Міжнародне публічне право. Том 2

11.5.2. Регіональні (в межах об’єднань і груп держав) інституційні антитерористичні системи

Комплекс обставин і передумов, що надають реальності та сприяють створенню антитерористичних структур міждержавного характеру, пов’язаний зі спорідненістю певної групи країн за географічною, етнокультурною, політичною, економічною та іншими ознаками. Такі передумови, зазвичай, є спільним підґрунтям для створення законодавчої, правоохоронної та правозастосовної систем. У цьому ми переконалися в результаті порівняльного аналізу російської та української антитерористичних систем. На наш погляд, універсалізація антитерористичних систем держав за регіональним принципом при тому, що координація їх діяльності здійснюватиметься на рівні держави, і є найдосконалішою такою системою, має безумовну перспективу.

Показником реальності становлення мережі регіональних антитерористичних інституційних систем є створення та діяльність Антитерористичного центру держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (АТЦ СНД, Центр).

Рішення про створення АТЦ СНД і затвердження Положення про нього було підписане у Москві 21 червня´2000 р. і в Мінську 1 грудня 2000 р. одинадцятьма державами СНД (за винятком Туркменістану).

Порівняльна таблиця основних положень новітніх нормативно-правових актів Російської Федерації і чинного законодавства України

№ з/п	Характеристики антитерористичної системи	Російська Федерація	Україна	Пропозиції
1	Назва органу, що здійснює координацію діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом	Національний антитерористичний комітет (далі - НАК)	Антитерористичний центр при Службі безпеки України (далі -АТЦ)	Відсутні
2	Керівна особа	Голова НАК - директор Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ	Керівник АТЦ - один із перших заступників Голови СБ України (призначається Президентом України)	Відсутні
3	Основні складові антитерористичних органів	- голова і 18 членів НАК; - апарат НАК у складі ФСБ РФ (створений для організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності НАК і Федерального оперативного штабу);	- Міжвідомча координаційна комісія (МКК) АТЦ (13 посадовців та посадова інструкція ЦОВВ); —штаб АТЦ (виконавчий орган АТЦ; у складі СБУ);	Відсутні
№ з/п	Характеристики антитерористичної	Російська Федерація	Україна	Пропозиції
.	...	- антитерористичні комісії суб’єктів РФ (створені для координації діяльності територіальних органів федеральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади суб’єктів РФ і органів місцевого самоврядування з профілактики тероризму, а також з мінімізації та ліквідації наслідків його проявів; головує керівник вищого виконавчого органу державної влади, окрім якого до складу комісії входять ще 5 керівників суб’єкта РФ); - апарати оперативних штабів у суб’єктах РФ у складі органів федеральної служби безпеки (створені для організаційного та матеріально-технічного забезпечення діяльності оперативних штабів)	- координаційні групи АТЦ при регіональних органах СБУ (РКГ АТЦ) (очолюють відповідно начальник ГУ СБУ в АР Крим, начальник управління СБУ в області, м. Києві та м. Севастополі); - штаби РКГ АТЦ;
		Міністр інформаційних технологій і зв’язку; Міністр промисловості та енергетики; Міністр транспорту; Міністр юстиції; Директор СЗР; Директор Федеральної служби охорони; Керівник Росфінмоніторингу; Начальник Генштабу ЗС - перший заступник Міністра оборони; Заступник Секретаря Ряди Безпеки РФ	Перший заступник Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань (ДДПВП); Заступник Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); Перший заступник начальника Управління державної охорони України (УДО); Заступник начальника Генера- льного штабу Збройних Сил України (ГШ ЗСУ); Начальник Управління СБУ в м. Києві; Начальник Головного управління МВС України в м. Києві; Перший заступник Міністра охорони здоров’я України;	Антикризово- го центру не відбулось жодного його засідання, хоча потрібні для цього документи готувались і доповідались у встановленому порядку)
	Закон РФ «Про протидію тероризму»	Закон України «Про боротьбу з	тероризмом»
4	Основні принципи протидії тероризму	У ст. 2 визначено, поряд з іншими, такі принципи: - співробітництво держави з громадськими та релігійними об’єднаннями, міжнародними та іншими організаціями, громадянами задля протидії тероризму; - неприпустимість політичних поступок терористам	Відсутні	Опрацювати щодо необхідності доповнення закону
5	Основні поняття	Згідно зі ст. 3 «протидія тероризму - це діяльність органів державної влади і органів місцевого самоврядування з: а) попередження тероризму, зокрема з виявлення та подальшого усунення причин і умов, які сприяють здійсненню терористичних актів (профілактика тероризму); б) виявлення, попередження, припинення, розкриття та розслідування терористичного акту (боротьба з тероризмом); в) мінімізація та (або) ліквідація наслідків проявів тероризму»	Поняття відсутнє. Водночас, є визначення «боротьба з тероризмом - це діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності»	Із залученням юристів- науковців опрацювати питання щодо доцільності доповнення Закону поняттям «протидія тероризму» в редакції, яка б не суперечила чинному визначенню «боротьби з тероризмом»
6	Винагорода за сприяння боротьбі з тероризмом	Згідно зі ст. 25: - особам, які сприяють у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті та розслідуванні терористичного акту, виявленні та затриманні осіб, що готують, здійснюють або вже здійснили такий акт, із засобів федерального бюджету може виплачуватись грошова винагорода; - джерела фінансування виплат грошової винагороди встановлюються Урядом РФ; - розмір, підстави та порядок виплати грошової винагороди визначаються федеральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення безпеки	Не передбачено	Опрацювати на державному рівні підстави, порядок розміри та джерела фінансування виплат грошової винагороди та рівень і вид їхнього нормативно-правового забезпечення

