Міжнародне публічне право. Том 2
11.5.3. Міжнародні інституційні антитерористичні системи
Інтенсивний процес утворення державних, регіональних і субрегіональних антитерористичних органів наприкінці XX - на початку XXI ст. значною мірою спричинив і прискорив організаційні заходи світового характеру, метою яких стало об’єднання зусиль світового співтовариства в боротьбі з тероризмом шляхом створення міжнародної (глобальної) антитерористичної мережі. За умови створення усталених координаційних та управлінсько-організаційних механізмів ця мережа має перспективи перетворення на виразну інституційну систему. Таку перспективу не слід розцінювати як самоціль.
Системний характер організації боротьби з тероризмом за всією вертикаллю світоустрою (від держав, регіональних, субрегіональних утворень до вищих міжнародних інституцій) відкриває реальні можливості зупинення ескалації цього міжнародного злочину та подальшого контролю над процесами, що створюють умови для Його виникнення й активізації.
Самодостатність будь-якої системи передбачає її повноту й завершеність, що потребує наявність механізмів, які забезпечують взаємозв’язок її елементів. Наявність державних і регіональних (у межах об’єднань і груп держав) антитерористичних органів і систем лише підкреслюють потребу створення таких об’єднуючих органів і систем на міжнародному (глобальному) рівні. Сукупно це створює основу для формування глобальної системи боротьби з тероризмом, оскільки тероризм належить до глобальних загроз і містить риси системного явища.
Така система протидії світовим викликам і ризикам мусить бути:
- глобальною, оскільки сучасний тероризм утворює планетарну загрозу і відповідь на неї слід давати на загальносвітовому рівні;
- всеосяжною, оскільки тероризм несе в собі колосальний руйнівний потенціал, тому весь комплекс проблем, на якому ґрунтується терористичний конфлікт, мусить охоплюватися діяльністю системи;
- такою, що забезпечує прийняття комплексних рішень, оскільки тероризм тісно пов’язаний з іншими світовими загрозами (транснаціональною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, контрабандою зброї, незаконною міграцією, загрозою застосування засобів масового ураження та ін.);
- універсальною за складом учасників, оскільки загроза, що виходить від тероризму, спрямована проти безпеки, благополуччя як усіх членів світового суспільства в цілому, так і кожного окремо;
- відповідати інтересам і потребам усіх прошарків світового суспільства, оскільки існуючі різні підходи до оцінки тероризму утворюють підґрунтя до різного бачення змісту та спрямованості антитерористичної діяльності.
На даний час набуло актуальності питання про необхідність досягнення принципових домовленостей щодо формування світового антитерористичного центру з єдиним банком даних великих розвідувальних служб і служб безпеки країн світового співтовариства, утворення єдиного інформаційного поля боротьби з тероризмом.
Взагалі до міжнародних міжурядових органів та організацій що створюють антитерористичні системи, та структурно і функціонально придатних до цього, фахівці відносять Організацію Об’єднаних Націй, Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол) та Вісімку найбільш розвинутих в економічному плані країн.
Організаційний антитерористичний потенціал двох останніх не такий значущий як в ООН, і в плані продукування міжнародних антитерористичних структур їм, швидше, можна відвести допоміжне місце. До того ж їхні антитерористичні можливості в літературі описані досить повно, зокрема, наприклад Є. Г. Ляховим, Д. Є. Ляховим, С. В. Глотовою, А. 3. Доловою та ін. Тому тут увагу слід приділити ООН.
Організація Об’єднаних Націй є, безумовно, тією структурою, яка вживає широкий спектр дієвих заходів проти тероризму, хоча її потенціал повністю ще далеко не реалізований. ООН - загальновизнаний центр координації діяльності держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю. Її робота у цій сфері здійснюється як у державах, так і на міжнародному рівні. Це досягається шляхом встановлення єдиних стандартів і норм, прийняття уніфікованих міжнародно-правових актів та еталонів поводження з правопорушниками .
