Міжнародне публічне право. Том 2
11.2.1. Принцип верховенства права у сфері боротьби з тероризмом
Міжнародно-кримінологічні аналізи тероризму вказують на сукупність політичних, економічних, соціальних та інших проявів і обставин, які утворюють основу виникнення тероризму. Це, наприклад, можуть бути шахрайські умови міжнародної торгівлі, факти економічної дискримінації, різноманітні прояви неоколоніалізму тощо. Водночас, за існуючою правовою кваліфікацією тероризму (а точніше - терористичних актів) присутність вказаних елементів У суб’єкті злочину не спостерігається. Як, наприклад, криміналізовано й утілено порушення норми Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., яка зобов’язує держави «співпрацювати в справі сприяння економічному зростанню в усьому світі, особливо У країнах, що розвиваються»?
Запитання риторичне, але в його постановці вбачається, що в основі механізму міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом має бути примусовий характер впливу на взаємопов’язані сторони терористичного конфлікту, суть якого виражається через кваліфікацію сукупного суб’єкта складу злочину. Це відповідає доктрині, оскільки принцип примусу становить одну з сутнісних характеристик міжнародного кримінального права (та інших галузей міжнародного права), до сфери застосування якого входить тероризм як злочин за міжнародним правом.
Ще одна проблема міжнародно-правової дії на тероризм полягає в тому, що при реалізації різних підходів до визначення його поняття утворюються умови й можливості для виведення предмета терористичного конфлікту за межі юридичного спору й спокуси зашкодити розв’язанню суперечки відповідно до принципів права.
Чи є правомірним і логічним розподіл спорів на юридичні та політичні?
Складність спорів, пов’язаних із тероризмом, полягає в тому, що прояви однієї з протиборчих сторін, представленої розвиненими державами, відбуваються переважно у сфері політичних і економічних міжнародних відносин. Інша ж протиборча сторона, що вдається до використання терористичних актів, виявляє себе в тероризмі через сферу, що регулюється, здебільшого міжнародним (і внутрішнім) кримінальним правом. Така різнорівневість одного й того самого злочину створює можливості для маніпулювання й ухиляння від відповідальності окремих держав, що є порушенням поширеного в праві принципу добросовісності.
Аргумент на користь політичного характеру спору може бути використаний як привід, аби уникнути виконання на основі принципу добросовісності міжнародного зобов’язання, що полягає в сприянні врегулювання спору на основі судово-арбітражної процедури. За наявності добросовісного наміру сторін до цього питання про юридичний характер спору не є складним. Можливість розв’язання спору на основі застосування норм міжнародного права визначає в загальному порядку юридичний характер спору. Але в тому, що стосується так званих політичних спорів, які відбуваються навколо конфліктів терористичного характеру, якийсь загальний критерій визначення їх просто відсутній. Міжнародні спори, що пов’язані з тероризмом, за бажання неважко перевести в політичну площину, оскільки в їхній основі, здебільшого, лежить боротьба за самовизначення, досягнення реальної політичної й економічної незалежності, справедливості в питаннях доступу до ресурсів, технологій і т. ін.
Отже, питання про розв’язання терористичного конфлікту на підставі юридичного підходу слід пов’язувати передусім із можливістю юридизації дій, що утворюють причини й умови виникнення тероризму.
Кримінальний за міжнародним правом характер дій протиборчої сторони, здійснюваних у відповідь на причинноутворюючу в терористичному конфлікті поведінку, сумнівів не викликає, як не викликають сумнівів і її політичні цілі. До того ж у чинному міжнародному праві існують досить розвинуті норми з протидії терористичним актам.
Таким чином, в умовах поділу міжнародних спорів у сфері тероризму на юридичні й політичні існує вірогідність ухилення від відповідальності сторони, дії політичного, економічного або воєнного характеру якої утворюють причини й умови для виникнення таких спорів. Внесення політичних аспектів у юридичний конфлікт дає змогу вказаній стороні (а це є порушенням принципу добросовісності) вживати дії, спрямовані на ухилення від прийнятого міжнародного зобов’язання зі сприяння у врегулюванні спору (шляхом судового розгляду) під приводом переважання політичних елементів.
Також причинноутворююча поведінка за чинним міжнародним правом не завжди становить правопорушення, даючи лише підстави для відшкодування збитків. У принципі це могло б розв’язати проблему з усунення основ конфліктності в тероризмі шляхом визначення характеру, обсягу збитків і процедури їх відшкодування через судово-арбітражну систему. Втім, це малореально, оскільки йдеться про глобальні обсяги збитків та усунення соціально-економічних деформацій у системі світових відносин. Тобто йдеться, по суті, про оновлення системи світоустрою, де міжнародному антитерористичному праву відводиться особлива роль. Вона визначається тим, що міжнародно-правове регулювання боротьби з тероризмом слід формувати на базі міжнародно-правової кваліфікації тероризму, основу якої становить сукупний суб’єкт складу цього міжнародного злочину, що «представляє» протиборчі в терористичному конфлікті сторони.
На логічність і правову затребуваність такого сукупного суб’єкта вказує та обставина, що в межах його функціональності знаходять розв’язання три вельми відчутні за своєю суперечністю проблеми.
