Міжнародне публічне право. Том 2
12.1.1. Об’єкт тероризму як злочину за міжнародним правом
Об’єктна сфера дії міжнародного права - це коло відносин між суб’єктами міжнародного права, що регулюються. Вона є найбільш визначеною і часто розглядається як природна сфера дії міжнародного права. Останнє ж регулює лише ті відносини, які зачіпають істотні інтереси держав і міжнародного співтовариства в цілому. Тому в об’єктну сферу міжнародного права слід вводити лише ті відносини, які реально можуть і повинні піддаватися правовому регулюванню.
Тероризм як міжнародне соціальне явище, що поширюється, породжує нові види взаємодії держав та інших акторів міжнародних відносин. Такі, переважно конфліктні, взаємодії поширюються і втягують у свою орбіту фактори та обставини, які раніше належали до прерогатив внутрішнього права.
Співвідношення інтенсивності міжнародних процесів, що розгортаються навколо глобального терористичного конфлікту, і розширення сфери їхньої дії, з одного боку, пов’язане з незначними результатами боротьби з тероризмом, а з іншого, вказує на вади міжнародно-правового регулювання цієї глобальної проблеми. Зважаючи на ескалацію тероризму, поширення сфери дії міжнародного права на ширший спектр пов’язаних із ним міжнародних відносин є життєвою необхідністю. Зокрема, Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму (1994) вимагає в терміновому порядку провести огляд сфери застосування чинних міжнародно-правових положень щодо попередження, припинення та ліквідації тероризму в усіх його формах і проявах «з метою забезпечення наявності всеосяжних правових меж, що охоплюють усі аспекти даного питання».
Обов’язковим елементом складу міжнародного злочину є об’єкт правопорушення, адже його (об’єкта) іманентна сутнісна умова значною мірою визначає конструкцію самого правопорушення,
У цілому міжнародне право регулює численні суспільні відносини, що виникають під час відносин держав і які в разі міжнародних правопорушень стають об’єктами цих деліктів.
Приписи правових норм реалізуються переважно в комплексі чинних правовідносин. Поза такими правовідносинами реалізуються норми, що встановлюють зобов’язання не чинити певні дії (заборонювальні норми).
Об’єкт міжнародного злочину достатньо чітко вказаний у визначенні міжнародного злочину від Комісії міжнародного права. Ст. 19 Проекту статей про відповідальність держави наголошує: «Міжнародно-правове діяння, що в результаті викликає порушення державою міжнародного зобов´язання, настільки основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного суспільства, що його порушення розглядається як злочин перед міжнародним суспільством у цілому, складає міжнародний злочин». Оскільки міжнародний правопорядок охоплює найрізноманітніші відносини та інші елементи, що складаються в результаті виконання міжнародно-правових норм, загальним об’єктом міжнародного правопорушення, а також, і міжнародного злочину, є міжнародні відносини.
Конкретні ж правовідносини між потерпілим суб’єктом і державою-делінквентом утворюють безпосередній об’єкт міжнародного правопорушення.
Римський статут Міжнародного кримінального суду, визнаючи власну юрисдикцію щодо найсерйозніших злочинів, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства, зазначає, що «ці найтяжчі злочини загрожують миру, безпеці та благополуччю».
В основі такий підхід застосовний і до тероризму. За визначенням Є. Г. Ляхова, який узагальнив думки групи науковців, загальним об’єктом міжнародного тероризму є міжнародні відносини та міжнародний правопорядок; видовим (галузевим) об’єктом є групи міжнародних відносин (наприклад, регульованих нормами дипломатичного права, права міжнародної безпеки та ін.); безпосереднім об’єктом - конкретні міжнародні відносини, регульовані нормами міжнародних угод (наприклад, із забезпечення привілеїв та імунітетів дипломатів і державних діячів), а також конкретні фізичні особи.
Упродовж останніх років міжнародна оцінка міжнародного миру та безпеки як основного об’єкта тероризму принципових змін не зазнала. Це виходить, наприклад, із Декларації про заходи по ліквідації тероризму 1994 p., у якій зазначається, що «акти, методи й практика тероризму є брутальним нехтуванням цілями та принципами Організації Об’єднаних Націй, що може загрожувати міжнародному миру й безпеці, ставити під загрозу дружні відносини між державами, перешкоджати міжнародному співробітництву та вести до підриву прав людини, основних свобод і демократичних основ суспільства»; Декларації, що доповнює Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму 1994 p.; Міжнародної конвенції по боротьбі з фінансуванням тероризму; Конвенції по боротьбі з актами ядерного тероризму; проекту Всеосяжної конвенції по боротьбі з міжнародним тероризмом.