ООН - єдина з існуючих організацій, що володіє мандатом і міжнародним механізмом, необхідним для надання країнам ефективної допомоги задля попередження злочинності й боротьби з нею в національному та міжнародному масштабах.
У системі ООН питання міжнародного співробітництва в боротьбі з тероризмом та питання нормотворчості входять у компетенцію Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Секретаріату ООН, Контртерористичного комітету ООН, а також таких його спеціалізованих органів і установ, як Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ).
Також відповідно до рішення ГА ООН, прийнятого у 1950 p., кожні п’ять років проводяться Конгреси ООН із попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Як функціональну структуру ЕКОСОР рішенням ГА ООН від 18 грудня 1991 р. було створено Комісію з попередження злочинності і кримінального правосуддя.
Діяльність названих та інших органів у рамках організації співробітництва держав по боротьбі зі злочинністю тією чи іншою мірою стосується питань боротьби з тероризмом.
Відчутним кроком у поліпшенні централізації та координації міжнародного співробітництва у боротьбі з тероризмом стало створення згідно з Резолюцією 1373 (2001) Ради Безпеки ООН Контртерористичного комітету (КТК), до складу якого увійшли всі 15 членів Ради Безпеки. КТК забезпечує контроль за здійсненням усіма державами резолюції 1373 і мусить розширювати можливості держав у питаннях боротьби з тероризмом, що передбачає виконання державами таких вимог:
- не допускати надання терористичним групам будь-якої фінансової підтримки (пункт 1 (а), (в), (с), (d));
- відмовляти терористам у наданні притулку, засобів до існування або будь-якої підтримки (пункти 2 (а), (с), (d), (g); 3 (f), (g));
- обмінюватися з урядами інших країн інформацією про будь-які групи, що вчиняють терористичні акти або планують такі акти (пункти 2 (в); 3 (а), (в) та (с) постановчої частини);
- співпрацювати з урядами інших країн під час проведення розслідувань, виявлення та затримання осіб, причетних до таких актів, та в їх судовому переслідуванні (пункти 2 (в), (f) та 3 (а), (в), (с));
- внести в національні законодавства положення, що передбачають кримінальну відповідальність за активне та пасивне сприяння тероризму, та притягувати тих, хто порушує ці положення закону, до судової відповідальності (пункт 2 (е));
- стати щонайшвидше учасниками відповідних міжнародних конвенцій і протоколів, що стосуються тероризму (пункт 3 (d)).
Організацію та контроль виконання резолюції 1373 КТК здійснює з урахуванням специфічних умов, у яких ведуть боротьбу з тероризмом держави. КТК прагне створити основу для постійного діалогу між Радою Безпеки та всіма державами-членами з питання про найефективніші методи зміцнення національного потенціалу боротьби з тероризмом.
На основі аналізу доповідей та іншої інформації КТК дає оцінку антитерористичній діяльності держав і ставить перед ними запитання, на які вони мусять надавати інформацію упродовж трьох місяців. Таким чином, реалізація резолюції 1373 видається усталеним процесом.
Резолюція 1373 має широку сферу охоплення, що містить національне законодавство, внутрішні виконавчі механізми та міжнародне співробітництво. Відповідно до цього КТК здійснює свою діяльність за трьома напрямами аналізу.
По-перше, це оцінка ефективності законодавства держави щодо боротьби з тероризмом у всіх галузях діяльності, пов’язаної з приписами резолюції 1373, особливо в галузі протидії фінансування тероризму.
По-друге, здійснюється оцінка готовності та потенціалу виконавчого механізму забезпечувати в межах суверенної юрисдикції реалізацію вимог резолюції.
По-третє, вивчається вжиття практичних заходів для реалізації резолюції.
Було передбачено, що після набуття досвіду здійснення цього процесу КТК може нарощувати організаційний потенціал у сфері міжнародної боротьби з тероризмом.
