праві досить широкий. Передусім така діяльність передбачена для Ради Безпеки ООН. Ст. 34 Статуту ООН наголошує: «Рада Безпеки уповноважується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, яка може призвести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, для визначення того, чи може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародного миру й безпеки».
Досить впливовим є потенціал декларацій Генеральної Асамблеї ООН. Дія такої декларації на розслідування, визначення суті тих щ інших конфліктів та розслідування їх може бути особливо відчутною, якщо її прийняти одноголосно, на основі консенсусу. Так, прийняті консенсусом Декларація про посилення ефективності принципу ВІДМОВИ від погрози силою або її застосування в міжнародних відносинах, Декларація про припинення й усунення спорів і ситуацій, які Можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, та про роль OOН у цій сфері, Декларація про встановлення фактів Організацією Об’єднаних Націй у сфері підтримання міжнародного миру й безпеки, Декларація про удосконалення співробітництва між ООН і регіональними угодами або органами у сфері підтримання міжнародного миру й безпеки закладають основи і встановлюють принципи діяльності ООН у таких сферах, як миротворчість, превентивна дипломатія, розслідування фактичної сторони спорів і взаємодія О.ОН із регіональними організаціями та структурами.
Заслуговує на увагу в цьому зв’язку така, що утверджується, практика створення спеціальних судів, якими є Міжнародний трибунал по колишній Югославії та Руанді, Міжнародний кримінальний суд.
Таке «втягування» у склад об’єктивної сторони тероризму дід держав, що не мають прямого зв’язку із вчиненням терористичних актів (як з позицій сприяння, так і з позицій превентивної протидії) відкриває широкі можливості регулювальної дії на тероризм із боку міжнародного антитерористичного права шляхом більш ефективного використання інституту відповідальності держави та фізичних осіб, що її представляють, які значною мірою залишаються поза такою дією.