Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
3.1. Життя, діяльність, творчість, світогляд
Жан-Жак Руссо (1712-1778) - французький політичний діяч, філософ, просвітитель, письменник, педагог, композитор.
Народився в Женеві в сім’ї годинникаря. Систематичної освіти не здобув. З 16- ти років полишив рідне місто, жив у Франції, у різних містах Швейцарії, змінив багато професій: був учнем нотаріуса, гравера, служив прислугою, секретарем, домашнім вихователем, давав уроки музики, займався самоосвітою. У 1741 р. приїхав у Париж на запрошення Д.Дідро, співробітничав в “Енциклопедії”. Успіх і популярність прийшли до Руссо після того, як він у 1749 р. написав конкурсний твір на тему, запропоновану Діжонською академією: “Чи сприяв прогрес наук та мистецтв покращенню моралі?”, в якому різко критикував сучасну йому культуру і соціальну нерівність.
Ще більший успіх приніс твір “Думки про походження основ нерівності між людьми” (1777 p.), в якому намагався довести, що природа створила людей рівними, добрими, щасливими, а суспільство зробило їх нещасними.
1756-1762 pp. - роки розвитку творчості Руссо. У 1761 р. був опублікований соціально-педагогічний роман “Юлія, або Нова Елоїза”, в якому засудив численні вади, забобони, соціальні несправедливості, породжені феодальним суспільством: у романі сформульована програма так званої сентиментальної педагогіки. Перша і п’ята частини роману власне є трактатом про виховання людських почуттів на засадах гуманізму, бережливого ставлення до людини і людської природи.
У 1762 р. вийшли ще дві книги - “Суспільний договір, або Принципи суспільного права” та “Еміль, або Про виховання”. У першій книзі проголошувалася демократична ідея верховної влади народу. Головну причину соціального зла Руссо вбачав у приватній власності. У другій книзі її автор різко критикував існуючу теорію і практику виховання в епоху феодалізму, убогість, станову замкнутість і неприродність виховання й навчання в сучасній йому школі, показав антигуманістичність виховання в сім’ях привілейованих станів, де дитина перебувала під наглядом гувернантки або в школі-пансіонаті, що руйнувало сімейні зв’язки, приносячи шкоду цілим поколінням.
В “Емілі...” Руссо виклав теорію вільного природного виховання.
Руссо дотримувався “природничої релігії”, різко розвінчував релігійне лицемірство, паразитизм духовенства. Розгнівані церковники добилися того, що його праця “Еміль, або Про виховання” за вироком французького парламенту була привселюдно спалена на одній з площ Парижа, а її автор змушений був тікати від переслідування. Повернувся до Франції у 1767 р. під чужим ім’ям, розбитий духовно і морально.
У 1777 р. написав “Думки про управління Польщею і про її майбутню реформу”, в якій висловив низку цікавих думок про національне виховання дітей.
Для світогляду Руссо характерний дуалізм, визнання початкового існування духу і матерії. У галузі гносеології дотримувався сенсуалістичних поглядів, що виявило великий вплив і на його педагогічну систему.
Негативно ставлячись до всіх віросповідних релігій, Руссо визнавав, разом з тим, наявність вищої сили, яка створила світ.
Достатньо радикальними були соціально-політичні переконання Руссо. Він пропагував ідею рівності людей, їх природного права на свободу. Вбачаючи джерело нерівності людей і всіх соціальних несправедливостей у приватній власності, Руссо виступив, однак, лише за ліквідацію крупної приватної власності. Дрібна приватна власність, яка є результатом особистої праці, має бути недоторканною.
Систематичні педагогічні ідеї Руссо викладені в романі “Еміль, або Про виховання”, в якому він різко критикував виховання в феодальному суспільстві і накреслив план формування нової людини, зокрема розробив вікову періодизацію розвитку дитини, сформулював завдання, зміст і методи виховання в кожний з цих періодів.