Міжнародне публічне право. Том 2

11.5.1. Національні (внутрішньодержавні) антитерористичні системи

До середини 90-х pp. XX ст. тероризм надзвичайно активізувався й набув характеристик міжнародного злочинного явища. Сформувалися стійкі вогнища тероризму в різних регіонах світу (близькосхідний, північноірландський, сикхський, північнокавказький тощо), які продукували терористичні методи дій, були прикладом їхнього успішного застосування. Перенесення тероризму на територію тієї чи іншої держави за таких умов ставало питанням збігання внутрішньонаціональних передумов і факторів зовнішнього впливу, зумовлених геополітичними розкладами та комбінаціями.

Такий підхід до оцінювання терористичних загроз на той час сформувався поміж фахівців в Україні. Зокрема, констатувалося, що «в Україні присутні основні фактори, що утворюють політичні, економічні, соціальні й етно-релігійні передумови до виникнення та розвитку тероризму».

Виходячи з цього, «а також зважаючи на міжнародний характер тероризму в цілому, для превентивного вивчення питань локалізації і придушення тероризму на національному рівні Україна мусить активно долучитися до міжнародного процесу боротьби з цим явищем».

Констатувалося, що такі причини й передумови не є самодостатні для виникнення в державі системного тероризму. Спрацювати вони можуть за умови впливу зовнішніх міжнародних, геополітичних факторів. Хоча терористичні загрози мали потенційний характер, високий рівень їх зумовлював відповідний підхід до протидії цим загрозам. У його основі лежало розуміння, що зусиль якогось окремого відомства (СБУ або МВС) і навіть кількох відомств Для протидії системному тероризму недостатньо. Необхідне створення й налагодження загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, ключовою функціональною ланкою якої має бути організаційно-координаційний орган міжвідомчого характеру.

Оцінювання стану правоохоронних органів, завданнями яких була боротьба з тероризмом, показала, що незважаючи на в цілому достатню кількість сил і засобів їхня відомча віддаленість, незадовільна професійна підготовка, відсутність узгодженої правової бази тощо, ставили під сумнів готовність до адекватної протидії сучасному тероризму. Більше того, ряд міністерств і відомств, антитерористичні функції та можливості яких (зазвичай, допоміжні) не викликали сумнівів, фактично за чинним законодавством і наявною практикою залишався поза межами їх системного залучення до антитерористичних заходів.

Беручи до уваги зазначені та інші обставини, 11 грудня 1998 р. Указом Президента України створено Антитерористичний центр при Службі безпеки України (далі АТЦ, Центр). АТЦ був створений для координації діяльності органів виконавчої влади із запобігання терористичним актам щодо державних діячів, критичних об’єктів життєзабезпечення населення, об’єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю та здоров’ю значної кількості людей та припинення їх.

Структурно АТЦ складається із Міжвідомчої координаційної комісії, штабу АТЦ і координаційних груп при регіональних органах Служби безпеки України.

Положенням про Антитерористичний центр і його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України, оголошеним Указом Президента України від 11 квітня 1999 p., Центр визначено як постійно діючий орган, який у діяльності керується Конституцією України, Законами України, Указами та розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України та самим Положенням.

Основними завданнями Центру визначені:

- збір у встановленому порядку, узагальнення, аналіз і оцінювання інформації про стан та тенденції поширення тероризму в Україні і за її межами;

- розроблення концептуальних основ і програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів із виявлення і усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, скоєних із терористичною метою;

- організація та проведення антитерористичних операцій і координація діяльності суб’єктів боротьби з тероризмом;

- методичне забезпечення та координація підготовки спеціальних підрозділів суб’єктів, котрі безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом;

- організація і проведення тактико-спеціальних навчань і тренувань;

- взаємодія зі спецслужбами, правоохоронними органами та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом;

- участь у підготовці проектів міжнародних угод України, підготовка та подача у встановленому порядку пропозицій з удосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб’єктами, що здійснюють боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів з попередження та виявлення терористичної діяльності.

