Міжнародне публічне право. Том 2
12.1.4. Суб’єктивна сторона тероризму
Глобалізація, що ґрунтується не на принципі симетрії, а на принципі асиметрії, сполучується у зворотновекторному зіставленні з тероризмом, рушійна сила якого визначається асиметричним співвідношенням конфліктуючих у ньому сторін. Інакше кажучи, на соціально-економічну асиметрію, що становить суть глобалізації, тероризм відповідає своєрідною насильницькою асиметрією компенсаторного характеру, яка надає зіставності підсумковому балансу в глобальному терористичному конфлікті.
У міжнародному житті очевидною стала ситуація, коли позитивні, легітимізовані міжнародним правом цілі визвольної боротьби у ряді випадків досягаються з використанням терористичних методів, тобто шляхом вчинення міжнародних злочинів. Така зростаюча політико-правова колізія містить значні юридичні складнощі та потребує нетрадиційних міжнародно-правових підходів з метою правильної кваліфікації тероризму. Адже саме такий тероризм, що прикривається прогресивними визвольними цілями, й створює основну загрозу для миру та міжнародної безпеки.
Зважаючи на це, для кваліфікації суб’єкта тероризму в попередньому підрозділі визначено юридичну формулу, за якою поняття такого суб’єкта становить собою динамічну протиборчу сукупність, що відображає участь держав, організацій і фізичних осіб з обох протиборчих сторін. Тероризм оцінюється як продукований взаємопов’язаними діями та надзвичайно небезпечний сам собою результат, у чому, власне кажучи, й полягає його небезпечність як міжнародного злочину. Принципово важливо відзначити, що суб’єкт тероризму (сукупний суб’єкт) відрізняється від суб’єкта терористичних методів ДІЯЛЬНОСТІ, тобто терористичних актів (див. 1.2).
Правову оцінку суб’єктивної сторони тероризму логічно здійснювати, спираючись на зміст сукупного суб’єкта, його складу, оскільки принцип дослідження предметів і явищ у динаміці їхніх корелятивних зв’язків узагалі є найбільш продуктивним у науці.
Адже значення суб’єктивної сторони полягає в тому, що вона відображаючи інтереси й наміри суб’єкта, є внутрішнім джерелом поведінки, спрямовує й регулює об’єктивну сторону вчинку, оскільки суб’єктивна сторону будь-якого злочину утворює психологічне ставлення суб’єкта до своїх суспільно небезпечних діянь та їхніх суспільно небезпечних наслідків. Кримінальна відповідальність за суспільно небезпечне діяння можлива лише за наявності вини суб´єкта.
Причому тут підтверджується обґрунтованість концепції відповідальності винної держави за міжнародні правопорушення. Слід виходити з того, що держава - це єдиний соціальний організм, який наділений реальною волею. Звідси відповідальність держави є наслідком її винної поведінки, наявність держави-правопорушниці є необхідною умовою кваліфікації її поведінки як міжнародно-правової. Що стосується міжнародних злочинів, то для них характерною є зовсім очевидна роль вини як іманентного стану цих злочинів.
Суть вини держави полягає в усвідомленні державою протиправності своєї поведінки, у вольовому ставленні держави до результатів цієї поведінки, що виражається як у бажанні їх отримати, так і в неповазі до прав інших суб’єктів. Тому слід виділити практично загальновизнану тенденцію до об’єктивізації цієї категорії в міжнародному праві, до її розгляду як об’єктивного факту вольової причетності держави до вчиненого, а не суб’єктивного оціночного ставлення до своєї поведінки . Таке розуміння вини держави має вагомі процесуальні наслідки, а саме: відповідне рішення питань змісту процедури встановлення вини, організації цієї процедури, розподілу тягаря доведення і т. ін.
Інтелектуальні та вольові особливості суб’єктивна сторона міжнародного злочину вельми різноманітні й мають велике значення як для політичної і юридичної оцінки вчиненого, так і для визначення ступеня відповідальності винних. Вольовий елемент відображає різний ступінь інтенсивності умислу злочинця, його прагнень досягнення злочинного результату. Зазвичай за цим елементом вбачають два різновиди наміру: прямий, за яким суб’єкт бажає настання результату, і побічний, за яким настання наслідків припускається як можливий наслідок відповідних дій. Як факультативні елементи до суб’єктивної сторони входять також ціль і мотив злочину.