Якщо звернутися конкретно до позицій держав із даного питання, то в них також відсутні принципові розбіжності. З тим, що тероризм зазіхає на безпеку міжнародного співтовариства, виразили свою згоду 12 країн-членів ЄС, а також наприклад, Єгипет, Ефіопія, Росія, Угорщина та Заїр, Уганда та багато інших країн.
Якщо загальний об’єкт складу тероризму, яким є міжнародні відносини, міжнародний правопорядок і міжнародна безпека, не викликає сумнівів, то з визначенням безпосереднього об’єкта не все так просто. Наведена логічна конструкція об’єкта тероризму від Є. Г. Ляхова не зовсім відповідає спрямованості основного вектора сучасного тероризму. Але про помилковість позиції вченого не йдеться, оскільки така оцінка об’єкта тероризму ґрунтувалась на характеристиках терористичних проявів 70-х - початку 80-х pp. минулого століття. Тоді тероризмові був притаманний ліво- і праворадикальний пафос і спрямованість на ідеологічну перебудову світу.
Із оцінок же вищенаведених та інших позицій країн виходить, що загроза з боку тероризму міжнародному миру, безпеці та правопорядку сприймається ними крізь призму загрози державному устрою і територіальної цілісності власних країн. Така сама подвійна оцінка об’єкта тероризму вбачається й у міжнародних актах останнього часу.
Отже, безпосереднім об’єктом складу тероризму є політичний режим, державний устрій, територіальна цілісність конкретних держав. Саме так «облаштований» сикхський, північно-кавказький, косівський, північно-ірландський, курдський, палестинський та ін. тероризм. Безпосередня спрямованість на об’єкт - державу - тут утворює небезпеку для загального об’єкта, яким є світовий порядок і міжнародна безпека в цілому.
Тероризм прямо не зазіхає на міжнародні правовідносини. Представників суб’єкта тероризму не влаштовує сама здатність і право держави брати на себе певні міжнародні зобов’язання. Об’єктом їхньої діяльності є політична система, конституційний лад конкретної держави, групи держав, що, зважаючи на глобалізаційні процеси, дедалі глибше зачіпає міжнародний правопорядок.
Взаємозв’язок і взаємозалежність між ціллю та об’єктом злочину підтверджує правильність висновків про загальний і безпосередній об’єкти складу тероризму, оскільки зміна світопорядку в цілому не є безпосередньою ціллю терористів. їм ближче переоблаштування долі власного народу, держави відповідно до проголошених соціально-політичних, релігійних та інших цінностей.
Водночас, у міжнародних кримінально-правових оцінках тероризму слід уникати простих, прямолінійних рішень і висновків, пам’ятаючи про складність і важкодоступність цього злочину для конструктивних аналізів. Так, ефективність дії на безпосередній об’єкт, тобто на політичний режим конкретної держави, в тероризмові може реалізуватись через загальний об’єкт - шляхом порушення або загрози порушення міжнародного правопорядку. Іншими словами, загальний об’єкт у даному випадку може відігравати роль проміжного об’єкта.
Тероризм усіляко «прагне» привнести міжнародний елемент у механізми терористичних проявів. Це логічно і з тієї точки зору, що міжнародні відносини більш доступні для зазіхань терористів, ніж політична система конкретної держави, яка чіткіше організована та надійніше захищена. Звідси стають зрозумілішими деякі фактори, що становлять небезпечність тероризму. Адже визначення міжнародного правопорядку (світопорядку) як проміжного об’єкта складу тероризму вводить його (об’єкт) у категорію, що сполучується із засобом досягнення цілі як ознакою об’єктивної сторони тероризму. Це співвідноситься і вносить зрозумілість у причинність збільшення вірогідності й інтенсивності порушень міжнародного правопорядку, підвищення ступеня жорстокості таких дій, зниження порога доступності до них правоохоронної системи.