Таким чином, Центр здійснює накопичення та аналіз інформації, що дає можливість визначати стратегію і тактику боротьби з тероризмом у межах держави та в міжнародній сфері. На єдиній методичній базі (в межах компетенції, визначеної Конституцією та Законами України) здійснюється професійна підготовка спеціальних сил і засобів, що входять до АТЦ від міністерств і відомств.

Слід відзначити налагодження Центром цілеспрямованої діяльності в міждержавній і міжнародній сферах. Зважаючи на зростання значимості організації боротьби з тероризмом на міжнародному рівні така функція АТЦ у подальшому була розширена Указом Президента України від 26 липня 2001 р. Цим актом АТЦ при СБ України визначено як орган, що здійснює взаємодію з Антитерористичним центром СНД та іншими міждержавними організаціями. Спільно з МЗС України АТЦ забезпечує координацію виконання органами виконавчої влади зобов’язань України у сфері боротьби з тероризмом. З цією метою центральні органи виконавчої влади зобов’язуються надавати до МЗС України проекти угод про міжнародне співробітництво у сфері боротьби з тероризмом та інформацію Щодо ініціатив міжнародного характеру, а до АТЦ - програми, плани міжнародного співробітництва, інформацію щодо ініціатив і пропозицій у сфері боротьби з тероризмом.

Для виконання зазначених завдань Центр має відповідні права і повноваження, які, насамперед, стосуються координації та організації підготовки й проведення заходів із припинення терористичних проявів, а також дій підрозділів і сил, які залучаються до проведення цих заходів; надання методичної допомоги й рекомендацій суб’єктам боротьби з тероризмом у виявленні й усуненні причин та умов, що сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, що скоюються з терористичною метою. Центр також готує керівникові АТЦ пропозиції щодо рішення про проведення спеціальних операцій, розробляє пропозиції з удосконалення законодавчих та інших нормативно-правових актів, бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів України у сфері боротьби з тероризмом, здійснює контакти із засобами масової інформації.

Міжвідомча координаційна комісія АТЦ (МКК) формується із керівника Центру та його заступників, заступників керівників Міністерства внутрішніх справ України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Генерального Штабу Збройних Сил України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, начальника Головного управління МВС України у м. Києві, начальника Головного управління - командувача внутрішніх військ МВС України, начальника Управління Служби безпеки України у м. Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації, заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади.

МКК як колегіальний дорадчий орган АТЦ узгоджує концептуальні основи та проекти програм боротьби з тероризмом, рекомендації, що спрямовані на налагодження загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, спільні плани міністерств і відомств із запобігання та припинення терористичних проявів, плани регіональних координаційних груп; організовує й проводить антитерористичні операції, командно-штабні й тактико-спеціальні навчання й т. ін.

Основною формою діяльності МКК є засідання, які проводяться не рідше, ніж один раз на квартал. У разі терористичних проявів або навчань скликаються позачергові засідання. Рішення МКК приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів, оформлюються протоколом і є обов’язковими до виконання для всіх членів комісії та Штабу Центру, координаційних груп при регіональних органах СБ України.

Штаб Антитерористичного центру є штатним підрозділом, укомплектованим високопрофесійними офіцерами Служби безпеки України, а також, згідно з квотою, представниками інших міністерств 1 відомств, що входять до АТЦ.

Будучи виконавчим робочим органом Центру, Штаб здійснює поточну організаційну роботу з виконання покладених на АТЦ завдань. Відповідним чином визначені і функції Штабу. На додаток до названого вище слід відзначити функцію Штабу з організації науково-методичної роботи, спрямованої на удосконалення форм і методів антитерористичної діяльності. Потрібно зазначити, що реалізація цієї функції виглядає досить переконливо: Штабом видано три монографії, кілька спеціалізованих видань, понад п’ятдесят наукових і прикладних статей, опублікованих переважно в наукових спеціалізованих виданнях України, Росії та СНД.