У резолюції 1377 (2001) Рада Безпеки запропонувала КТК вивчити можливі шляхи надання державам допомоги і, зокрема, обговорити з міжнародними, регіональними та субрегіональними організаціями питання, які стосуються сприяння поширенню передового досвіду в галузях, що охоплюються резолюцією 1373, доступності відповідних програм технічної, фінансової, нормативно-правової та іншої допомоги та сприяння зміцненню можливостей взаємодоповнюваності цих програм допомоги. Зокрема, з цього приводу відбулися зустрічі в КТК керівника АТЦ СНД.
Слід відзначити, що КТК, активізуючи роботу з міжнародними регіональними та субрегіональними організаціями, має на меті створення відповідної глобальної антитерористичної мережі.
Водночас, аналізуючи повноваження КТК, не можна констатувати створення повноцінного механізму міжнародного контролю з боку Ради Безпеки, а тим більше, організації скоординованої системи боротьби з тероризмом. На заваді тут стає недостатній обсяг і характер взаємовідносин КТК з державами.
Не випадково в рекомендаціях Міжнародної академії інформатизації щодо вдосконалення антитерористичних структур пропонуються як одне з основних завдань КТК ООН вважати організацію розроблення, обґрунтування та реалізації превентивних заходів із протидії всім формам тероризму, консолідацію для цих цілей інтелектуальних, фінансових і матеріальних державних і приватних ресурсів світового співтовариства.
Брак інституціональності КТК став на заваді створенню дієвої міжнародної антитерористичної системи. За оцінками початкового стану функціонування КТК очевидною стала потреба зміцнення правової основи його діяльності, розширення мандату Комітету, що міститься у резолюції 1373 Ради Безпеки ООН, а також у відповідних деклараціях, що додаються до резолюції 1377 (2001) та 1456 (2003) Ради Безпеки.
Слід також враховувати, що з розвитком своєї діяльності КТК взяв на себе активну наступальну роль у діалозі з державами-членами у питаннях оцінки здійснення вимог резолюції 1373 (2001) Ради Безпеки, сприяння наданню технічної допомоги державам-членам і заохочення більш тісної співпраці й координації з міжрегіональними, регіональними та субрегіональними організаціями.
Тому потреба такої активізації діяльності КТК вимагає надання в його розпорядження додаткових засобів для виконання мандату із організації виконання та спостереження за реалізацією резолюції 1374 (2001) Ради Безпеки.
Зважаючи на це, Голова КТК у листі від 14 листопада 2004 р. до Голови Ради Безпеки ООН сформулював основні напрямки реформування та розвитку діяльності Комітету. Зокрема, щодо КТК пропонується:
a) чітке визначення напрямів його подальшої роботи;
b) активізація його зусиль із заохочення здійснення всіх аспектів резолюції 1373 (2001) Ради Безпеки та спостереженню за цим шляхом посилення діалогу на основі його керівних принципів співробітництва, транспарентності та безпристрасності;
c) підвищення ефективності сприяння надання державам технічної допомоги як одного з пріоритетів Комітету;
d) зміцнення контактів і координації з іншими органами Організації Об’єднаних Націй;
e) зміцнення співробітництва та координації між міжнародними, регіональними і субрегіональними організаціями в боротьбі з тероризмом;
/) розширення його можливостей щодо збору інформації для спостереження за зусиллями держав-членів у їхній боротьбі з тероризмом, а також щодо сприяння наданню належної технічної допомоги, зокрема через візити за згодою відповідної держави;
g) розширення його потенціалу з підготовки рекомендацій Раці Безпеки у всіх сферах, що стосуються здійснення резолюції 1373 (2001) Ради Безпеки;
И) прискорення його роботи та раціоналізації процедур діяльності;
і) застосування стратегії здійснення активних зв’язків;
j) досягнення та підтримання високого рівня експертних знань у всіх сферах, що охоплюються резолюцією 1373 (2001) Ради Безпеки, зокрема через поліпшення умов роботи групи експертів КТК.
Поширення тероризму, його повсюдна ескалація потребує у відповідь поширення й удосконалення міжнародної системи протидії йому.