Центр є постійно діючим спеціалізованим галузевим органом СНД і призначений для забезпечення координації взаємодії компетентних органів держав-учасниць СНД у сфері боротьби з міжнародним тероризмом (ст. 1 Положення).

Загальне керівництво роботою Центру здійснює Рада керівників органів безпеки та спеціальних служб держав-учасниць СНД.

З точки зору взаємоприйнятності та зіставності регіональної (міждержавної) з національними (внутрішньодержавними) антитерористичними інституційними системами важливою є ст. 1.4. Положення про те, що держави-учасниці СНД визначають свої компетентні органи, які мусять здійснювати офіційні контакти з Центром, і письмово повідомляють про своє рішення Центр.

Можливості найбільш гармонізованого співробітництва в цих умовах утворюються за наявністю національного координаційного органу, оскільки, як уже зазначалося, боротьба з тероризмом знаходиться в правовому та організаційному полі діяльності досить широкого кола органів державної влади та громадянського суспільства. З урахуванням досвіду України координаційні органи утворюються і в інших державах СНД (Білорусь, Казахстан, Вірменія, Молдова та ін.).

Практична реалізація такої зіставності інституційних органів регіонального і внутрішньодержавного рівня зумовлена функціональністю АТЦ СНД, що передбачає забезпечення координації взаємодії компетентних органів держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом і надання з цією метою інформації на регулярній основі та на запити до компетентних органів держав-учасниць СНД, які беруть участь у формуванні спеціалізованого банку даних (ст. 2.2,2.4).

Окрім цього, на АТЦ СНД покладаються завдання та функції з підготовки й проведення антитерористичних командно-штабних та оперативно-тактичних навчань, сприяння зацікавленим державам СНД у проведенні оперативно-розшукових заходів, міждержавного розшуку, комплексних операцій, організації та підготовки фахівців у сфері боротьби з тероризмом, а також опрацювання пропозицій Раді глав держав СНД щодо напрямів співробітництва, участь у підготовці модельних законодавчих актів, нормативних документів, міжнародних договорів, розроблення міждержавних програм, проведення науково-практичних конференцій, семінарів із питань, що стосуються боротьби з тероризмом (ст. 2.1,2.3,2.9,2.11,2.12).

Слід зазначити, що Центр не наділений повноваженнями представляти позиції та думки держав-учасниць СНД у міжнародних відносинах.

Підкреслюючи важливість незалежної державної позиції у міжнародних відносинах щодо такої чутливої їх сфери, як боротьба з тероризмом, Україна підписала Протокол про затвердження Положення про АТЦ СНД із застереженням: «За винятком положень, що припускають міжнародну правосуб’єктність Антитерористичного центру держав-учасниць СНД».

Утім, є очевидним, що АТЦ СНД лише надається можливість встановлювати та підтримувати робочі контакти з міжнародними антитерористичними центрами та організаціями, відповідними спеціалізованими структурами інших держав за дорученням Ради керівників органів безпеки та спеціальних служб держав-учасниць СНД (ст. 2.13).

Важливим є завдання АТЦ СНД (власне таке, що визначає призначення цього міжнародного регіонального органу) з розроблення моделей узгоджених антитерористичних операцій і надання сприяння в їхньому проведенні. При цьому гарантією дотримання передбаченого міжнародним правом принципу невтручання у внутрішні справи держав є вказівка на те, що організація координації взаємодії при проведенні антитерористичних заходів здійснюється за рішенням Ради глав держав СНД, а за потреби - за дорученням глав зацікавлених держав-учасниць СНД відповідно до встановленого порядку (ст. 2.10).

Ця ключова позиція Положення про АТЦ СНД знайшла розвиток і втілення в Положенні про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Протокол про затвердження цього Положення було підписано главами держав СНД (за винятком Туркменістану) 7 жовтня 2002 р. У Кишиневі. Верховна Рада України через прийняття відповідного закону ратифікувала Протокол 7 квітня 2004 р.

Положення уособлює тенденцію до пошуку реальних міжнародно-правових форм співробітництва держав у боротьбі з міжнародним злочином «тероризм» через створювані ними спеціалізовані органи.