Практичне наповнення знаходить також функція Штабу з підготовки проектів міжнародних угод України у сфері боротьби з тероризмом. Пропозиції й зауваження штабу до проектів Всеосяжної конвенції про боротьбу з тероризмом, Конвенції про боротьбу з ядерним тероризмом та інших проектів міжнародно-правових документів реалізуються через МЗС України в позиції держави під час обговорення питань боротьби з тероризмом у структурних органах ООН та під час двосторонніх зустрічей з офіційними делегаціями іноземних держав.

Штабом розроблений основний текст чинного Закону України «Про боротьбу з тероризмом», про який ітиметься нижче, а також низка Указів, розпоряджень Президента України та Постанов Уряду у сфері боротьби з тероризмом.

Діяльність координаційних груп при регіональних органах СБ України віддзеркалює структурованість Антитерористичного центру у прив’язці до адміністративно-територіальної побудови держави, значно підвищує мобільність Центру у розв’язанні покладених на нього завдань за місцем і за часом.

До складу регіональних координаційних груп (РКГ) входять керівники регіональних органів СБУ (керівники РКГ); Головного управління МВС України в Автономній республіці Крим, місті Києві, Київської області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі; головних управлінь пожежної безпеки та аварійно-рятувальних робіт Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в регіонах; територіальних органів управління Держдепартаменту України з питань виконання покарань; у регіонах, у яких дислоковані підрозділи Державної прикордонної служби України, Управління Держохорони, з’єднання і частини збройних сил України, Внутрішніх військ МВО України - їхні командири, керівники, а також представники інших місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій.

Склад регіональних координаційних груп затверджується Урядом АР Крим та головами обласних (а також Київської та Севастопольської) державних адміністрацій.

Регіональні координаційні групи мають такі функції: збирають, узагальнюють, аналізують і оцінюють інформацію про стан і тенденції поширення тероризму в регіоні; розробляють рекомендації, спрямовані на вдосконалення загальнодержавної системи боротьби з тероризмом, превентивні антитерористичні плани щодо вірогідних об’єктів терористичних прагнень; проводять антитерористичні операції, а також навчання і тренування, координують у регіоні діяльність представників суб’єктів боротьби з тероризмом і т. ін.

Ключовим елементом системи Антитерористичного центру є штаб з управління антитерористичною операцією (ШУАТО). Цей штаб утворюється «автоматично» на базі МКК (якщо операція проводиться Центром) або на базі РКГ (якщо операція проводиться в регіоні). Механізм утворення і функціонування ШУАТО передбачений Положенням про Штаб з управління антитерористичною операцією, оголошеним Постановою Кабінету Міністрів України.

У цілому підґрунтям для цілеспрямованого функціонування системи Антитерористичного центру під час підготовки та проведення антитерористичної операції є загальний превентивний план, на базі якого при виникненні терористичної ситуації формуються конкретні алгоритми дій сил і засобів, залучених до операції.

Отож, очевидно, що структурні компоненти Антитерористичного центру (Міжвідомча координаційна комісія, Штаб та регіональні координаційні групи) взаємоузгоджені, раціонально дієспроможні та органічно доповнюють одне одного й у комплексі становлять основу загальнодержавної системи боротьби з тероризмом. Важливим при цьому є установлений принцип самостійного фінансування АТЦ, згідно з яким Центр утримується на кошти, що визначені окремим рядком у державному бюджеті України.

Оцінюючи Антитерористичний центр при СБ України, слід звергти увагу на кілька важливих обставин, що зумовлюють його життєздатність і практичну ефективність як інституціонального органу.