Протидія актам тероризму в міжнародному вимірі - це складна й небезпечна діяльність, яка передбачає високий ступінь організації, виконавської дисципліни та субординації у самій антитерористичній системі та певною мірою воєнізації органів і структур, що становлять цю систему. Саме такий підхід обрано Радою Безпеки ООН і Контртерористичним комітетом на шляху подальшого розвитку цього ключового міжнародного інституціонального органу, оскільки він (підхід) відкриває реальну перспективу отримання ескалації терористичних методів дій і превентивного контролю за обстановкою в цій сфері. Методи діяльності на основі консенсусу та координування складних міжнародних механізмів, що задіяні у сфері боротьби з тероризмом, не можуть вважатися вичерпними та повинні підкріплюватися можливостями прийняття централізованих, обов’язкових для учасників рішень із подальшим контролем за виконанням їх. Свідченням посилення централізації і, зокрема, організаційно-управлінської складової діяльності КТК є прийняття радою Безпеки ООН резолюції 1535 від 26 березня 2004 р. Резолюція має характер програмного міжнародного документа, що оголошує саму ідеологію подальшої побудови та зміцнення міжнародної системи протидії сучасному тероризму.
На системність поглядів щодо організації боротьби з тероризмом у світі вказує увага в резолюції до важливості ролі, яку відіграють у цій боротьбі міжнародні, регіональні та субрегіональні організації. Рада Безпеки при цьому «наполегливо закликає їх активізувати допомогу, яку вони надають державам-членам у справі здійснення резолюції 1373 (2001) і виражає вдячність Контртерористичному комітету за координацію з такими організаціями зусиль у боротьбі з тероризмом»1.
Підтверджуючи неухильне дотримання норм міжнародного права, забезпечення відповідності будь-яких антитерористичних заходів міжнародним стандартам у галузі прав людини, біженського права, резолюція, водночас, наголошує на необхідності подолання численних труднощів у виконанні резолюції 1373 (2001) і нарощування потенціалу та можливостей КТК.
Історичне значення резолюції 1535 (2004) Ради Безпеки полягає в тому, що вона схвалила і, по суті, надала чинності пропозиціям, які містяться в доповіді Голови КТК «Про проблеми, які зустрічаються при здійсненні резолюції 1373 (2001) Ради Безпеки», яка є додатком до тексту резолюції.
Основні положення доповіді визначають пріоритети в боротьбі з тероризмом, механізми реалізації яких мають формуватися на найвищих рівнях, притаманних сучасній цивілізації, і бути доступними для всіх зацікавлених членів міжнародного співтовариства, за домінантою дотримання міжнародного права.
Так, зважаючи на відсутність транспарентності в міжнародних фінансових операціях і слабкість національного законодавства у сфері створення перешкод і припинення припливу злочинних грошей, пропонується як одне із суттєво важливих доповнень до чинних банківських постанов розглянути заходи, які посилять контроль держави за незаконною або навіть неформальною фінансовою системою. При цьому наголошується потреба того, щоб розпорядження про замороження терористичних коштів видавалося за ініціативою компетентних органів влади, Ради Безпеки або на прохання третьої держави. Вважається доцільним також зробити процедуру конфіскації більш жорсткою.
З метою створення ефективної міжнародної мережі співробітництва та інституційного механізму для взаємної допомоги й екстрадиції пропонується широка ратифікація антитерористичних конвенцій, а також забезпечення наявності національних законів із питань злочинності всіма державами.
На підставі доповідей, що надходять від держав, КТК дійшов цілком обґрунтованого висновку, що багато країн ратифікують міжнародні антитерористичні конвенції, практичний ефект від цього невеликий, оскільки ратифікація конвенцій відбувається без вжиття внутрішніх заходів із забезпечення дотримання їх. Виходячи з цього пропонується створити відповідний механізм подальших після прийняття і ратифікації дій (або через програми технічної допомоги, або як складова роботи КТК), який передбачав би можливості контролю релевантності та ефективності реалізації цих конвенцій.