У зв´язку з цим слід відзначити, що антитерористичні угоди які приймаються на регіональному рівні (у межах Ради Європи - Європейська конвенція про припинення тероризму 1997 p., Арабська конвенція про боротьбу з тероризмом 1998 p., Конвенція американських держав про попередження та покарання актів тероризму 1997 p., Конвенція Організації Ісламська Конференція про припинення міжнародного тероризму 1999 p., Конвенція Південно-Азійської асоціації регіонального співробітництва про припинення тероризму 1987 p., Договір про співробітництво держав-учасниць СНД про боротьбу з тероризмом 1999 р.) у плані результування практичної боротьби з тероризмом недостатньо ефективні. Це стосується, насамперед, основного призначення конвенцій: у сфері регулювання відповідальності вони створюють так званий «секторальний режим», який не здатний повністю забезпечити невідворотність покарання за всі, а не тільки перераховані види актів тероризму. Конвенції аж ніяк не пов’язані одна з одною, тому не можна говорити про наявність механізм}´ договірних заходів.

По-друге, дедалі гостріше постає проблема організації міжнародної практичної боротьби з конкретними проявами тероризму, які часто набувають форми воєнних дій. Така боротьба як різновид міжнародної правозастосовчої діяльності здійснюється міжнародними органами й мусить забезпечуватися міжнародно-правовим інструментарієм.

Тому логічно, що Положення про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД слід розглядати як таке, що визначає організаційні основи й порядок проведення зазначених заходів.

Спільні антитерористичні заходи в Положенні визначені як заходи боротьби з тероризмом, що проводяться компетентними органами Сторін за узгодженим єдиним задумом і планом силами спеціальних антитерористичних формувань на територіях сторін, що запрошують.

Визначення ще раз підкреслює важливість створення в державах ключового антитерористичного органу, (це утворює основу для сполучності зі схожою міжнародною системою), яким є компетентний орган - орган, що здійснює відповідно до національного законодавства боротьбу з тероризмом, і відповідальний за проведення спільних антитерористичних заходів (ст. 1.1). Зрозуміло, що відповід^{ати таким вимогам} (продукованим сучасним рівнем боротьби з тероризмом) якесь одне національне міністерство або відомство не може. Для цього потрібне поєднання зусиль, організованих і скоординованих у систему. Не випадково переважна більшість країн світу які вбачають для себе навіть поки що потенційні терористичні загрози, вдаються до кроків зі створення координаційних органів антитерористичного призначення.

У межах СНД компетентні органи Сторін інформують АТЦ СНД про склад спеціальних антитерористичних формувань (ст. 2.1).

Утім, об’єднувальній ролі компетентного органу не зовсім відповідає вищенаведене визначення. Якщо взяти до уваги структуру, функції та досвід роботи Антитерористичного центру при СБ України, то визначення повинне містити акценти на централізуючу координаційну функцію компетентного органу, націленого законними повноваженнями держави й суспільства в боротьбі з тероризмом. Як зазначалося вище, у проведенні антитерористичних заходів не можна обмежуватись можливостями спецслужб і правоохоронних органів. Незалежно від національного чи міжнародного характеру, антитерористичні операції проводяться на території конкретних держав і передбачають реагування усієї державної та суспільної інфраструктури.

У цілому Положення зорієнтоване на відповідність принципам і нормам міжнародного права і виходить з інтересів держав-учасниць, що виражені їхніми національними законодавствами.

Так ст. 5.2 визначено, що кожна зі сторін поважає правовий стан учасників спільних антитерористичних заходів і забезпечує їм всю повноту громадянських прав відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права.

У питаннях юрисдикції, пов’язаних із тимчасовим перебуванням спеціальних антитерористичних формувань на території сторони, що запрошує, Сторони керуються такими принципами:

- при вчиненні правопорушення учасником спільного антитерористичного заходу він несе відповідальність відповідно до законодавства Сторони, яку запрошено;

- кожна зі сторін зобов’язується здійснювати відповідно до національного законодавства переслідування учасників спільних антитерористичних заходів, що входять до складу її спеціальних антитерористичних формувань і підозрюються (звинувачуються) у скоєнні злочинів проти іншої Сторони або Сторін;

- під час проведення процесуальних дій, а також під час надання правової допомоги Сторони керуються національним законодавством і взятими на себе міжнародними зобов’язаннями (ст. 5.3).

Водночас, Російська Федерація, Україна, Азербайджан і Грузія підписали та прийняли Положення із застереженнями, які визначають національну юрисдикцію щодо учасників антитерористичних формувань, що направляються від своїх держав.

Положення регулює порядок організації спільних антитерористичних заходів.

Передбачається додаткова підготовка особового складу антитерористичних формувань за програмами, розробленими компетентними органами сторін за участю Центру на навчальних базах Сторін. Бойове злагодження формувань має здійснюватися під час проведення спільних командно-штабних та оперативно-тактичних навчань, що організовуються Центром (ст. 2.2).