  1. Упереджувальний характер створення Центру - задовго до значущих подій терористичного характеру у світі, що відбулися наприкінці 90-х pp. XX ст. - на початку XXI ст., унаслідок яких утворювались терміносхожі координаційні органи, зазвичай, тимчасові, проміжні в багатьох країнах.
  2. Забезпечення міжвідомчих, міждержавних і міжнародних функцій Центру при домінуючій ролі спецслужби держави.
  3. Практична діяльність АТЦ, напрацьована нормативна база логічно підвели до рішення і створили умови для розроблення і прийняття цільового спеціального Закону У країни «Про боротьбу з тероризмом».
  4. Нормативно-правова база АТЦ і досвід практичної діяльності у її межах містять передумови адаптації Центру до регіональних і міжнародних інституційних антитерористичних систем і органів.
  5. Воєнізований характер АТЦ, зміст системи організації й управління утворює сприятливі можливості для дієвого функціонування в межах Центру сил спеціальних операцій антитерористичного призначення.

Розглянемо зазначені фактори докладніше.

Створення АТЦ при СБ України наголошує на превентивних можливостях антитерористичної інституційної системи, необхідності попередження тероризму на основних напрямах зростання його активності.

Зважаючи на об’єднувальне значення Антитерористичного центру при СБУ, гнучку та динамічну структуру, його координаційні функції в поточному порядку зосереджені, переважно, на міжвідомчій організації та проведенні антитерористичних операцій.

Проблема всебічного (аналітичного, політичного, правового інституційного та інституціонального) координування боротьби з тероризмом на загальнодержавному рівні розв’язується за рахунок присутності ключових елементів вищого державного управління антитерористичною системою держави.

Так, положення про АТЦ при СБ України, персональний склад МКК затверджується Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Керівник АТЦ призначається Президентом України.

Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту керівником АТЦ за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України або керівником координаційної групи відповідного регіонального органу СБУ за письмовим дозволом керівника АТЦ, погодженням із Головою СБ України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України.

Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами здійснюється Кабінетом Міністрів України в межах його компетенції.

Положення про Оперативний штаб з управління антитерористичною операцією затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Контроль за діяльністю суб’єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією та законом України.

Контроль за дотриманням законодавства під час проведення боротьби з тероризмом здійснюється Верховною Радою України.

Попереджувально-профілактичний зміст цих та інших нормативних положень забезпечується відповідними підзаконними актами й організаційно-управлінськими механізмами реалізації їх, насамперед у частині, що стосується взаємодії суб’єктів боротьби з тероризмом і координації здійснених ними заходів із реалізації державної політики та ліквідації масштабних кризових ситуацій, що виникли внаслідок екстремістських або терористичних проявів.

Що стосується питання провідної ролі Служби безпеки У країни в АТЦ, то слід відзначити, що це відповідає світовій практиці та витікає із положень Конституції та Законів України «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність». Крім цього, Законом України «Про боротьбу з тероризмом» Службу безпеки України визначено «головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю» (ст. 4).

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» ініційований Антитерористичним центром при СБ України, на думку спеціалістів, у тому відповідає вимогам до правового забезпечення боротьби з тероризмом у сучасних умовах. На це вказує низка новацій і оригінальних схем регулювання, що містяться в ньому.

Понятійний апарат, поряд із визначенням терористичного акту доповнений визначеннями тероризму, міжнародного тероризму, технологічного тероризму, терористичної діяльності, терористичної групи, терористичної організації, антитерористичної операції, району проведення антитерористичної операції, режиму в районі проведення антитерористичної операції й т. ін. (ст. 1).

Законодавець диференційовано визначив склад суб’єктів боротьби з тероризмом. Організація боротьби з тероризмом в Україні та її забезпечення покладені на Уряд України.

Суб’єктами, що безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, визначені СБУ, СЗР, МВС, Міноборони, МНС, Держприкордонслужба, Держдепартамент із питань виконання покарань, Управління держохорони України.

Указується також перелік суб’єктів, котрі залучаються до проведення антитерористичних операцій: МЗС, Мінохорониздоров’я, Мінпаливенерго, Мінпромполітики, Мінтранс, Мінфін, Мінекології, Мінагропромполітики, Держмитслужба, Держподаткова адміністрація України.