Аналогія в оцінці елементів суб’єктивної сторони міжнародних злочинів із внутрішньоправовими конструкціями є очевидною і підтверджується більшістю науковців.
Інтелектуальний елемент умислу полягає в тому, що особа усвідомлює суспільно небезпечний (протиправний) характер своїх дій, їхній фактичний фізичний зміст, а також передбачає можливі наслідки, що тягнуться із її дій, і усвідомлює суспільно небезпечний характер їх. Суб’єкт досить чітко розуміє як фізичні, так і соціальні якості своїх дій та їхніх наслідків. При цьому слід також виокремити питання про усвідомлення соціального смислу скоюваних злочинних дій та їхніх подальших наслідків. Тобто йдеться про розуміння суб’єктом, що ці дії та їхні наслідки спрямовані проти суспільних цінностей та інтересів, засуджуються міжнародною спільнотою. Це положення є дуже важливим з точки зору кваліфікації сукупного суб’єкта складу тероризму.
Для держави як суб’єкта міжнародного злочину елемент навмисної протиправної поведінки у формі завдання шкоди законним правам іншої держави є важливим за будь-якою процедурою встановлення факту зловживання правом. Намір завдати шкоду правам іншої держави або загальновизнаним інтересам світового співтовариства в цілому є одним із найважливіших критеріїв оцінки поведінки держави як зловживання правом. Визначати ситуацію як зловживання правом лише на основі об’єктивних критеріїв оцінки поведінки держави - фактично заподіяної шкоди - означало б перекрутити характер самої поведінки, що стала причиною виникнення шкоди.
Характер тероротвірної поведінки держави часто такий, що пов’язати її зі спричиненням шкоди іншій державі, народу, соціальній групі, цивілізації, яке стало підставою для радикальних дій у відповідь через терористичні акти, вельми непросто. Втім, у такій поведінці можна побачити вплив волі спричинити шкоду, намір ухилитися від виконання міжнародного зобов’язання або отримати незаконні переваги. Саме це й характеризує суб’єктивний елемент протиправної (терористичної) поведінки держави.
З іншого боку, за чинним міжнародним правом завдана державою шкода, що спричинила терористичні дії у відповідь, може бути й результатом правомірної діяльності. Відповідальність «без наявності вини», що виникає внаслідок цього, зовсім неспіврозмірна з кінцевим злочинним результатом - тероризмом. Але оскільки злочинний результат (при тому такий серйозний) усе ж настає, то наявність вини слід визначати, виходячи з цього опосередкованого наслідку. Безпосередній же наслідок, який виникає в результаті міжнародних відносин, особливо в економічній сфері, з наявністю вини держави може бути не пов’язаний. Такі «безвинні» дії держави в міжнародному антитерористичному праві криміналізуються через конструкцію сукупного суб’єкта складу міжнародного злочину тероризму.
Необхідність же наявності mala fides при констатації зловживання правом не викликає сумнівів.
Притаманність державі свободи волі в доктрині доведено. Саме воля держави через волевиявлення лежить в основі творення норм міжнародного права. Вплив волі держави безпосередньо пов’язаний з усвідомленням нею своїх інтересів, а отже, з усвідомленням певної поведінки.
Для держави зовсім не важко передбачати власну суб’єктивну участь у тероризмі, як «підсумковому» результаті протиборчої взаємодії сторін, що конфліктують. їй також доступне усвідомлення трансформації в складі тероризму діяння від правомірного до злочинного, тобто наповнення навіть правомірного діяння злочинним терористичним змістом.
Вдаючися до якихось дій із перешкоджання набуттю незалежності, самовизначенню або реалізації народами інших, передбачених міжнародними нормами та принципами прав, держава повинна чітко усвідомлювати, що за причиною незрівнянно нижчого військово-економічного потенціалу опонента силовий варіант розв’язання конфлікту в сучасних умовах практично неминуче потягне використання терористичної тактики боротьби у відповідь.
Хіба не очікуваною була терористична тактика дій у відповідь на збройну агресію в Іріаку та введення військового контингенту Антитерористичної коаліції в Афганістан?