У частині, що стосується взаємозв’язку між тероризмом і організованою злочинністю, міжнародне суспільство мусить виходити із того, що зусилля, спрямовані на боротьбу з оргзлочинністю є прямим засобом попередження явища тероризму. Тому КТК у співпраці з державами повинен приділяти предметну увагу гласності щодо засобів боротьби з організованою злочинністю, таких, як ратифікація відповідних конвенцій з цього питання, поширення контролю за операціями, що пов’язані з цінними предметами (дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння), матеріальні засоби подвійного призначення (зброя, небезпечні матеріали).
Загальновизнано, що особливу небезпеку утворює володіння терористичними групами зброєю масового ураження. З метою зашкодження цьому КТК мусить відігравати більш ініціативну роль у сприянні ефективному здійсненню планів антитерористичних дій із боку міжнародних організацій, що займаються зброєю масового ураження, існуючих правових зобов’язань у галузі роззброєння, обмеження озброєнь та нерозповсюдження їх, а також тих регіональних і міжнародних документів, які спрямовані на боротьбу з незаконним виробництвом та обігом стрілецької зброї та озброєнь.
Центральним питанням поліпшення роботи КТК є налагодження різнорівневої допомоги. Технічна допомога дає можливість державам нарощувати потенціал боротьби з тероризмом, сприяє створенню єдиної антитерористичної системи.
Для організації технічної допомоги КТК потрібна процедура, що дала б змогу йому вирішувати, якого характеру допомога, що надасться або пропонується державами та міжнародними організаціями, безпосередньо пов’язана з боротьбою проти тероризму. На підставі цього певні види допомоги включаються до спеціальної таблиці потреб і довідника інформації КТК, що означає визнання їх і практичну реалізацію.
Забезпечення дієвості процесу надання допомоги та його результатів значною мірою залежить від активності та предметності заходів КТК, який мусить: оцінювати й визначати пріоритет конкретних потреб держав зокрема й через організацію т. зв. «польових місій»; зміцнювати стосунки з джерелами допомоги; своєчасно й обґрунтовано пропонувати державі сприяння в наданні адекватної технічної допомоги; контролювати ефективність надаваної допомоги та результати, яких вона дає змогу досягти.
Також КТК мусить бути координатором із точки зору оптимізації планів контртерористичних дій, включно з програмами допомоги, здійснюваними міжнародними та регіональними організаціями, оскільки обов’язковими є консультації з Комітетом щодо цих питань.
Тобто, організація та координування у сфері надання допомоги від статусу окремої частини роботи КТК мусить трансформуватися В Один із його основних пріоритетів.
Окрема роль належить удосконаленню функції КТК із координації та співробітництва з міжнародними, регіональними й субрегіональними організаціями.
Вважається, що ця діяльність не дійшла бажаного рівня і має дещо початковий і поверхневий характер.
Тому КТК пропонується самостійно або спільно з міжнародними організаціями створити потенціал, що дав би супроводжувати й контролювати антитерористичні програми і оцінювати ступінь ефективності їхнього здійснення. Для цього КТК, насамперед, слід вивчити шляхи офіційного оформлення своїх відносин із міжнародними, регіональними та субрегіональними організаціями, аби мати змогу обмінюватись конфіденційною інформацією та докладати спільних зусиль для реалізації заходів, передбачених програмами.
Важливою проблемою визначається посилення управлінської складової в діяльності КТК. Не спростовуючи переваг роботи на основі консенсусу, пропонується надати Голові КТК, Бюро та Виконавчій дирекції КТК додаткові повноваження, які повинні мати конкретний характер і допускати певну гнучкість. Водночас усі відповідні рішення повинні ставитись на розгляд КТК для їхнього затвердження.
З метою створення повноцінного управлінського циклу в умовах підвищення ролі й значимості КТК слід створити механізм перевірки, який дасть змогу не тільки здійснювати контроль за власного діяльністю, але й оцінювати її, аби віднаходити шляхи її поліпшення1 .