До участі в антитерористичних операціях за рішенням керівника операції можуть залучатися й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їхні посадові особи, а також громадяни за їхньою згодою (ст. 4).

При визначенні повноважень звертає на себе увагу положення Закону, яке дає змогу значно ширше використовувати можливості Збройних Сил України, що відповідає світовій практиці (яка диференціюється принциповим підходом до оцінювання тероризму як до міжнародного за своєю суттю злочинного явища) і тенденціям. Окрім завдань із забезпечення захисту від терористичних зазіхань підвідомчих об’єктів, Збройні Сили беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об’єктах, а також у разі виникнення терористичних загроз із-за меж України (ст. 5).

Беручи до уваги, з одного боку, міжнародну суть сучасного тероризму, високий рівень загроз, що виходять від нього і функціональну суть Збройних Сил України, що полягає в забезпеченні стримування збройної агресії проти України та відсіч її, - з іншого зазначена норма забезпечує досить широкий спектр використання армії в боротьбі з тероризмом. Це спрощує адаптацію до міжнародної та міжнародно-правової практики.

Окрім цього, зазначена норма диференціюється із положенням Закону про Збройні Сили України, що регламентують застосування військовими частинами та підрозділами зброї в мирний час. Зокрема, таке застосування передбачене: для припинення протиправних дій повітряних суден у повітряному просторі України, якщо вони використовуються з метою здійснення терористичного акту; для забезпечення покладених на ЗСУ завдань щодо відсічі можливої збройної агресії проти України, забезпечення недоторканості повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря України,’ запобігання терористичним актам у випадках, передбачених іншими законами, примушення до посадки захоплених (викрадених) повітряних суден (ст. І).

Окремий розділ Закону «Про боротьбу з тероризмом» (Р-ІІІ) присвячено регулюванню проведення антитерористичної операції. При цьому передбачаються умови, за яких проводиться антитерористична операція, підстави для прийняття рішення про її проведення, права осіб у районі проведення антитерористичної операції, визначений порядок управління й завершення, сили й засоби, зміст режиму в районі проведення антитерористичної операції, а також умови ведення переговорів із терористами та інформування громадськості про терористичний акт.

Заслуговує на увагу також VII розділ Закону, що регулює міжнародне співробітництво України у сфері боротьби з тероризмом.

Ст. 28, зокрема, відкриває широкі можливості для практичної взаємодії з проведення спільних антитерористичних заходів у міжнародній сфері: Україна відповідно до міжнародних договорів може брати участь у спільних антитерористичних заходах шляхом сприяння іноземній державі або міждержавному об’єднанню в передислокації військ (сил), спеціальних антитерористичних формувань, перевезення зброї або шляхом надання своїх сил і засобів.

З урахуванням цієї норми 7 квітня 2004 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про ратифікацію Протоколу про затвердження Положення про порядок організації і проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав», що передбачає участь України в антитерористичних операціях у межах регіонального інституційного органу, яким є Антитерористичний центр СНД.

Структура і функціональність Антитерористичного центру при СБ України, що забезпечує систему організації й управління антитерористичною операцією, зокрема з подальшою ліквідацією кризових наслідків, повного мірою відповідає міжнародним стандартам.

Так, без будь-яких суттєвих коректив ця система була успішно адаптована до міжнародних схем управління антикризовими діями, які існують, зокрема, в Євроатлантичному центрі НАТО з координації і ліквідації катастроф і в Міжнародній організації заборони хімічної зброї. На масштабних тристоронніх (ОЗХЗ-НАТО- Україна) антитерористичних (антикризових) навчаннях «Djomt assistenc-2005» (Львів-Суми), у яких брали участь понад 40 держав, антитерористична система України, особливо її організаційна та координаційна ланки повного мірою виявила свою ефективність, універсальність, здатність до взаємодії й адаптації в міжнародні проекти й ситуативні антитерористичні (антикризові) заходи міждержавного та міжнародного характеру.