Практика міжнародної правотворчості вказує на те, що таку трансформацію цілком можна криміналізувати відповідно до наслідків діянь держави. Як приклад можна назвати підп. 2 в IV ст. 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, який передбачає кримінальну відповідальність за навмисний напад, «коли відомо, що такий напад стане причиною випадкової загибелі цивільних осіб ... і коли такий напад «буде явно неспівмірним із конкретною та безпосередньою очікуваною загальною воєнною перевагою».
Припускається, що дійсні масштаби злочинних результатів (наприклад, у вигляді виникнення інтенсивного тероризму, як це відбулося в Алжирі після анулювання результатів виборів у 1991 р.) не завжди можуть передбачатися учасниками повною мірою. Але для констатації умислу на тероризм цього й не потрібно. Важливо, щоб сторона, яка оцінює (прямо чи опосередковано) конфлікт, усвідомлювала, що як наслідок її дій може виникнути тероризм.
І хоча в міжнародних злочинах перевагу має прямий умисел, тероризм мусить зумовлюватись непрямим, побічним умислом.
По-перше, це надто небезпечний і складний злочин, щоб відкидати терористичні процеси, що виникли в ситуаціях, коли суб’єкт безпосередньо не прагнув або камуфлював свої наміри. Більше того, перешкоджаючи, скажімо, реалізації права країни, народу на незалежність, самовизначення, територіальну недоторканність, держава може лише свідомо допускати можливість виникнення тероризму, чого достатньо для настання відповідальності. Враховуючи, що вина держави - це не психологічне, як для людини, а соціально-політичне та правове поняття, вона, виявляючись у тероризмі в необережній формі, значно розширює поле можливостей суб’єкта.
По-друге, підвищується рівень юрисдикційної доступності до суб’єкта в умовах численних невизначеностей і навіть колізій у міжнародному праві, з одного боку, і дій суб’єкта на межі легітимності - з іншого. Навіть на Нюрнберзькому і Токійському процесах вживалися спроби окремих звинувачених ухилитися від відповідальності під приводом того, що вони не передбачали всіх масштабів злочинних операцій, які планували, а також тих колосальних катастрофічних результатів, які цими операціями були спричинені.
По-третє, зважаючи на те, що держави виступають як політичні колективи, в яких навіть ті їхні органи - і колегіальні, й одноосібні, за безпосередні дії яких вони несуть відповідальність, виражають волю, зумовлену волею панівного класу, в межах побічного наміру полегшується завдання реалізації принципу встановлення зв’язку в злочинному діянні фізичної особи з державою.
Це має значення і з точки зору суб’єкта, що представляє сторону власне терористів. У межах побічного наміру створюються сприятливі умови також і для припинення спроб камуфлювати терористичні акти під легітимні методи національно-визвольного руху або виправдовувати ці акти цілями руху.
Отже, йдеться і про складову тероризму, якою виступає сторона, що у своїй боротьбі вдається до терористичних актів. Який же зміст вини цієї сторони?
Виходячи з права народів на самовизначення, можна подати досить переконливі аргументи на користь обґрунтованості дій у відповідь. Це право - постійна категорія і не припиняється після того, як було використане після набуття політичної самостійності. Колоніалізм, неоколоніалізм у його найвіртуозніших формах слід вважати тривалою латентною формою агресії. Звідси не дивно, що право на визвольні рухи народів у відповідь забезпечується широкою нормативною базою (Резолюції ООН 1514 (XV), 2465 (XXIII), Декларація ООН про принципи міжнародного права). Виходячи з цих положень і ґрунтуючись також на резолюціях ООН 2105 (XX), 2189 (XXI), 2326 (XXII), Генеральна Асамблея ООН визнає законність боротьби, яку ведуть народи за власні свободу й незалежність. І ця законність не може братися під сумнів тим фактом, що народи беруться за зброю.
Слід також узяти до уваги й невід’ємне право на індивідуальну та колективну самооборону. Окрім гл. VII Статуту ООН таке право передбачене ст. 51, 107 (про можливість дій проти колишніх ворожих держав) та 39 (про агресію).
Право народів на самовизначення неухильно передбачає їхнє право боротися всіма наявними, зокрема насильницькими засобами. проти держав, котрі придушують їхнє прагнення до свободи та незалежності.