Як соціальне явище тероризм є частиною міжнародного життя, що багато в чому пов’язане з конфліктами і протиборством сторін, які беруть у них участь. Водночас, як міжнародний злочин тероризм зазіхає на чинний світопорядок.
Отже, виходить, що тероризм виступає як об’єкт (як його складова) однойменного міжнародного злочину. Ця, на перший погляд, суперечність відображає всю складність і нестандартність тероризму як злочину за міжнародним правом. Але вона цілком відповідає концепції складного сукупного суб’єкта тероризму з його іманентною протиборчою взаємодією складових.
Лінійної односторонньої якості намагається надати тероризмові протиборча в терористичному конфлікті сторона (складова сукупного суб’єкта тероризму), щодо якої вчинюються під час цього конфлікту, тобто під час власне тероризму, терористичні акти.
Така констатація цієї очевидної обставини є реальним кроком у напрямі з’ясування складної природи тероризму та визначення юридичної конструкції складу цього міжнародного злочину.
По суті, суспільство продукує тероризм, об’єктом устремлінь якого одночасно є. Таким чином, суспільство,, немовби, визначаючи безперспективність форми, в якій воно існує, об’єктивним плином свого кризового розвитку створює один з інструментів самознищення тероризму, радикальний і жорстокий характер якого робить кризу очевидною та прискорює досягнення точки біфуркації в цій кризі чинного світопорядку.
Оскільки ж тероризм є природною складовою чинного світопорядку (включно його кризовими явищами, зокрема й тими, що породжують тероризм), тобто об’єкта міжнародного злочину тероризму, виникають значні труднощі в його юридичному «розпізнанні», а отже, в повноцінній кваліфікації його складу.
Плин міжнародного життя з усією очевидністю вказує на те, що тероризм, точніше його визначальна складова, «прихована» у об´єкті складу злочину, який у чинному міжнародному праві підмінюється предметом безпосереднього посягання.
Особлива суспільна небезпечність тероризму з позицій оцінки формули загального і безпосереднього об’єкта полягає й у тому, що межа між ідеальним інтересом у збереженні міжнародного правопорядку непотерпілих держав і матеріальним інтересом держав, що безпосередньо потерпають від тероризму, розмивається, зважаючи на високу потенційну можливість завдання безпосередньої шкоди та реальність шкоди моральної (страх очікування нападу, непередбачуваність терористів тощо).
Таке дещо нетрадиційне співвідношення об´єктів складу тероризму саме й відповідає сутті цього міжнародного злочину, підкреслює всю гостроту його небезпечності: тероризм складно вкладається в межі звичних правових критеріїв і підходів. Він має внутрішню здатність породжувати суперечності в юридичних і політичних оцінках, що може значно послабити міжнародно-правову систему, яка йому протистоїть.
Змішання понять загального і безпосереднього об’єкта та недооцінення значущості останнього може зашкодити введенню тероризму в міжнародно-правове поле, оскільки значною мірою нівелюється гострота й небезпечність посягання на основи світопорядку. Тому слід враховувати, передусім, міжнародну суть тероризму в цілому, незважаючи на те, на якому рівні мають місце його прояви.
Безпосередній об’єкт складу міжнародного злочину, яким є цілісність держави, покликаний вказати на міжнародно-протиправне Діяння як на таке, яке завдає шкоди або створює загрозу міжнародному миру та міжнародній безпеці, що є життєво важливим для усього міжнародного співтовариства.
У зв’язку з цим слід сказати й про те, що тероризм, як ніякий інший злочин, здатний створювати ілюзію благородства цілей і локальності об’єкта злочину.
Розбіжності в оцінці тероризму значною мірою викликані властивістю цього злочину «вводити в оману» щодо загального об’єкта злочину та безпосереднього предмета посягання. Цілеспрямований розгляд об’єкта тероризму як злочину за міжнародним правом був би, наприклад, корисним під час оцінювання терористичних актів, учинених представниками Курдської робочої партії. По суті, визнаючи в цій ситуації основним об’єктом державний устрій і територіальну цілісність Туреччини, міжнародне право підіграє терористам. Воно ухиляється від реалізації найважливішого положення сучасної доктрини, за яким правоохоронні відносини під час вчинення міжнародного злочину стосуються не лише суб’єктів міжнародного права, що безпосередньо постраждали. Визнається, що такі відносини виникають між делінквентом, з одного боку, і практично всім міжнародним співтовариством держав, - з іншого. Парадокс полягає в тому, що терористи покладають цю функцію на себе, реалізуючи її шляхом дії на проміжний об’єкт - міжнародний правопорядок. Курдська проблема, наприклад, виноситься на суд світового співтовариства через привернення до неї уваги вчиненням терористичних актів, повстансько-партизанською боротьбою, але не як оцінена правом загроза для міжнародного миру й безпеки. У підсумку міжнародне право відступає, а тероризм як спосіб розв’язання міжнародно-правових суперечок зміцнює свої позиції і претендує на легітимізацію.
