Міжнародне публічне право. Том 2
11.6. Антитерористичний потенціал права збройних конфліктів
Спорідненість тероризму та збройних конфліктів не викликає сумнівів. Особливо це стало очевидним, коли трансформація методів бойових дій низки відомих рухів національно-визвольної спрямованості зробила можливою їхню ідентифікацію з терористичними угрупованнями. Це стосується, наприклад, воєнізованого крила Курдської робітничої партії, палестинських визвольних рухів (ОВП), різних роду збройних формувань країн Латинської Америки та ін. Тобто, вочевидь далися взнаки прояви симбіозу: воєнні дії як силовий інструмент розв’язання політичних питань охоплює комплекс злочинних дій, які нерідко мають терористичний контекст, а тероризм як спосіб неправомірного насильницького розв’язання конфліктів здатен набувати форм воєнних дій.
Звідси, у визначенні меж регулювання та змісту сучасного антитерористичного права слід виходити із того, що певні труднощі правової кваліфікації будь-якого діяння як акту тероризму пов’язані не тільки з його юридичною оцінкою, але й з оцінкою з гуманітарних і воєнних позицій. Тому в пошуках механізмів усебічного правового регулювання боротьби з тероризмом доцільно звернути увагу на той аспект цієї боротьби, що ґрунтується на оцінках спорідненості тероризму з війнами та збройними конфліктами.
Співвідносність норм міжнародного права, об’єктом регулювання яких є відносини сторін під час збройних конфліктів, із конфліктами, що мають терористичний характер, містить значний потенціал впливу на тероризм у цілому.