Таким чином, в Україні визначилась досить чітка й логічно обумовлена структура спеціалізованих державних органів, створених для організації та координування боротьби з тероризмом.

  1. Антитерористичний центр при СБ України з його Штабом, що реалізує загальнодержавну антитерористичну політику та міжвідомчі завдання з організації та координації боротьби з тероризмом переважно через функціонально зорієнтованих членів МКК, а також інших перших заступників міністерств і відомств, визначених у законі як суб’єкти боротьби з тероризмом.
  2. Координаційні групи при регіональних органах СБУ зі створеними при них на позаштатній основі штабами.
  3. Система норм права, яка регулює діяльність названих інститутів на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Тобто ця структура забезпечена гнучкою й оперативною системою сил і засобів, а також нормативно обґрунтованою схемою Управління антитерористичними (зокрема й з можливими кризовими наслідками терористичних діянь) операціями.

Створення повсюдно в державах світу цільових антитерористичних органів, зміцнення існуючих, викликане потребою активізації боротьби 3 тероризмом, супроводжується тенденцією до централізації та посилення координаційної складової таких інституціональних систем.

Першочерговий інтерес щодо цього становить досвід Росії СІЛА та інших активних в антитерористичному плані держав.

Зміст і структура антитерористичної системи Російської Федерації заслуговує уваги насамперед тому, що в суттєво оновленому вигляді вона втілює тяжкий і водночас безцінний досвід боротьби з сучасними терористичними угрупованнями з притаманною їм комплексною тактикою, де повстансько-партизанські дії є одночасно ефективним способом впливу безпосередньо, сприятливим середовищем, а також базовою передумовою для вчинення цільових (точкових) терористичних актів. Своєю чергою, терористичні акти надають гостроти та небезпечності повстансько-партизанським методам дій.

Актуальність і корисність для нашої держави усвідомлення досвіду бойової антитерористичної практики, результованої шляхом перебирання владою стратегічної ініціативи в терористичному конфлікті й утіленої в царині винаходу способів і можливостей приборкання тероризму через створення досконалої державної антитерористичної системи зумовлюється, насамперед, спорідненістю основних причин, умов, а також змісту терористичних проявів і тактики здійснення їх із тими, вірогідність яких щодо України фахівці не заперечують. Ознаки такої спорідненості досить виразно виявляються в схожості принципових схем побудови системи організації й управління антитерористичною діяльністю в Росії та в Україні, про що докладно йтиметься нижче.

Крім того, слід зважати на спільну правову базу, на якій вибудовувались норми у сфері боротьби з тероризмом, єдину школу підготовки спеціальних підрозділів антитерористичного призначення і відповідні підходи до тактики застосування їх, єдині або схожі типи озброєння та екіпірування особового складу, зіставний рівень підготовки і схожість психотипів керівного складу, збігання поглядів на основні елементи тактики, яка застосовується під час протидії основним складовим тероризму.

Звідси очевидно, що порівняльна оцінка спільного з Росією та тими іноземними державами напрацьованого досвіду у сфері антитерористичної діяльності сприятиме кваліфікованому визначенню змістових характеристик сил спеціального призначення антитерористичної спрямованості, а також оптимальних алгоритмів розгортання їх і використання за призначенням.

Основу принципової структури державних органів Росії, визначених для протидії тероризму, становлять Національний Антитерористичний комітет (НАК, Комітет) і Федеральний оперативний штаб (ФОШ, Штаб).

Одночасне набуття чинності в Російській Федерації Указу Президента Росії «Про заходи щодо протидії тероризму» і Закону Російської Федерації «Про протидію тероризму» (6 березня 2006 р.) ознаменувало запровадження в цій країні близького до вітчизняного оновленого формату загальнодержавної системи протидії тероризму, організаційно-координаційну основу якого визначає новоутворений орган - НАК.

Головою НАК за посадою є директор Федеральної служби безпеки РФ. Для координації діяльності територіальних органів федеральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади суб´єктів РФ та органів місцевого самоврядування створено антитерористичні комісії в суб’єктах Російської Федерації. Керівниками цих комісій визначені вищі посадові особи суб’єктів РФ.

