Міжнародне публічне право. Том 2
12.1.2. Сукупний суб’єкт тероризму
Велике теоретичне та практичне значення має питання про суб’єкт тероризму як злочину за міжнародним правом, тобто про тих, хто організовує та здійснює тероризм, вчиняє терористичні акти і хто, згідно з національним і міжнародним правом, несе за це відповідальність.
Оцінку суб’єкта тероризму слід також здійснювати, виходячи з принципу суспільної небезпечності злочину, що, своєю чергою, ґрунтується на усвідомленні значущості для міжнародного співтовариства об’єкта, на який зазіхає тероризм.
Загальний підхід до оцінки суб’єкта злочину в міжнародному праві опрацьовано достатньо глибоко. В основі він передбачає певну висхідну сукупність складових, оскільки визначений у форматі держави та фізичних осіб.
Адже особлива суспільна небезпечність діянь, що називаються злочинами проти людства, викликала своєрідну правову ситуацію, коли одна й та сама фактична поведінка розглядається і як міжнародний злочин держави, який породжує міжнародно-правову відповідальність останньої, і як злочин проти людства, що тягне кримінальну відповідальність фізичної особи, яка організувала та здійснила вказані злочини´.
Правова традиція щодо поєднання відповідальності держави та фізичних осіб при вчиненні міжнародних злочинів простежується, починаючи з Нюрнберзького процесу. Ґрунтуючись на ньому, в міжнародному праві достатньо чітко визначені, з одного боку, питання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, а з іншого - норми відповідальності держав за міжнародні правопорушення. Причому визначення суб’єктів міжнародних злочинів ґрунтується на оцінках співучасті як принципу, що має стосунок не лише до індивідуальної відповідальності, але й до відповідальності держав за міжнародні злочини, і, своєю чергою, ґрунтується на ст. 6 Міжнародного військового трибуналу.
Спираючись на подібні підходи, міжнародне право досить чітко визначилось щодо зв’язку кримінальної відповідальності фізичних осіб з роллю у цих злочинах самої держави, і, отже, зі встановленням її більш тяжкої міжнародно-правової відповідальності за протиправні діяння.
Принцип співучасті фізичних осіб та органів держави в міжнародних злочинах, зважаючи на особливо небезпечний і широкий характер цих діянь, набуває нових ознак і служить підставою для визначення санкцій щодо самої держави, що перетворюється на злочинне об’єднання осіб, ступінь і форми співучасті яких у її акціях різні, але котрі відзначаються злочинною спрямованістю.
Внесено чіткість і в питання, що стосуються сполучності міжнародної правосуб’єктності індивідів (чи вона можлива) та їхньої кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних протиправних діянь. Фізичні особи можуть нести відповідальність за міжнародним правом, не стаючи від цього суб’єктами міжнародного права.
Тобто, в міжнародному праві достатньо ґрунтовно опрацьовано питання про те, що суб’єктами міжнародних злочинів як юридичної патології є передусім держави, а також фізичні особи, що виступають від імені держави та конкретно здійснюють ці злочини.
Оцінки двоєдиного суб’єкта зі всією чіткістю і беззаперечністю зобов’язані передусім тій обставині, що вони кваліфікують, зазвичай, ситуації, коли фізичні особи представляють державу, що вчинила міжнародно-протиправне діяння, або органи цієї держави. Приналежність фізичних осіб до суб’єкта тут визначається через механізм співучасті, який глибоко й усебічно розроблений на основі Статутів Нюрнберзького і Токійського міжнародних військових трибуналів.
У тероризмі співвідношення держави й індивідів як можливих суб’єктів злочину, виглядає неоднозначно. Наведена правова формула суб’єкта міжнародного злочину може бути застосована лише до окремих різновидів тероризму (скажімо, до державного тероризму, хоча й це поняття в міжнародному праві точно не визначене), оскільки для сучасного тероризму притаманна дистанційованість від держави, в кожному разі на офіційному рівні.