Отже, поняття навмисної вини не застосовне до тієї частини діяльності терористичних рухів, яка стосується їхніх намірів і дій щодо ведення визвольної боротьби насильницьким збройним шляхом. Відповідальність за тероризм для них пов’язана з наявністю наміру на застосування злочинних за міжнародним правом терористичних засобів боротьби. Такий зміст суб´єктивної сторони, який стосується «виконавчої» складової суб’єкта цього злочину, має під собою реальну міжнародно-правову базу. Міжнародне право містить перелік засобів ведення, що забороняються до вжиття. Досить повно заборонені засоби та способи збройної боротьби наведені у ст. 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду.
Проблеми міжнародно-правової кваліфікації тих чи інших діянь як тероризму пов´язані з тим, що він, здебільшого, оцінюється не лише з юридичної, але й з політичної і навіть з моральної точок зору. Тому при аналізі суб’єктивної сторони тероризму важлива роль належить оцінці таких ЇЇ елементів, як цілі та мотиви вчинення злочину. В теорії кримінального права ціллю злочину прийнято вважати той безпосередній результат, до якого прагне злочинець, а мотивом - внутрішнє переконання, що рухає злочинцем до вчинення злочину.
Дослідження сутнісних характеристик тероризму, його кримінологічного образу не залишає сумнівів, що цілі більшості терористичних груп, що вдаються до терористичних методів дій, а також рушійні мотиви є позитивними і навіть гуманними. Не випадково значна частина цих груп і рухів має досить вагому підтримку поміж широких соціальних прошарків населення. У цьому стосунку загальний психологічний механізм терору з часів С. Перовської і А. Желябова сутнісних змін не зазнав.
Незважаючи на строкатість і різноплановість інтересів основних терористичних рухів сучасності, їхні цілі й пріоритети визначаються політичними й економічними причинами і мають висхідну позитивну спрямованість.
Очевидна розбіжність морального змісту між цілями й засобами боротьби терористів тягне також складності й під час правової кваліфікації об’єктивної сторони тероризму як міжнародного злочину. Адже зазвичай вказані елементи суб’єктивної і об’єктивної сторін збігаються або відповідають одне одному.
Створюється ситуація видимості морально-правового нонсенсу, коли беззаперечно гуманні цілі досягаються бузувірськими методами. Але, насправді, саме в цьому й полягає «логіка» тероризму, що віддзеркалює небезпечність цього міжнародного злочину.
Логіка також присутня й у структурі правової схеми суб’єктивної сторони складу тероризму. Вона полягає в такому.
Ґрунтуючись на подвійному сукупному суб’єкті, суб’єктивна сторона складу тероризму також утворюється з двох протилежних складових. Перша з них, що відображає, зазвичай, дії розвинутих держав із перешкоджання здійсненню народами права на самовизначення й інших схожих прав, характеризується наявністю винного наміру на тероризм як прогнозований результат діянь, що прямо не спрямовані на вчинення терористичних акцій. При цьому важливе інше: дії цих держав, які не завжди можуть бути оцінені як злочинні, спрямовані переважно на досягнення злочинної цілі. Наприклад, такими можуть бути дії, вживані з метою порушення права країн і народів на незалежність, самовизначення і територіальну недоторканність.
Інша ж складова суб’єктивної сторони характеризується протилежними показниками критеріїв цілей і засобів продукування тероризму: при позитивних цілях має місце застосування злочинних за міжнародним правом засобів і методів їх досягнення, які, власне кажучи, і формують обличчя сучасного тероризму. Слово «обличчя» тут вжите не випадково, оскільки йдеться лише про надводну частину айсберга, тоді, як основне «тіло» тероризму приховане під водою. На жаль, у ряді випадків йому вдасться уникати навіть дотику з міжнародним правом.
При цьому, винний умисел, який може виявлятися як у прямій, так і в побічній формі, присутній у психологічному та політичному ставленні до тероризму в обох сторін.
У цілому ж утворюється цілісна конструкція сукупної суб’єктивної сторони з наявністю в сукупного суб’єкта злочинної цілі, що реалізується злочинними засобами з урахуванням спільного винного умислу на здійснення тероризму.