Міжнародне публічне право. Том 2

11.3.5. Кодифікація міжнародного антитерористичного права

Виокремлення міжнародного антитерористичного права в окрему галузь міжнародного права вбачається дієвим шляхом посилення протидії тероризмові. Ефективність джерел міжнародного антитерористичного права може зростати також за умови загальноприйнятного визначення поняття тероризм}´ й кодифікації міжнародних злочинів терористичної спрямованості.

Кодифікація антитерористичних норм (можливо в межах Статуту Міжнародного суду з питань тероризму) створює умови для всебічного кримінально-правового та кримінально-процесуального опрацювання всіх обставин і причин вчинення терористичних актів, поглибленої кримінологічної оцінки їх. Отже, крім функцій прямого регулювання, кодифікація сприятиме виявленню й усуненню причин та умов тероризму.

Проблема кодифікації міжнародного антитерористичного права має велике значення не лише у зведенні в одному документі принципів і норм, що так чи інакше сформовані в міжнародних договорах і внутрішньому праві, але й з метою розроблення нових антитерористичних принципів і норм.

Такому «особливому» стану тероризму в кодифікаційному процесі сприяють кілька досить серйозних факторів.

  1. До міжнародно-правового процесу долучилась значна кількість нових самостійних держав, які, в цілому, спираючись на право Статуту ООН (а не на «традиційне» цивілістичне право), виявили, однак, незгоду з підходами до формування деяких норм міжнародного права, з-поміж яких одне з найважливіших місць посідає питання про тероризм. Полеміка навколо тероризму багато в чому сприяла просуванню універсалізації міжнародного права, затвердженню позиції цих країн щодо змін правотворчого механізму, щоб міжнародне право виражало згоду всього світового суспільства, включно з їхньою власною.
  2. Глобалізація міжнародних процесів знайшла виразне відображення в сучасному тероризмі, для якого притаманне розширювальне тлумачення об’єкта й суб’єкта зазіхань (залежно від оцінки поняття тероризму в цілому).
  3. Тероризм як інструмент політики й насильницький спосіб розв’язання багатьох сучасних конфліктів, на відміну від війн, не віддзеркалює розстановки сил, яка б відповідала економічному потенціалу й потузі держав. Він, по суті, зрівнює можливості «різноманітних» держав, соціальних груп і рухів, завдяки чому набув масштабів світової загрози.
  4. Багато держав, соціальних груп і рухів, що використовують тероризм як засіб боротьби за досягнення своїх політичних цілей, водночас засуджують тероризм (при всій розбіжності у його оцінках) і виражають готовність долучитися до міжнародно-правового процесу боротьби з цим злочином.
  5. Кодифікаційна схема терористичних злочинів порівняно апробована.
  6. Проблема боротьби з тероризмом для міжнародного антитерористичного права є багатоаспектною, оскільки, з одного боку, ознаки тероризму містяться у таких визнаних міжнародних злочинах, як агресія, геноцид, апартеїд і т. ін., а з іншого - тероризм сам здатний вбирати в себе елементи воєнних злочинів, злочинів проти людяності, миру та безпеки людства.
  7. Нарешті, реалізація положень і норм Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства пов’язується з діяльністю Міжнародного кримінального суду, прийняття Римського статуту яким великою мірою визначено необхідністю посилення боротьби з тероризмом.

Як відомо, держави, для яких питання боротьби з тероризмом є актуальним упродовж десятиліть, не задовольняються визначенням цього злочину окремою статтею в кримінальному кодексі. Вони розвивають правову протидію тероризмові прийняттям спеціальних законів та інших цільових нормативних актів із тим, щоб якнайповніше охоплювати правовим регулюванням не лише боротьбу з терористичними проявами як такими, але й з побічними факторами й умовами, що сприяють вчиненню терористичних актів. Цей досвід враховується при конструюванні норм міжнародного антитерористичного права й наповнює його новим змістом.

У проекті Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства тероризм визначено у двох значеннях. Одна з найбільш узгоджених редакцій ст. 24 Кодексу містить таке визначення поняття «міжнародний тероризм»: «вчинення, організація, віддавання наказу про вчинення, сприяння здійсненню, фінансування або заохочення актів насильства проти іншої держави або потурання вчиненню таких актів, що спрямовані проти осіб чи власності, які за своїм характером мають на меті викликати страх (переляк, жах) у державних діячів, груп осіб чи населення в цілому, з метою змусити цю державу піти на поступки або вчинити певні дії» .

Окрім того, відповідальність за скоєння актів тероризму передбачається ст. 20 проекту Кодексу («Воєнні злочини») в частині, що стосується діянь, вчинених із порушенням міжнародного гуманітарного права, застосованого у випадках збройних конфліктів неміжнародного характеру.

Умовами формування ефективного міжнародно-правового механізму протидії тероризмові є: прийняття його загального визначення, визнаного міжнародним співтовариством; системний підхід до конструювання й тлумачення антитерористичних норм у міжнародному праві; адаптування цієї системи антитерористичних норм до загальновизнаних міжнародних злочинів, ґрунтуючись на оцінці основних воєнних злочинів як терористичних; встановлення у цій категорії міжнародних злочинів юрисдикції Міжнародного кримінального суду із залученням можливостей внутрішньодержавного законодавства та його правозастосовчої системи.

Чим системніший характер функціонування міжнародно-правових норм, тим більша потреба системного підходу до їхнього оцінювання, а також системного тлумачення. Системний підхід дає можливість виявити ступінь узгодженості численних антитерористичних норм не лише за їхнім формальним смислом, але й за реальним змістом у процесі функціонування. Отже, стає очевидним, що підвищення ефективності дії міжнародного антитерористичного права можливе шляхом формування системи норм, що вказують на злочини терористичної спрямованості, та їхньої гармонізації.

Отож, стає зрозумілим, що міжнародне антитерористичне право містить значні можливості для посилення правового впливу на тероризм.

Такі можливості вбачаються в коригуванні окремих чинних і розробленні нових принципів міжнародного кримінального права, на базі яких можливо було б відпрацьовувати систему конкретних антитерористичних норм. З іншого боку, виходячи з оцінки джерел міжнародного кримінального права, можливості його перебудови у сфері протидії тероризмові вбачаються у кваліфікації як терористичних ряду насильницьких міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру (передусім у сфері міжнародного гуманітарного права). При цьому система норм антитерористичної спрямованості в Кодексі злочинів проти миру й безпеки людства може бути сформована відповідно до ступеня «терористичного наповнення» чинних загальновизнаних норм з певним посиленням санкцій.