Адже переважна більшість терористичних груп і рухів не представляють урядові структури й органи держави. Водночас ескалація терористичної боротьби дедалі більше відкриває присутність інтересів держав і їхнє активне спонсорування тих чи інших терористичних угруповань. Складні геополітичні процеси, глобалізація економіки та соціального життя не залишають шансів більшості держав бути осторонь від прямої або побічної участі в терористичних конфліктах.
Існує певний характер міжнародної діяльності держав, реакцією на яку дедалі частіше стають терористичні акти. З іншого боку, саме держава, її політичний режим, територіально-адміністративний устрій, етнонаціональна політика є об’єктом основної частини сучасних терористичних прагнень.
Отже, терористична боротьба своїм глобальним розмахом зобов’язана загостренню суперечностей між державами, групами держав і, передусім, латентному характеру цього загострення суперечностей. Тому в межах міжнародної кримінально-правової характеристики складу тероризму як злочину за міжнародним правом неприпустимо обійти увагою місце та роль держави за ознаками суб’єкта складу злочину, незважаючи на відсутність її юридичного зв’язку з фізичними особами - виконавцями й організаторами терористичних актів і впливу на їхні рішення. Утім, з цього зовсім не витікає, що міжнародна відповідальність індивідів за тероризм неможлива поза їхнім зв’язком (прямим або побічним) із державою.
Специфіка оцінки суб’єкта тероризму полягає ще й у тому, що, зазвичай, у тероризмі відсутній факт прямої співучасті, тобто відносини фізичних осіб і держави не утворюють державний заколот, Як Це притаманне, наприклад, агресії, геноциду, апартеїду та деяким іншим міжнародним злочинам. У зв’язку з цим вельми непросто ідентифікувати відповідальність індивідів і держави та визначити, що як суб´єкти тероризму вони вчиняють злочини однакового складу. Виняток у цьому смислі можуть становити випадки, коли терористичні групи організаційно входять до політичних рухів які є суб’єктами міжнародного права.
Оскільки «основна маса» тероризму, що й, власне кажучи, утворює загрозу для міжнародного миру й безпеки, здійснюється в ім´я або під прикриттям боротьби за політичну чи економічну незалежність, самовизначення, а також проти секуляризації та домінування західних цінностей (ісламістський тероризм), говорити про те, що терористичні групи в цих випадках діють від імені держави (в кожному разі, відкрито) не доводиться.
Ситуація, коли окремі міжнародні злочини можуть вчинятися особами чи групами осіб, що не діють від імені держави, в міжнародному праві не залишилась без уваги. Так, відомий російський юрист-міжнародник Д. Б. Левін припускає, що акти геноциду можуть вчинятися фізичними особами - не органами держави, а держава несе відповідальність лише за неприпинення таких актів, оскільки дії органів держави інкримінувались би їй безпосередньо.
Такої ж думки дотримується більшість фахівців.
Набагато складніше з оцінкою суб’єкта складу в тероризмі, де пряма причетність держави до терористичних актів є нехарактерною. Оскільки такі акти за міжнародним правом не повинні в принципі розглядатися як діяння держави, звужуються можливості міжнародно-правової дії на тероризм. Виведення держави як потенційного суб’єкта злочину за межі правового впливу значно підвищує можливості тероризму та його небезпечність для міжнародного співтовариства. Погоджуючись із такою роллю держави, точніше з її відсутністю, міжнародне співтовариство, умовно кажучи, сприяє тероризмові, потурає його ескалації.
Як свідчить аналіз діяльності найвідоміших терористичних мереж і організацій, за спиною виконавців і організаторів терористичних актів стоять зацікавлені держави або їхні представники.
Причому держава постає і з протилежного боку терористичного конфлікту. Саме її, держави, інтереси реалізують фізичні особи її органи держави, протестна реакція на які (здебільшого у вигляді рухів національно-визвольної спрямованості) набуває терористичних форм.
За всієї очевидності наявності державної підтримки тероризму з обох боків кваліфікувати державу як суб’єкт складу цього міжнародного злочину вельми непросто, оскільки це стосується сфери політичних відносин і геополітичних розкладів і складно матеріалізується в міжнародно-правових категоріях. У цьому полягає одна з основних складностей патового характеру, що містить у собі злочинний механізм тероризму.