Інші пропозиції з удосконалення КТК стосуються його фінансування, інформаційної політики, внутрішніх процедур і структури. Зокрема, підтверджено, що КТК знаходиться в Нью-Йорку. Його робота здійснюється у формі пленарних засідань за участю держав-членів Ради Безпеки та Бюро у складі Голови та заступників Голови і в межах його реорганізованого допоміжного штату експертів і Виконавчого директорату Контртерористичного комітету - ВДКТК. На пленарних засіданнях увага приділяється стратегічним і директивним рішенням. ВДКТК очолює Директор-виконавець. Значною мірою персонал належить до двох ключових органів - Керування оцінки та технічної допомоги (УОТД) та Інформаційно-адміністративного керування (ІАУ). До штату УОТД входить близько 20 співробітників, що мають відповідні знання. Голова КТК та його заступники обираються із числа членів КТК. Голова КТК керує роботою пленарних засідань КТК та засідань Бюро, а також пропонує порядок денний і графік роботи.
Оцінюючи структуру та спрямування розвитку Контртерористичного комітету ООН як міжнародного інституціонального антитерористичного органу, слід зауважити кілька значущих тенденцій.
По-перше, КТК містить потенціал ключового органу міжнародної глобальної антитерористичної системи із урахуванням жвавої динаміки розвитку державних та регіональних органів і систем боротьби з тероризмом, а також спроможний у перспективі генерувати ефективну антитерористичну практику.
По-друге, розвиток КТК та його (поки що значною мірою умовної) інфраструктури в межах держав і регіонів (груп держав) має спрямованість до універсалізації системи в цілому, а також її окремих елементів. Це відкриває перспективи утворення глобальної розвідувально-контррозвідувальної мережі, підсистем інформаційного, матеріально-технічного забезпечення, а також універсальних сил спеціальних операцій для потреб боротьби з тероризмом. Риси механізму функціонування міжнародних сил спеціальних антитерористичних операцій (при КТК ООН) досить прозоро визначаються в антитерористичних системах держав і регіональних органів. Одночасно утворюється система правового забезпечення міжнародної антитерористичної діяльності як складова міжнародного антитерористичного права.
По-третє, чіткі й транспарентні механізми діяльності КТК, які, виходячи із соціального характеру тероризму, охоплюють значний спектр факторів внутрішньодержавного та міжнародного життя, сприятимуть поширенню взаємної довіри й усталеності в міжнародних відносинах.
Враховуючи, що історія боротьби з тероризмом обтяжена Шлейфом конфліктності та недовіри (як наслідок різних підходів до оцінювання тероризму), ця тенденція мусить трансформуватися на стійку миротворчу функцію (репутацію) КТК.
З огляду на наявні ознаки формування цілісної міжнародної антитерористичної системи з її державними, регіональними та міжнародними ланками й органами, слід звернути увагу на можливі підходи та принципи до формування суттєвого елементу системи - її силової складової.
Оскільки йдеться про дуже специфічні сили й засоби з високими вирішу вальними можливостями, в міжнародному співтоваристві домінує продержавницький підхід до створення та застосування антитерористичних сил. І це цілком закономірно, тому, що такі сили формуються під «специфіку» терористичних проявів, притаманну для умов конкретної держави. Сили спеціальних операцій за таких умов формуються на базі певної політичної та суспільно-економічної формації, зміст і характер їхніх завдань певною мірою віддзеркалюють державний устрій тієї чи іншої країни, її зовнішню політику.
Водночас, зрозуміло, що можливості держав зі створення й утримання спеціальних сил антитерористичного призначення через їхній різний військово-економічний потенціал не однакові. До того ж ця диспропорція посилюється іншою - адже загальновідомо, що усталені вогнища тероризму, особливо з наявністю воєнного елементу дій, утворюються саме в малорозвинених регіонах (насамперед «третього світу») зі складною соціально-економічною обстановкою. Тероризм за своїм змістом удосконалюється, поширюється його соціальна основа, формується ідеологія, стратегічна цілісність та організаційна винахідливість, зростає технічна оснащеність терористичних формувань і тактичний рівень застосування ними терористичних методів дій.