Для організації планування застосування сил і засобів федеральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів із боротьби з тероризмом, а також для управління контртерористичними операціями в складі НАК створено Федеральний оперативний штаб. Відповідні оперативні штаби для управління контртерористичними операціями створені в суб’єктах РФ. Керівниками оперативних штабів за посадою є керівники територіальних органів ФСБ РФ. Керівник ФОШ призначається головою Національного Антитерористичного комітету.

Особливий режим антитерористичної діяльності зберігається Для Північного Кавказу. До розв’язання питання про вдосконалення управління контртерористичними операціями на території Північно-Кавказького регіону організацію планування застосування сил і засобів із виявлення терористичних організацій і груп, їхніх лідерів та осіб, що беруть участь в організації та вчиненні терористичних актів на цій території, а також з припинення їхньої діяльності покладено, як і раніше, на Оперативний штаб з управління контртерористичними операціями на території Північно-Кавказького регіону РФ та Регіональний оперативний штаб (діяльність цих штабів регулюється указами Президента РФ від 22 січня 2001 р. № 61 та від 30 липня 2003 p.).

Аналіз організаційно-правових основ побудови нової російської структури антитерористичних координаційних органів на чолі з НАК свідчить (див. п.п. 1-6 табл. 1.11) про її аналогію зі структурою Антитерористичного центру при СБ України. Натомість, Комітет відрізняється від Міжвідомчої координаційної комісії ширшими повноваженнями - компетенцією. До складу НАК, поряд із першими особами відповідних органів виконавчої влади (симетричних складу Міжвідомчої координаційної комісії (МКК) АТЦ при СБУ), входять представники керівної ланки законодавчого органу, Адміністрації Президента РФ та апарату Ради безпеки РФ (п. 5 табл. 1.11).

Вищий рівень (рішень і відповідальності) та предметність функцій НАК логічні навіть за семантикою термінів: «комісія» - це орган, утворюваний для виконання певних функцій чи проведення відповідних організаційних заходів; «комітет» - це орган державної влади спеціальної компетенції.

Схожість вітчизняних координаційних структур із російськими вбачається в аналогії у складі та функціях відповідно:

- штабу АТЦ та апарату НАК; координаційної групи АТЦ при регіональному органі СБ України (РКГ АТЦ) і антитерористичної комісії в суб’єкті РФ;

- штабу РКГ АТЦ і апарату оперативного штабу в суб’єкті РФ;

- Оперативного штабу з управління антитерористичною операцією (ОШУ АТО) на базі МКК АТЦ й Федерального оперативного штабу;

- ОШУ АТО на базі РКГ АТЦ і оперативного штабу в суб’єкті РФ.

Для обох систем притаманна провідна роль спецслужб. Водночас, на відміну від нових російських координаційних органів із досить чітко фіксованими за посадами складами й різноваріантністю визначення керівництва, українському координаційному структуванню притаманна гнучкість, чіткість (відсутність будь-яких Умовностей) і централізованість. Це виявляється у формуванні ОШУ АТО на базі вже створених МКК АТЦ і РКГ АТЦ (без змін у керівній ланці й у складі) із залученням, за потреби, представників інших органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій. При цьому непохитним залишається принцип єдиноначальності, який пронизує всю систему підготовки, організації та проведення антитерористичних операцій та інших заходів.

З огляду нате, що у вищезазначеному Указі Президента РФ передбачено затвердження головою НАК Положення про апарати НАК, ФОШ і оперативного штабу в суб’єкті РФ, враховуючи спільний характер визначених для аналогічних їм органів в Україні завдань (функцій), вбачається за доцільне нормативно конкретизувати правові статуси штабу АТЦ та штабів РКГ АТЦ.