Якщо під час підготовки або проведення спільних антитерористичних заходів зачіпаються інтереси Сторони, яка в них участі не бере, то на її прохання рішення щодо цих заходів приймається Радою глав держав СНД.

Також опрацьовано механізм прийняття рішення під час проведення спільного антитерористичного заходу. Таке рішення приймається Стороною, що запрошує, за узгодженням із запрошуваною Стороною.

У спеціальному запиті Сторона, що запрошує, мусить повідомити зміст запрошуваної дії, інформацію про способи й умови доставки спеціального антитерористичного формування до місця проведення заходу та повернення його до країни перебування, зокрема відомості щодо місця, часу й порядку перетину державного кордону (ст. 2.3, 2.4, 2.5).

Особливої уваги заслуговує порядок проведення спільних антитерористичних заходів.

Для безпосереднього керування спеціальними антитерористичними формуваннями Стороною, що запрошує, створюється орган керування і призначається його керівник.

Структура органу керування, завдання та функції його підрозділів визначаються керівником органу керування залежно від цілей проведення заходів. До складу керівництва органу управління входять керівники спеціальних антитерористичних формувань, що беруть участь у спільних антитерористичних заходах, представники компетентних органів Сторін і Центру.

За рішенням Ради глав держав СНД, а за потреби за рішенням глав зацікавлених держав-учасниць СНД, керівництво проведенням спільних антитерористичних заходів може бути доручено Центру, у таких випадках орган керування створюється керівником Центру. Втручання в керування спільним антитерористичним заходом можливе лише за дорученням глави держави, яка запрошує.

Основними завданнями органу керування є:

- збір інформації про обстановку, її оцінка, узагальнення та аналіз, доведення до спеціальних антитерористичних формувань та інших підрозділів, що залучаються, підготовка пропозицій для прийняття рішення керівником органу керування;

- розроблення плану проведення спільного антитерористичного заходу;

- організація підготовки та застосування сил, що залучаються, спеціальних засобів і матеріалів забезпечення, вжиття заходів попередження можливих негативних наслідків;

- відпрацювання тактики ведення переговорів з особами, які є об’єктами проведення спільного антитерористичного заходу (за потреби);

- здійснення взаємодії з органами державної влади та місцевого самоврядування;

- забезпечення проведення оперативно-розшукових заходів Щодо слідчих дій (ст. 3.5).

Рішення щодо проведення спільного антитерористичного заходу, зокрема застосування сил, спеціальних засобів і матеріалів забезпечення, приймається керівником органу керування за узгодженням з керівником спеціального антитерористичного формування запрошуваної Сторони. Якщо думку керівника спеціального Антитерористичного формування не взято до уваги, то він, за узгодженням зі своїм компетентним органом, може відмовитися від участі в заході очолюваного ним підрозділу (ст. 3.6)..

Оцінюючи завдання органу керування, функції та повноваження керівника та інших осіб, що беруть у ньому участь, слід відзначених панування принципу единоначальства, чіткість у визначенні ієрархії та меж відповідальності. Адже керування операцією здійснюється відповідно до затвердженого керівником плану⁷. Він призначає посадових осіб органу керування, приймає рішення щодо використання сил і засобів, здійснює допуск до переговорів з терористами, інформує керівників органів державної влади та засоби масової інформації про перебіг і результати операції. Порядок інформування громадськості та передбачені при цьому обмеження (ст. 3.8, 3.9) мусять відповідати національним законодавствам держав.

Положення передбачає порядок завершення спільних антитерористичних заходів та урегулювання спірних питань.

Рішення про завершення заходів і скасування органу керування приймається Стороною, що запрошує, за погодженням із запрошуваною Стороною, а також Центром, для чого видається наказ керівника органу керування (ст. 4.1).

Відшкодування можливо завданої шкоди покладається на сторону, що запрошує, згідно з національним законодавством, яке застосовувалось би за умови спричинення шкоди учасниками національних формувань в аналогічних обставинах. Порядок відшкодування витрат, а також суперечності розв’язуються Сторонами шляхом консультацій і переговорів (ст. 4.3, 4.4, 4.5).

Передбачені також і заходи соціального та правового захисту учасників.

Сторона, що запрошує, відшкодовує учасникам спільних антитерористичних заходів та членам їхніх сімей витрати, пов’язані з пораненням, каліцтвом або смертю, у порядку та обсягах, передбачених законодавством цієї Сторони. При цьому учасниками запрошуваної Сторони та членами їхніх сімей зберігаються у повному обсязі пільги, гарантії та компенсації, передбачені її законодавством (ст. 5.1).