Це потребує організації протидії вищого ґатунку, яку здатні продукувати найбільш розвинені держави, задаючи відповідні параметри антитерористичної боротьби. Такі параметри мусять формуватися, передусім, у сфері, пов’язаній із використанням спеціальних підрозділів боротьби з тероризмом.
З огляду на сказане, виникає цілком логічне питання, чи доцільно обмежуватись станом речей, коли такі підрозділи функціонують лише в межах держави, хоча (за міждержавними та міжнародними угодами) їхнє операційне використання можливе не тільки в інтересах держави підпорядкування.
У зв’язку з цим прописаний у розглянутому вище Положенні про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД алгоритм організації керування антитерористичною операцією міждержавного характеру можна вважати започаткуванням оптимізації використання спеціальних сил і засобів антитерористичного призначення у наднаціональному форматі.
На даний час фахівцям відомі два характерних способи дій терористів - так звані «точкові» терористичні акти і дії воєнізованих терористичних формувань, що застосовують повстансько-партизанську тактику.
Отже, якщо говорити про протидію першому типу терористичної тактики, то очевидною є недосконалість механізму, передбаченого Положенням. Терористичні акти «виникають» здебільшого зненацька та потребують оперативного реагування. Іноді відлік часу вимірюється годинами, а то й хвилинами. За браком часу навряд чи вдасться дотриматись процедури формування необхідного угруповання сил, органів керування, планування операції тощо. Точніше, вжиття необхідних заходів і дотримання процедури створює значні перешкоди для застосування спільних сил, а в ряді випадків унеможливлює, оскільки воно втрачає смисл.
Розв’язання цього питання лежить у площині завчасного формування варіантів силового антитерористичного угруповання на базі моделювання й типологізації вірогідних терористичних ситуацій і відповідних оптимальних алгоритмів організаційних дій.
Це складна, кропітка робота. Вона потребує максимальної попередньої конкретизації та докладних розрахунків сил і засобів Держав, що залучаються до спільних антитерористичних заходів.
Нагальнішу потребу в міждержавній та/або міжнародній універсалізації спеціальних воєнізованих сил диктує й інший поширений спосіб, у який діють терористи, застосовуючи повстансько-партизанську тактику на певній, зазвичай, гірській, гірсько-лісовій території або методи міської герілії. Можливість оцінювати ситуативно за критеріями збройного конфлікту відповідного масштабу, а також одночасно суто «традиційних» дій терористично- диверсійного формування (із вчинення терористичних актів) дає змогу більш-менш адекватно визначити урядові потреби в силах і засобах і здійснювати потрібні розрахунки. Для цього навряд чи варто створювати якийсь постійний міжнародний контингент спеціальних сил антитерористичного призначення, на кшталт миротворчих сил ООН. Особливо це не раціонально на етапі започаткування універсалізації.
Формування регіональних антитерористичних, а в подальшому й міжнародних сил спеціальних операцій (ССО) доцільно здійснювати на засадах постійної бойової готовності визначених у державах контингентів, а також специфікації, і водночас, універсалізації їхньої підготовки.
На підставі концептуального визначення формату антитерористичного угруповання ССО для потреб регіону здійснюється розподіл сил і засобів, які мусять виділяти держави. При цьому враховуються військово-економічні можливості держав, ступінь професіоналізму, традиції та вмотивованість до дій тих чи інших спеціальних підрозділів, обізнаність щодо оперативної обстановки, знання місцевості тощо.
Сили й засоби, що виділяються від держав, формуються в єдине угруповання на підставі єдиних вимог, їхня підготовка здійснюється за єдиною програмою, яка обов’язково повинна містити заходи з освоєння театрів вірогідних дій. Поза процесом безпосереднього задіяння в спільних антитерористичних операціях підрозділи використовуються за основним призначенням у державах приналежності .