Утім, це лише частина проблеми, до того ж не найскладніша. Річ у тім, що до сфери дії міжнародного кримінального права з різних причин не потрапляє суттєвий елемент, який міг би кваліфікуватися як елемент сукупного суб’єкта складу тероризму. Під ознаки такого елементу підпадають держави, що порушили імперативні норми та принципи міжнародного права, які стосуються забезпечення права країн і народів на політичну й економічну незалежність, самовизначення, територіальну недоторканність, що знаходить виявлення в діях держав з підкорення народів іноземному пануванню, воєнних діях або репресивних заходах, спрямованих проти залежних народів, у спробах, орієнтованих на частковий або повний підрив національної єдності чи територіальної цілісності країн, зазіханнях на право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами й ресурсами. Більше того, ці перші держави, позбавляючи народи їхніх законних прав, у конкретних діяннях можуть і не порушувати міжнародного права, але спричиняти такими своїми діяннями шкоду іншим народам і державам, внаслідок чого вірогідні збройні дії у відповідь із використанням терористичних актів.
Звідси, під час розроблення антитерористичних норм міжнародного права, повинно йтися не про ефемерну співучасть «підозрюваної» держави або групи держав, а про конкретний сукупний суб’єкт складу міжнародного злочину тероризму. Поняття сукупності тут мусить охоплювати і державу (держави), що порушила, посягнула або знехтувала принципами та нормами міжнародного права, які стосуються права країн і народів на політичну й економічну незалежність, самовизначення, територіальну недоторканність, а також державу (держави), що надає фінансову й іншу матеріаньну підтримку, спонсорує й організовує протидію через терористичні акти.
Вказаний сукупний суб’єкт мусить містити фізичних осіб, які як представники держав організовують і виконують міжнародно-протиправні дії з порушення політичних, економічних та інших прав і свобод народів і країн, а також тих фізичних осіб, що задля реалізації прав своїх народів на самовизначення, політичну й економічну незалежність і територіальну недоторканність вдаються до вчинення терористичних актів.
Міжнародний злочин тероризм передбачає наявність двох сторін. протилежність цілей яких і протидія одне одному очевидні, оскільки вони утворюють терористичний конфлікт. Саме цим тероризм відрізняється від терористичного акту, як злочинного загальнонебезпечного способу реалізації протиборчими в тероризмі сторонами (зазвичай однією з них) своїх цілей. На рівні терористичного акту зовсім не обов’язкова наявність протидіючої сторони, оскільки він за своїм смислом вчиняється безпосередньо щодо людей і матеріальних об’єктів, що не мають безпосереднього зв’язку з конфліктом.
Таким чином, розглядуваний елемент складу міжнародного злочину тероризму міг би визначатися як протиборство суб’єктів терористичного конфлікту. В такому розумінні суб’єкт тероризму може об’єднувати, наприклад, суб’єкт акту агресії та суб’єкт акту тероризму; суб’єкт акту геноциду та суб’єкт акту тероризму; суб’єкт порушення принципу економічної незалежності та суб’єкт акту тероризму; суб’єкт порушення права народу на економічний розвиток і суб’єкт акту тероризму тощо.
У міжнародно-правовій характеристиці тероризму слід орієнтуватися на високу результуючу ціну міжнародно-протиправних та інших дій, що спричиняють шкоду - тероризм, який становить загрозу для миру й міжнародної безпеки. Ця основна обопільна відповідальність за створення терористичної ситуації (тероризму) і визначає об´єднання протиборчих сторін в один суб’єкт складу злочину. Іншими словами, сам факт виникнення тероризму мусить визначати причетність протиборчих у ньому сторін до суб’єкта цього злочину і відповідальність, яка з цього витікає. При цьому слід уникати політичного контексту в оцінках ступеня вини та відповідальності сторін, що утворюють суб’єкт складу міжнародного злочину тероризму.