Регулюючі приписи Положення показали ефективність і життєздатність під., час практичної діяльності Антитерористичного центру СНД з організації міжнародних навчань «Південь - Антитерор - 2001», «Південь - Антитерор - 2002», «Азов - Антитерор - 2003», «Захід - Антитерор - 2004», «Каспій - Антитерор - 2005», «Атом - Антитерор - 2006», що відбулися на території Киргизстану. Казахстану, Таджикистану, Росії, України, Молдови та Вірменії. Зазначені та інші заходи підтвердили також актуальність і виправданість створення АТЦ СНД як міжнародного регіонального _антитерористичного координаційного органу.

Прикладом створення дієвої антитерористичної структури регіонального масштабу також може бути Шанхайська організація співробітництва (ШОС). ШОС була створена главами шести держав (Росії, Казахстану, Киргизстану, Китаю, Таджикистану та Узбекистану) на зустрічі у Шанхаї 15 червня 2001 р. Там же було підписано Конвенцію про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом.

Для розвитку досягнутих домовленостей і в порядку реалізації ст. Ю Конвенції 7 червня 2002 р. у Санкт-Петербурзі главами держав-членів ШОС підписані Декларація глав держав - членів ШОС, Хартія ШОС та Угода про регіональну антитерористичну структуру (РАТС). Місцем перебування РАТС спочатку було визначено Бішкек, а в подальшому Ташкент¹.

Згідно з Угодою про РАТС, ця організація покликана сприяти координації і взаємодії компетентних органів сторін Угоди в боротьбі з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом. При цьому держави-члени ШОС виявили рішучість у справі боротьби з тероризмом залишатися у правовому полі ООН, що є важливим із точки зору створення глобальної антитерористичної мережі.

В Угоді визначені завдання та функції РАТС. Передбачено співробітництво з міжнародними організаціями.

За оцінкою відомого російського юриста-міжнародника Ю. М. Колосова, Угода, з одного боку, охоплює буквально всі можливі дії у сфері боротьби з тероризмом, а з іншого - аж ніяк не обмежує суверенітет держав-членів².

Органами РАТС є Рада та Виконавчий комітет. Рада працює на конституційній основі. Рішення Ради мають обов´язковий характер. Вони приймаються консенсусом. Виконком складається із Директора та потрібного персоналу.

Уже на позачерговому засіданні Ради Міністрів закордонних справ ШОС, яке відбулося 5 вересня 2003 р. у Ташкенті, констатувалося, що здійснено значну роботу з організації діяльності РАТС.

Робота Виконавчого комітету РАТС ШОС координаційно-організаційної спрямованості передусім полягає в сприянні координації та взаємодії компетентних органів держав-членів ШОС у підготовці та проведенні розшуку осіб, що скоїли діяння, зазначені в Шанхайській конвенції про боротьбу з тероризмом, сепаратизмом та екстремізмом, з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності. Розроблені та постійно корегуються «Перелік терористичних, екстремістських і сепаратистських організацій, що створюють загрозу безпеці держав-членів ШОС», «Список осіб, оголошених правоохоронними органами держав-членів ШОС у міжнародний розшук за вчинення або за підозрою у вчиненні злочинів терористичного, екстремістського та сепаратистського характеру».

Вживаються заходи із налагодження співпраці ШОС із міжнародними організаціями, зростає зацікавленість щодо взаємодії з Організацією. У грудні 2004 р. ШОС отримала статус спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН. У квітні 2005 р. підписані меморандуми про взаємопорозуміння ШОС-АСЕАН та ШОС-СНД.

Налагоджено взаємодію Виконкому РАТС ШОС із Регіональним представництвом у Центральній Азії Керування ООН з наркотиків і злочинності, Центром із безпеки та співробітництва в Європі в Республіці Узбекистан. На саміті 2005 р. в Астані прийняті рішення про надання статусу спостерігачів при ШОС Індії, Ірану та Пакистану (раніше такий статус отримала Монголія). Відповідним чином це відкриває перспективи задіяння потенціалу таких помітних на геополітичній карті Азії і світу в цілому держав у спільній боротьбі з тероризмом.

На саміті глав держав-членів ШОС у Душанбе прийнято Декларацію, яка констатує зростання взаємозалежності держав світу, і, у зв’язку з цим, об’єктивне зниження ролі фактора сили в глобальній і регіональній політиці. Ставка на виняткове силове рішення не має перспективи, зашкоджує комплексному врегулюванню локальних конфліктів. Усебічне розв’язання існуючих проблем можливе лише за повним урахуванням інтересів усіх сторін, при залучені їх до процесу переговорів, а не ізоляції.

Держави-члени ШОС констатували зміцнення взаємодії в боротьбі з тероризмом у межах організації і мають намір підняти це співробітництво на якісно новий рівень, використовуючи можливість РАТС ШОС. При цьому підтверджується схильність до зміцнення центральної координаційної ролі ООН в організації міжнародної протидії терористичній загрозі, послідовному здійсненню Глобальної контртерористичної стратегії ООН, завершенню узгодження Всеосяжної конвенції боротьби з міжнародним тероризмом.