Орган керування та кістяк керівного складу спецформувань мусить створюватись і функціонувати на постійній основі. За необхідності розгортається за принципами воєнної мобілізації для кадрованих частин.
Орган керування в поточному порядку організовує навчальний процес універсального антитерористичного угруповання. Розробляються певні варіанти форматів антитерористичних угруповань на базі моделювання й типологізації вірогідних терористично-диверсійних ситуацій. Опрацьовуються відповідні алгоритми Дій універсальних ССО, які реалізуються і вдосконалюються шляхом навчань.
Така принципова схема створення та використання міждержавного угруповання антитерористичних сил спеціальних операцій гнучка і, що важливо, економічна. Її втілення не завантажує міжнародний простір додатковою силовою напругою, оскільки об’єктивація структури в повсякденному житті пов’язана лише з функціонуванням кадрованого органу керування.
Водночас, створення такого угруповання, його діяльність у навчальному режимі має велику попереджувально-профілактичну дію. Piч тут не тільки в тім, що існує та діє проти терористів певна антисила. Важливо, що ця антисила організована й оснащена на рівні найсильніших, найрозвинутіших держав, а не на рівні найслабших, на територіях яких, зазвичай, терористи знаходять притулок і умови для розгортання повстансько-партизанських дій диверсійно-терористичного забарвлення.
Місцем постійної дислокації органу керування слід обирати територію держави - регіонального лідера. У цьому випадку міжнародна репутація держави, її економічна розвинутість, наявність солідної матеріально-технічної та навчальної бази сприятимуть авторитету регіонального антитерористичного угруповання, його ідентифікації з відповідною регіональною (у форматі об’єднання групи держав) організацією.
І останнє. Моделлю та прецедентом розроблення принципів і засад для створення регіонального (міжнародного) угруповання ССО антитерористичного призначення може бути налагодження таких схем у межах окремої держави. Конкретні напрацювання з цього приводу для умов України пропонуються в попередньому параграфі. Позитивні висновки фахівців щодо реальності їх та «рентабельності» дають підстави вважати їх такими, що мають перспективу втілення.
Втілення таких скоординованих антитерористичних систем із визначеним у них станом ССО в державах-учасницях регіонального об’єднання створює основи для уніфікації антитерористичної діяльності в регіоні, й у цілому в міжнародному просторі оптимізації використання антитерористичних сил і засобів.
Підставою для такого твердження є очевидність створення за Цих умов сприятливого середовища для уніфікації антитерористичних норм права як у частині, що стосується регулювання антитерористичної діяльності, так і щодо криміналізації певних діянь терористів.
Адже на даний час не виникає сумнівів, що діяльність міжнародного антитерористичного органу з конкретними повноваженнями й завданнями, яким є Контртерористичний комітет ООН, потребує спеціального міжнародно-правового регулювання. Оскільки ж ідеться про функціонування глобальної антитерористичної структури за мережевим принципом із делегуванням широких прав і повноважень та відповідальності, попередні висновки та пропозиції про формування глобальної системи антитерористичного права бачаться небезпідставними.
Координування та повноцінна співпраця, а також діяльність антитерористичних органів і систем потребує, насамперед, формування єдиних політико-правових підходів до оцінки тероризму як міжнародного за своєю суттю соціального злочинного явища, та терористичних методів дій - як складової тероризму, злочинного інструменту розв’язання терористичного конфлікту. Перспектива досягнення міжнародного консенсусу щодо вказаних характеристик глобального терористичного конфлікту досить реальна. Розбіжності держав і суспільств стосуються переважно тієї складової тероризму, що пов’язана із соціальними, економічними і політичними причинами й умовами, які спричиняють конфлікти. Тому подальше формування та налагодження діяльності міжнародної антитерористичної системи передбачає подолання суперечностей і неузгодженостей, що існують між національними правовими системами та міжнародним правом і потребує створення міжсистемних груп правових норм, спрямованих на боротьбу з тероризмом, що саме й утілюється у створенні міжсистемної галузі - «міжнародне антитерористичне право».