Оцінку об’єкта злочину в юридичній науці прийнято також здійснювати за критерієм суспільної небезпечності діяння, коли категорії правопорушень відрізняються за ступенем їхньої соціальної небезпеки, особливо за порушеним об’єктом.
Тероризм - багатооб’єктний злочин і давати оцінку його складу СЛІД у комплексі. Штучне виділення того чи іншого предмета злочинного посягання поза його зв’язком із об’єктом складу тероризму дає підстави визнати практично будь-яке внутрішньодержавне або міжнародне кримінальне чи політичне насильницьке діяння як таке, що підпадає під дію конвенцій по боротьбі з міжнародним тероризмом. Зокрема і будь-яку дію революційно-визвольних сил спрямовану проти агресивних і контрреволюційних акцій.
Вириваючи з контексту, скажімо, безпосередній об’єкт (політичний режим держави, територіальну цілісність) і відштовхуючись лише від безпосереднього предмета посягання (безвинні жертви, адекватні руйнації матеріальних об’єктів), можна створити загрозу перекручення ступеня суспільної небезпеки для основного об’єкта складу тероризму - міжнародного правопорядку. Це призводить до хибної оцінки юридико-політичної суті тероризму, звуженню сфери співпраці держав у боротьбі з ним.
Звідси дійдемо висновку, що ступінь суспільної небезпеки для загального об’єкта тероризму значно зростає від того, що механізм тероризму передбачає каталізування цієї небезпеки завдяки втягуванню в посягання на міжнародний правопорядок обох протиборчих сторін.
Усуненню принципових розбіжностей із приводу сутті тероризму та можливостей міжнародного антитерористичного права сприяє оцінка предмета безпосереднього посягання в терористичному акті, яким є безвинні люди та об’єкти матеріальної сфери в аспекті її впливу на життя та здоров’я цих безвинних жертв.
Увага до предмета міжнародного злочину тероризму пояснюється й тим, що в міжнародних конвенціях і документах, що стосуються тероризму, в доктрині та наданих до Спецкомітету зауваженнях держав із даного питання говориться по суті і переважно тільки про предмет, але не про об’єкт акцій міжнародного тероризму. Отже, міжнародне антитерористичне нормотворення, хибно реагуючи лише на такі, що вражають уявлення, трагічні ознаки міжнародного злочину тероризму, (суперечливо) здійснюється в основному в напрямі захисту безвинних випадкових людей, залишаючи без належної уваги вразливість загального об’єкта, яким є світопорядок. Дезорієнтація права посилюється тим, що випадкові жертви або руйнації матеріальних об’єктів, які завдають тяжкої шкоди безвинним людям, притаманні багатьом насильницьким злочинам, але тільки в тероризмі вони фігурують як передбачуваний, спланований і обов’язковий елемент об’єкта злочину.
Утім, недооцінювати безвинні жертви (за умови прямого наміру спричинення їх) як важливий елемент складу тероризму теж не можна. Це допомагає впорядкувати «структуру» об’єкта тероризму й усвідомити шляхи забезпечення його безпеки.
Глобальність тероризму, його підвищена світова небезпечність зумовлюється випадковим (неперсоніфікованим) вибором об’єкта безпосередньої дії терористів. Небезпечних масштабів тероризм значною мірою набув завдяки низькій вразливості при високій ефективності впливу на об’єкт злочину. Цьому, своєю чергою, тероризм зобов’язаний використанню насильства в раптових підступних формах проти незахищених людей, що непричетні до суті конфлікту.