Свідчить про актуальність міжнародного та міжцивілізаційного діалогу із залученням потенціалу громадського суспільства та ділових кіл, засобів масової інформації та неурядових організацій.

Не можна обійти увагою досить відому антитерористичну за своїм характером також «євразійську» регіональну організацію, якою є Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), до якої спочатку ввійшли Республіка Вірменія, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан і в подальшому приєдналися Азербайджанська Республіка, Грузія та Республіка Білорусь.

Договір укладено 15 травня 1992 р.

Для діяльності ОДКБ є очевидною зорієнтованість на структури СНД, зокрема, на Антитерористичний центр СНД із моменту його створення у 2000 р. На даний час у державах-членах ОДКБ завершені внутрішні процедури та ратифіковано Договір про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з тероризмом від 4 червня 1999 p., а також Протокол про затвердження Положення про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД. Таким чином, два основоположних антитерористичних документа, прийнятих у межах СНД, набули чинності для Держав-членів ОДКБ. З’явилась можливість правового опрацювання питання про використання колективних сил швидкого розгортання (KCLLIP) Центральноазіатського регіону (ЦАР) ОДКБ у межах антитерористичних заходів, що плануються АТЦ СНД у даному регіоні.

Колективні сили швидкого реагування створені для забезпечення колективної протидії загрозам національній, регіональній і міжнародній безпеці (тероризму, незаконному обігу наркотиків та зброї, організованій національній злочинності).

КСШР ЦАР є компонентом коаліційного (регіонального) угруповання військових сил Центральноазіатського регіону та призначені для виконання завдань із забезпечення воєнної безпеки дер. жав-членів Організації договору про колективну безпеку, у тому числі для участі у відбитті зовнішньої воєнної агресії та проведенні спільних контртерористичних операцій.

Основними завданнями КСШР ЦАР у мирний час є:

- підтримання воєнного потенціалу на рівні, що забезпечує відбиття агресії локального масштабу;

- забезпечення оперативного розгортання коаліційних (регіональних) угруповань військ;

- демонстрація готовності до рішучих дій зі стабілізації обстановки в регіоні відповідальності.

У воєнний час КСШР ЦАР також виконують завдання, притаманні силам спеціального призначення:

- участь у відбитті агресії та розгромі противника;

- захоплення ініціативи, завданнями поразки противнику та створення сприятливих умов для припинення воєнних дій на якомога ранішній стадії;

- боротьба з силами спеціальних операцій і регулярними формуваннями.

Залежно від масштабу воєнних дій, умов обстановки та співвідношення сил, завдання можуть змінюватися відповідно до можливостей КСШР ЦАР.

Завдання з припинення дій незаконних збройних формувань і дій груп міжнародних терористів КСШР здійснюють за узгодженням із командуванням національних збройних сил держав-членів ОДКБ, зазвичай, у формі проведення загальновійськових і спеціальних операцій за єдиним задумом і планом.

Ефективність застосування КСШР забезпечується інтенсивною діяльністю превентивного характеру, тобто: завчасною підготовкою та виділенням державами-членами ОДКБ до складу КСШР узгодженої кількості сил і засобів; спільною підготовкою до відповідного рівня керування, сил і засобів; організацією взаємодії між національними формуваннями (контингентами), а також з іншими силовими структурами; постійним і своєчасним матеріально-технічним забезпеченням державами своїх національних формувань (контингентів).

В основі рішення щодо оперативного розгортання та застосування Колективних сил лежить принцип спільного, завчасного та багатоваріантного планування. Рішення приймається Радою колективної безпеки ОДКБ на прохання однієї або кількох держав Центральноазіатського регіону.

На підставі рішення національні формування (контингенти) переходять у безпосереднє підпорядкування Командувача Колективних сил після перетину державного кордону Сторони, що приймає, та виходять із його підпорядкування з отриманням наказу Командувача про завершення операції.

У цілому КСШР складаються із командування та власне національних контингентів.

Організаційно-штатна структура і склад КСШР, зокрема й Командування, визначається масштабом і характером завдань, що покладаються на них під час підготовки і проведення спеціальних операцій у регіоні колективної безпеки.

Командування Колективними силами складається із Командувача Начальника Штабу - першого заступника Командувача, помічників Командувача, структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих Командувачу, та Штабу Колективних сил.

Штаб призначений для організації спільної підготовки, планування, застосування та бойової діяльності національних формувань (контингентів). Основними завданнями Штабу є: оцінювання обстановки в регіоні колективної безпеки; підготовка пропозицій та розрахунків для застосування Колективних сил; організація безпосереднього планування їхнього застосування; організація виконання бойових завдань; організація і підтримання взаємодії між національними формуваннями; організація системи зв’язку та всебічного забезпечення.

Командування КСШР організовує діяльність, керуючись рішенням Ради колективної безпеки, Ради міністрів оборони, Комітету начальників штабів збройних сил держав-членів ОДКБ та Положенням про орган Керування КСШР ЦАР.

