Міжнародне публічне право. Том 2
11.2.2. Роль держави в забезпеченні принципу панування права у сфері боротьби з тероризмом
Структура терористичного конфлікту, тобто його закінченість як виду соціальної дії, утворюється і формується завдяки застосуванню терористичних методів дій. В умовах такого застосування тероризм (терористичний конфлікт) набув своєї основної якості, що й визначає цілісність його структури: зіставність можливостей протиборства. Це означає, що тероризм - явище міжнародного життя аж ніяк не проминальне. Протиборство, що становить його суть, відображає корінні інтереси сторін, тобто народів, страт, держав, груп держав і навіть цивілізацій. На цьому тлі звертає на себе увагу тенденція, зміст якої визначається намаганням держави з однієї і з іншої сторони протиборства відмежуватися від тероризму. Не тільки й не стільки тому, що жорстокі злочинні прояви, які супроводжують цей міжнародний злочин, компрометують як такі.
Одні держави намагаються уникнути компрометації у зв’язку з причетністю до злочинних засобів боротьби (терористичних актів), інші - у зв’язку зі створенням умов і причин, що призвели до цієї боротьби.
Держава як з одного, так і з іншого боку прямого стосунку до тероризму не має, хоча в терористичному конфлікті, здебільшого, представлені інтереси саме держав.
Утворилась суперечлива ситуація, коли тероризм, що виник і активізувався в інтересах держави, розгортається, щонайменше, за межами офіційної правової причетності держави.
Ключовим тут є питання щодо використання можливостей інституту відповідальності держави. Рівень відповідальності за тероризм у цілому явно дисонує з масштабами цього глобального явища, суть якого відображає тенденції сучасної геополітики. Звідси стає зрозумілим, що не слід пов’язувати сподівання на придушення тероризму через інститут індивідуальної за міжнародним і внутрішнім правом відповідальності, який, незважаючи на відлагодженість, явно неадекватний масштабам геополітичних прагнень, у яких є очевидною одна з ключових ролей тероризму.
Лише «легалізація» ролі держави, її відповідальності у сфері тероризму, і, отже, повноцінне задіяння можливостей, що витікають з її міжнародної правосуб’єктності, могли б принципово підвищити потенціал міжнародного антитерористичного права до рівня зіставності із загрозами, що йдуть від тероризму.
У чинному міжнародному праві відповідальність держави за діяння, що сукупно з іншими утворюють тероризм, настає, здебільшого, за відмінними від тероризму складами правопорушень. Переважно такі дії держав не пов’язуються з тероризмом і навіть не завжди становлять правопорушення за міжнародним правом. Тому втрачається антитерористична прицільність і дієвість права. Розв’язанням проблеми могло б бути створення правової конструкція, згідно з якою всі теророутворюючі діяння піддавалися б юридичній кваліфікації в межах єдиного складу міжнародного злочину тероризму. У цьому випадку правовідносини відповідальності Держав, що вчинили «не терористичні» діяння, які за сукупністю факторів трансформувались на тероризм, наповнюються «терористичним» змістом. Механізм такого наповнення дов’язується із досконалим інститутом причинно-наслідкового зв’язку.
Така конструкція цілком може бути втілена в сукупному об’єкті складу тероризму, елементами якого однаково є держави та фізичні особи, що зазіхають на право на політичну та економічну незалежність, самовизначення народів і країн, а також держави та фізичні особи, що протидіють цим посяганням у злочинний спосіб, скоєнням терористичних актів.
Таким чином, успіх у міжнародно-правовому регулюванні боротьби з тероризмом слід пов’язувати зі ступенем утягнення держави як ключової величини міжнародних правовідносин, їхнього визначального суб’єкта та об’єкта, у відповідний міжнародно-правовий механізм.
Очевидними є хиби в регулюванні відносин, що породжуються терористичними конфліктами, покликаних визначати відповідні права та обов’язки держав.