Перша з них пов’язана з реалізацією в процесі міжнародно-правового регулювання боротьби з терористичними актами принципу aut dedere aut judicare. Суперечність тут полягає в тому, що визнаючи в цілому політичний характер цілей, що ставляться більшістю терористичних груп, міжнародне право на стадії правозастосування не поширює це визнання на членів таких груп і встановлює режим видачі, що діє в кримінальному праві. Це відображено в низці міжнародних актів.
У межах сукупного суб’єкта ця проблема знімається. Основною метою міжнародного правосуддя тут є визначення вини держав і фізичних осіб у створенні терористичного конфлікту, тобто тероризму. Загальна політична характеристика тероризму як різновиду соціального конфлікту і водночас злочину за міжнародним правом «поглинає» саму принциповість питання про політичну або неполітичну мотивацію учасників злочину. Для реалізації відповідальності в цьому випадку не потрібне встановлення якогось особливого режиму «представникам» сукупного суб’єкта, що продукує тероризм як злочин за міжнародним правом.
При цьому згідно з наявним у науці й судово-арбітражній практиці розумінням взаємопов’язаності юридичних і політичних аспектів у міждержавному спорі, саме питання - чи є даний спір юридичним або політичним - відходить на другий план. На перший же план виходить питання про те, що даний спір може бути розв’язаний через застосування міжнародного права.
Друга проблема, яка в межах сукупного суб’єкта набуває чіткіших характеристик, і, отже, перспектив розв’язання, пов’язана зі зростаючою значущістю питання про відшкодування збитків. Йдеться про пов’язану з хибним облаштуванням світоустрою моральну й матеріальну шкоду, завдану бідним країнам у її глобальних характеристиках. Вона значною мірою визначає напругу глобального терористичного конфлікту. Країни «третього світу» дедалі більше схильні пояснювати цим причини свого низького рівня життя, сповиваючи таку позицію в політичні, культурологічні та економічні терміни й розрахунки. Не торкаючись питання обґрунтованості таких претензій, слід констатувати конфліктність, здебільшого в терористичних формах, що йде від них.
Формат і структура сукупного суб’єкта дають змогу надати чіткості критеріям причинно-наслідкового зв’язку в питанні завдання шкоди. Зокрема, розширюється можливість визначення його характеру й обсягу на основі співмірності щодо рівня розвитку, зокрема з використанням критерію втрачених можливостей. Тобто, обсяги завданої шкоди в межах сукупного суб’єкта складу тероризму можуть бути визначені в масштабах, що передбачають можливості економічного розвитку держави в існуючій глобальній системі координат.
Третьою проблемою, розв’язання якої можливе завдяки введенню інституту сукупного суб’єкта в складі тероризму, є досягнення співмірності відповідальності, передусім у частині, що стосується створення умов виникнення й поширення терористичних методів дій (можливо, терористичних відносин). Рівень юридичної відповідальності підвищується, оскільки в межах сукупного суб’єкта виникає режим, коли така відповідальність настає для обох протиборчих сторін за продукований ними тероризм. У чинному міжнародному праві ця відповідальність розділена й у міжнародному кримінально-процесуальному порядку, здебільшого, покладається на сторону, яка використовує терористичні акти. Відповідальність же для держав і фізичних осіб, причетних до тієї складової тероризму, яку прийнято називати причинами й умовами, що сприяють виникненню й поширенню цього міжнародного злочину, реалізується, зазвичай, поза причинно-наслідковим зв’язком з тероризмом і за ступенем, вельми далеким від рівня небезпечності й тяжкості наслідків злочину. Отже, причини й умови тероризму тут набувають характеристик міжнародного злочину, ознак його складу, що входять до сукупного суб’єкта, а також суб’єктивної й об’єктивної сторін.
Окрім того, до безсумнівно позитивних ознак введення Інституту сукупного суб’єкта у кваліфікаційну конструкцію складу тероризму слід віднести й те, що цей інститут усуває будь-які підстави для позитивістського підходу до міжнародного антитерористичного права в дусі винесення рішень про non-liquet. Судове рішення про non-liquet означає відмову від правової оцінки діяння з посиланням на відсутність відповідних норм міжнародного права, що підлягають застосуванню в даному випадку.
Негативні наслідки застосування non-liquet у сфері міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом очевидні. Адже можливості ухилення від відповідальності за створення терористичного конфлікту, посилаючись, попри порушення принципу добросовісності, на неюридичний характер дій однієї зі сторін, тут досить широкі. Однак, коли такого ґатунку дії сукупно з іншими факторами, зокрема й застосованими у відповідь терористичними актами, утворюють тероризм, будь-які сумніви щодо відсутності юридичних підстав для настання відповідальності відпадають.
Таким чином, оцінюючи співвідношення «політичного» та «юридичного» в міжнародному антитерористичному праві, можна сказати, що зазначена сфера найбільш відчутна до хиб, які виникають навколо цієї проблеми. Це пов’язано з політичним характером терористичного конфлікту в цілому, що створює спокусу розділити тероризм на складові й дезорієнтувати міжнародне право з приводу предмета регулювання. Розподіл тероризму як цілісного соціально-правового явища відбувається через надуману межу його юридичної та політичної складових, з огляду на що в поле міжнародно-правового регулювання потрапляють лише діяння тероризму, які мають зовнішні кримінально-правові характеристики.