З прийняттям Радою колективної безпеки рішення щодо застосування Колективних сил Командування розгортається до повного штату згідно зі встановленою організаційно-штатною структурою за рахунок входження до його складу оперативних груп посилення від міністерств оборони та, за потреби, інших силових міністерств та відомств, відповідних органів державної влади держав-членів ОДКБ ЦАР.

До складу національних формувань (контингентів) Колективних сил на підставі відповідних Протоколів виділені військові частини та підрозділи постійної готовності збройних сил, формувань та органів, у яких передбачена військова служба, вони оснащені високомобільною військовою технікою, такими, що сполучуються системами озброєння і зв’язку, а також підрозділи бойового, тилового та технічного забезпечення.

Угруповання Колективних сил залежно від характеру загрози може мати різну структуру, склад і засоби підсилення, включно з авіацією.

За станом на даний час бойовий склад КСШР містить: особового складу - 3860 людей; гармат і мінометів - 73; літаків - 18; вертольотів - 14.

Оцінюючи Створення Колективних сил швидкого реагування Центральноазіатського регіону Організації договору колективної безпеки, слід відзначити ту воєнно-силову спрямованість, що її надає ця структура системі колективної безпеки на теренах СНД. Причому ця воєнна складова в системі безпеки СНД виникла у зв’язку з більш предметними терористичними загрозами, які за останні роки сформувались у Центральноазіатському регіоні. Характерно, що вірогідними формами реалізації терористичних загроз тут поряд із традиційними терористичними актами вважаються дії терористично-диверсійних формувань. Така спроба вже мала місце з боку терористичних організацій «Ісламський рух Узбекистану» та «Хізб-ут Тахрір» у 1999 р. на території Киргизстану. Там терористично-диверсійне формування чисельністю до 500 бойовиків мало намір збройним шляхом взяти під контроль певну територію Киргизстану та Узбекистану з кінцевою метою створення теократичної ісламської держави. Тактика й методи бойових дій підрозділів цього формування характерним чином віддзеркалюють один із основних напрямів розвитку сучасного тероризму.

Як було вище зазначено, він (напрям) полягає в комбінованому сполученні традиційних повстансько-партизанських засобів і методів боротьби на певному театрі дій із акцентованими терористичними актами, що вчиняються, знову ж таки, у «традиційному» стилі щодо безвинних людей.

Відповідно до цього, аби бути ефективною, тактика протидії мусить характеризуватися не тільки наявністю спеціальної військової сили, тобто сил спеціальних операцій, що володіють мистецтвом контрпартизанських бойових дій. Даний приклад дає можливість у котре переконатися, що, крім контрпартизанського елементу ССО антитерористичного призначення повинні функціонально охоплювати весь комплекс засобів і методів із запобігання, своєчасного виявлення та силового припинення терористичних актів, якими супроводжуються повстансько-партизанські дії терористично-диверсійних формувань. Вважається очевидним, що саме над останньою складовою антитерористичної боротьби, її формуванням і вдосконаленням слід працювати всім зазначеним вище регіональним структурам.

Слід також відзначити гнучку за задумом систему формування керівної та бойової складової КСШР, можливостей нарощування їх і змістовних змін залежно від обстановки та завдань, що підлягають виконанню. Диференційована структура цього спільного військового утворення економічна, оскільки поза потребою ОДКБ національні формування (контингенти) використовуються у своїх державах за основним призначенням. При цьому створено можливості для цільової підготовки особового складу й управлінських ланок в інтересах реалізації спільних рішень і планів колективної безпеки в регіоні.

Водночас, не можна залишити поза увагою певну завантаженість структури керування ланками, що потребують додаткових координаційних механізмів і розпорошують принцип єдиноначальства, який має особливе значення в умовах загроз із боку терористично-диверсійних формувань. На відміну від «чистого» воєнного протистояння такі дії супроводжуються прихованістю, надходженням неповних, суперечливих даних про мету, чисельність, озброєність і місце перебування терористично-диверсійних груп, а також рівень небезпечності їх для держав-членів ОДКБ та регіону в цілому. Прийняття та реалізація адекватних рішень за такої специфічності умов потребує високої вольової концентрації в керуванні та мобільності в діях національних ланок.

Аби уникнути захаращеності систем колективної безпеки, слід іти шляхом універсалізації їх, тобто усунення зайвих ланок і структур.

У даному випадку цілком прийнятним варіантом організації колективної антитерористичної безпеки в регіоні можна розглядати Можливості АТЦ СНД, структура якого за умови оптимізації на даному напрямі цілком придатна для прийняття на себе функції створення та застосування сил спеціальних операцій.

Дієвість створюваних на регіональному рівні антитерористичних органів, їхня практична перспектива переважно визначається в результаті різних навчань. Цінність зазначених навчань полягає в тому, що вони дають можливість групі зацікавлених держав оцінити спільні можливості та здатність протистояти загальним для них терористичним загрозам, відпрацювати взаємодію щодо широкого комплексу питань.