Зумовленість зростання ролі безвинних жертв на шляху досягнення ефекту залякування криється в самому механізмі терору. Адже чим серйозніші заходи захисту потенційних об’єктів терористичних атак вживаються, тим ширше терористи використовують фактор випадкового вибору предмета безпосереднього посягання. Тому акцентоване виділення в антитерористичних нормах поняття наміру спричинення загибелі безвинних людей, окрім консолідуючого впливу на стан міжнародних відносин, а також відносин між громадянином і державою, безперечно підсилило б їхню (норм) попереджувально-профілактичну роль. Кваліфікуючий вплив на міжнародний злочин тероризм інституту безвинних жертв звужує можливості безкарної реалізації терористами злочинних цілей.
Одним із вирішальних факторів, що визначили появу в міжнародному кримінальному праві такого юридичного наслідку для міжнародних злочинів, як позбавлення можливості відповідних держав посилатися у відповідь на претензії з боку міжнародного співтовариства на принцип державного суверенітету й невтручання У внутрішні справи, стали обставини, пов’язані з загибеллю безвинних людей. Реакція міжнародного співтовариства на міжнародний злочин, у якому така загибель є елементом об’єкта його (терористичного акту) складу, тим більше є правомірною, й з огляду на Це терористичний акт не може розглядатися як внутрішня проблема окремих держав. Це відповідає загальній тенденції, зазначеній у Доктрині, коли у зв’язку з розширенням сфери міжнародно-правового регулювання під нього підпадають питання, які раніше вважалися внутрішньою справою держав - прав людини, охорони довкілля та ін.
Таким чином,- якщо виходити з оцінки тероризму як злочинного міжнародного явища, яке зумовлене досягненням цілей національного визволення, державності, територіальної самостійності, то слід привнести певну специфіку в підходи до формування конструкції складу цього міжнародного злочину. Безпосереднім об’єктом виступає політичний режим конкретної держави (групи держав), її адміністративно-територіальне облаштування. Зазіхаючи на політичний устрій конкретної держави, тероризм зачіпає міжнародний правопорядок, світопорядок. Це стосується відносин даної держави з іншими державами та міжнародними організаціями. Звідси не викликає сумнівів правильність кваліфікації відповідного стану міжнародного правопорядку, світопорядку як загального об’єкта складу тероризму. Але особливість тероризму полягає в тому, що посягання на безпосередній об’єкт здійснюється значною мірою через вплив на загальний основний об’єкт. Це має місце, по-перше, з огляду на глобалізацію міжнародних процесів, коли навіть спроба зміни політичного режиму в одній конкретній державі об’єктивно не може не відобразитися на її відносинах з іншими країнами, а також на обстановці в державі, а в ряді випадків і у світі. По-друге, підготовка та реалізація сучасних терористичних актів містить міжнародний елемент. По-третє, терористичні акти, якщо навіть вони мають суто внутрішню спрямованість, викликають міжнародний резонанс, що зумовлено політичним, економічним, релігійним, етнічним та іншим взаємопроникненням країн і народів. По-четверте, терористична діяльність має міжнародний контекст уже тому, що будь-який терористичний акт доповнює сумарну величину терористичної загрози, яка досягла світового рівня, підсилює її якісний зміст
Кваліфікація об’єкта міжнародного злочину тероризму дала змогу виявити складність юридичної конструкції складу, що відображає соціальний характер терористичного конфлікту. Це пов’язано з тим, що об’єкт злочину, представляючи значною мірою одну зі сторін терористичного конфлікту, демонструє істотні ознаки суб´єкта складу цього ж самого міжнародного злочину.
Безвинні жертви, що впливають на формування «образу» об´єкта тероризму і є його (об’єкта) складовою, визначають для нього рівень загрози для миру та загальної безпеки. Вони тим самим виводять тероризм зі сфери звичайних порушень прав людини, що не переростають у міжнародні злочини і не створюють загрози для міжнародного миру й безпеки.
Як обов’язковий елемент об’єкта складу тероризму, вказівка на безвинні жертви сприяє наповненню правових оцінок його складу предметним відчутним змістом.
Зрештою, наявність безвинних жертв як кваліфікаційної ознаки складу тероризму містить у собі кримінологічний аспект у тому розумінні, що спонукає суспільство та фахівців приділяти підвищену увагу до проблем, що стосуються причини та джерел тероризму.