Суттєвим кроком на шляху вдосконалення антитерористичної системи РФ стаю набуття чинності закону «Про протидію тероризму». Порівняно з попереднім законом РФ «Про боротьбу з тероризмом», заслуговують на увагу такі новації:

- уведення нових понять і основних принципів протидії тероризму;

- конкретизація повноважень Президента РФ у сфері боротьби з тероризмом;

- визначення критеріїв використання Збройних Сил Росії у боротьбі з тероризмом, зокрема, щодо припинення терористичних актів у повітряному просторі, внутрішніх водах, територіальному морі, на континентальному шельфі, під час проведення контртерористичних операцій взагалі;

- розширення прав державних органів в умовах правового режиму контртерористичної операції;

- звуження кола питань, які не повинні розглядатися під час ведення переговорів із терористами;

- закріплення пільгового вирахування років, встановлення посадових окладів, додаткових гарантій і компенсацій для військовослужбовців і співробітників органів виконавчої влади, що проходять (проходили) службу в підрозділах, які безпосередньо здійснюють (здійснювали) боротьбу з тероризмом;

- виплата грошової винагороди особам, які сприяють у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті та розслідуванні терористичного акту, виявленні та затриманні осіб, що готують, здійснюють або вже. здійснили такий акт.

Названі та інші новації заслуговують на увагу вітчизняних фахівців. вважаються корисними й цілком адаптуються до нормативно-правового поля України у сфері боротьби з тероризмом і можуть бути впроваджені в життя.

Подальше вдосконалення вітчизняних антитерористичних інститутів доцільне з питань:

- оптимізації діяльності координаційних структур, компетенцією яких охоплюються завдання та функції боротьби з тероризмом, у напрямі посилення їхньої організаційно-управлінської складової;

- видання окремого нормативно-правового акту (Постанови Уряду), яким слід увести положення про штаб АТЦ і штаби РКГ А1ТД;

- конкретизації в Законі України «Про боротьбу з тероризмом» повноважень і завдань Збройних Сил України щодо боротьби з тероризмом, зокрема, припинення терактів у повітряному просторі, внутрішніх водах, територіальному морі, на континентальному шельфі, при забезпеченні безпеки морського судноплавства та проведенні антитерористичних операцій. Приведення у відповідність до оновлених завдань Збройних Сил Законів України «Про оборону», «Про Збройні Сили» та інших нормативних актів;

- розширення прав державних органів в умовах правового режиму антитерористичної операції (з урахуванням наведених у п. 11 табл. 11) та нормативного врегулювання їх;

- визначення доцільності доповнення ст. 12 Закону «Про боротьбу з тероризмом» нормою про персональну відповідальність керівника ОШУ АТО;

- закріплення пільгового обчислення вислуги років, встановлення посадових окладів, додаткових гарантій і компенсацій для військовослужбовців і співробітників органів виконавчої влади, що проходять (проходили) службу в підрозділах, які безпосередньо здійснюють (здійснювали) боротьбу з тероризмом;

- виплати грошової винагороди особам, які сприяють виявленню, попередженню, припиненню, розкриттю та розслідуванню терористичного акту, виявленню та затриманню осіб, що готують, здійснюють або вже здійснили такий акт. При цьому зважати на те, що потребують чіткого визначення підстави, порядок, розміри та джерела фінансування виплат грошової винагороди, а також рівень й спосіб нормативно-правового закріплення їх.

Отже, є всі підстави стверджувати, що в Україні створена та функціонує законодавчо визначена інституційна система боротьби з тероризмом, основною ланкою якої є Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Оцінюючи стан інституційних внутрішньодержавних антитерористичних систем в Україні та інших державах, вбачається очевидним, що їхня ефективна діяльність можлива в системі міжнародних зв’язків і органів. Вписуючись у відповідні регіональні та міжнародні схеми боротьби з тероризмом, внутрішньодержавні системи повною мірою розкривають свій потенціал, перетворюючи, своєю чергою, ці регіональні та міжнародні системи на реальний інструмент, здатний протистояти тероризму.