Завдяки таким навчанням у межах міждержавних регіональних органів, якими є АТЦ СНД та ШОС напрацьовуються алгоритми застосування спеціальних антитерористичних підрозділів, військових та інших сил і засобів одних країн на території інших. Під час навчань відбувається апробація й удосконалення правової бази, на якій реалізуються механізми дій посадовців, а також сил і засобів різних держав, що залучаються до навчальних спільних антитерористичних заходів.

Водночас, слід зважати і на делікатний характер проблеми спільних антитерористичних дій держав. Сам факт застосування спеціальних сил і засобів однієї держави на території іншої містить значні труднощі. Зазвичай, держава за визначенням прагне впоратись із терористичними проявами власними силами. Злочини терористичного характеру, здебільшого, мають політичний зміст або, принаймні, політичний підтекст, тому втручання ззовні у такі ситуації, на перший погляд, може розцінюватися недоречним, передусім із політико-моральної точки зору. З цієї причини можливе виникнення протестних настроїв у суспільстві.

Однак зі зростанням глобальних тенденцій політичні, економічні та соціальні процеси в міжнародному середовищі набувають спільних рис, поширюється спектр питань, що утворюють взаємну зацікавленість держав і громадськості. Особливо цей процес притаманний сфері безпеки.

Так, поширення кола взаємних інтересів особливо відчутне, виходячи зі зростання спільних терористичних загроз. При цьому для формування сприятливої громадської думки навколо можливого застосування власних спеціальних сил на території інших ДЄР´ жав або, навпаки, допуску таких сил іноземної держави на свою територію, важливо, щоб оцінка терористичних загроз була максимально конкретизована.

Для учасників спільних антитерористичних заходів і громадянського суспільства бажане формування загроз не в критеріях абстрактної глобальної антитерористичної навали, а через конкретизовані категорії небезпеки для об’єктів життєдіяльності, певних територій, верств населення.

Такий підхід утворює сприятливу атмосферу навколо ідеї спільних антитерористичних заходів, надає їм ефективності та попереджувально-профілактичного впливу. Він, передусім, виражається в предметних цілях навчань: перевірити дієвість та ефективність схем інформування та сповіщення під час виникнення кризової ситуації, викликаної терористичними актами щодо об’єктів взаємної зацікавленості держав-учасниць СНД; відпрацювати взаємодію підрозділів органів безпеки та спецслужб держав-учасниць під час проведення узгоджених оперативно-розшукових заходів щодо об’єктів взаємної зацікавленості; виявити й удосконалити бойову взаємозлагоджєність і взаємодію спеціальних антитерористичних сил і підрозділів держав-учасниць; відпрацювати основні питання взаємодії між іншими підрозділами різних міністерств і відомств держав-учасниць, що беруть участь у розв’язанні кризової ситуації, викликаної діями терористів; дати практику керівному та оперативним складам органів безпеки, спеціальних антитерористичних підрозділів, а також інших міністерств і відомств у збиранні інформації й аналізі оперативної обстановки, відпрацюванні необхідних рішень з підготовки та проведення спеціальних операцій; відпрацювати основні положення методики переговорного процесу з терористами, зокрема, одночасного на кількох об’єктах; сформувати психологічну готовність співробітників органу керування операцією та особового складу оперативних груп до виконання завдань в екстремальних умовах тощо.

Таким чином, життєва потреба у створенні регіональних антитерористичних органів і систем є очевидною. Досвід створення та Функціонування таких органів, зокрема в межах СНД, указує на практичну придатність і перспективу складання їх у дієву антитерористичну регіональну систему. Ефективна діяльність регіональних антитерористичних органів зумовлюється:

Усвідомленням і реальною оцінкою спільних для країн-учасниць антитерористичних загроз, об’єктивацією їх через предметні характеристики.
Наявністю злагодженої розвідувально-контррозвідувальної системи здобуття превентивної інформації, яка дає змогу контролювати терористичні мережі та групи у превентивному режимі.
Спорідненістю правових систем держав-учасниць і наявністю реальних передумов до гармонізації норм права у сфері боротьби з тероризмом, а також до імплементації відповідних міжнародно-правових норм.
Здатністю до утворення та забезпечення функціонування силової складової, тобто до розгортання антитерористичних сил спеціальних операцій і створення організаційно-координаційних і матеріально-технічних умов їхніх оперативно-бойових дій.
Наявністю держави-лідера (держав), із потужною усталеною матеріально-технічною і навчально-методичною базою антитерористичної спрямованості, здатної забезпечити адекватний рівень протиборства в терористичному конфлікті.
Готовністю й наявністю передумов до адаптації в міжнародні (глобальні) органи та організації антитерористичного характеру.

За таких умов зазначені та схожі регіональні органи становитимуть основу глобальної антитерористичної мережі, яку планує створити Контртерористичний комітет ООН.