По-перше, не враховується вся сукупність правовідносин, що виникають у тероризмі. Держава недостатньо втягується в механізм реалізації відповідальності за тероризм, залишаючись часто поза сферою правовідносин, незважаючи на підстави протилежного характеру. Слід також узяти до уваги так звану різницю в ресурсі відповідальності між державами, причетними до тероризму. За чинним міжнародним правом правовідносинами відповідальності за тероризм (точніше - за терористичні акти) охоплюються, переважно, держави, що звинувачуються в наданні допомоги терористичним групам, оскільки прояви тероризму співвідносяться, здебільшого, з їхньою діяльністю. Але це - в більшості своїй, бідні держави, і «ресурс» їхньої відповідальності незначний. Санкції, що вживаються в порядку реалізації такої відповідальності, малоефективні в юридичному значенні та контрпродуктивні - в політико-моральному, оскільки викликають нову хвилю обурення у великому таборі бідних.
Водночас, більш потужний «ресурс» (можливості) міжнародно-правової відповідальності розвинутих країн у боротьбі з тероризмом залишається незатребуваним, оскільки право, що регулює відносини, породжувані тероризмом, ґрунтуючись на ідентифікації цього злочину лише з терористичними актами, не передбачає охоплення своєю дією елементів тероризму, до яких вони причетні.
По-друге, міжнародно-правове регулювання, зосереджуючись у процесі боротьби з тероризмом на терористичних актах, віддзеркалює переважно двосторонній характер відносин відповідальності. Сторонами в них є держава, громадяни та матеріальні об’єкти якої постраждали від терористичного акту, і терористична група, що організувала цей акт. Концепція ж колективної протидії держав особливо серйозним міжнародним правопорушенням не знаходить повноцінного втілення у вказаному форматі. І це попри те, що загальна небезпечність тероризму є очевидною й декларується правом.
Реалізація ж правовідносин відповідальності за тероризм на базі оцінки поняття цього міжнародного злочину, в основі якого постає конструкція сукупного суб’єкта, дає змогу відкрити завісу невизначеності й суперечливості, що прикриває природу та суть тероризму. Остання складає цілий сонм причин, передумов і умов, що формуються в динаміці міжнародних відносин. Міжнародно-правовий механізм, що ґрунтується на такому підході, передбачає кваліфікацію цих причин та умов у межах єдиного складу міжнародного злочину тероризму, але не шляхом формування інших складів, як це відбувається в чинному міжнародному праві. Причини та умови невід’ємні від тероризму (навіть умовно у формі юридичної конструкції), оскільки становлять суть злочину за міжнародним правом, його соціально-правове «тіло».
Побудований таким чином міжнародно-правовий механізм регулювання боротьби з тероризмом також дає змогу державам усвідомлювати всю міру небезпечності тероризму, а отже, актуальності керівництва в даному випадку правовим принципом колективної протидії.
Уведення сукупного суб’єкта як стрижневого елементу складу міжнародного злочину тероризму відповідає принципу добросовісності в міжнародному праві та є ефективним способом реалізації верховенства права у сфері міжнародно-правових відносин, що регулюють боротьбу з тероризмом.
Отже, значущість принципу верховенства права у сфері міжнародно-правової боротьби з тероризмом визначається такими обставинами:
1. Верховенство права в такій актуальній сфері міжнародно-правового застосування як регулювання боротьби з тероризмом, це не така вже й абстрактна теоретична конструкція, а затребуваний практикою механізм, що передбачає охоплення всієї сукупності правовідносин протиборчих у терористичному конфлікті сторін.
2. Функціонування цього механізму найповніше можливе на базі кваліфікаційної конструкції складу міжнародного злочину тероризму, в основі якої міститься сукупний суб’єкт складу. При цьому результат «об’єднаної» відповідальності протиборчих сторін за продуктований тероризм досягається передусім за рахунок того, що причини й умови існування тероризму не виносяться за межі складу, а, будучи органічною частиною тероризму й оцінювані як ознаки злочину його складові, охоплюються регулюючою дією міжнародного антитерористичного права в межах єдиного складу.
3. Зважаючи на високу політизованість тероризму, введення сукупного суб’єкта дає можливість уникнути протиставлення «юридичного» й «політичного» в складі цього міжнародного злочину. Таким чином створюється бар’єр можливим спробам ухилення від відповідальності за причетність до тероризму під приводом констатації політичного характеру тих чи інших діянь. Відкривається можливість розв’язання проблем видачі осіб, що вчинили терористичні діяння, які виникають у зв’язку з наданням їм політичного змісту.
4 Функціонування сукупного суб’єкта як базового елементу складу міжнародного злочину тероризму дає змогу найбільш ефективно реалізовувати можливості регулюючої дії міжнародного права, що містяться в інституті відповідальності держав.