Міжнародне публічне право. Том 2
11.1.4. Міжнародно-правовий зміст глобального терористичного конфлікту
Крайні форми протікання конфлікту, що притаманні тероризмові, у поєднанні з розвитком засобів комунікації надають процесу групової ідентифікації особливо потужний імпульс. Світ є свідком того, що упродовж декількох десятків років на тлі активізації терористичних методів дій навколо утворюваної атмосфери протестності неухильно зростає ступінь консолідованості населення регіоні, які прийнято відносити до «третього світу». Усвідомлення глибокого приниження, несправедливого розподілу ресурсів і благ, що створюються на їхній основі, своєю чергою, надихають рішучість до крайніх терористичних заходів.
Виникнення конфлікту значною мірою залежить від того, чи сприймається нерівний розподіл ресурсів, прав, привілеїв і т. ін. як легітимний. Легітимність - це найважливіший фактор, без урахування якого неможливо передбачити, чи перетворяться на реальний конфлікт почуття ворожості, породжені нерівним розподілом прав і привілеїв. Менш привілейована група повинна усвідомити, що вона насправді чогось позбавлена, вона мусить дійти переконання, що позбавлена благ і можливостей, на які має право претендувати. Вона повинна заперечити будь-яке обґрунтування існуючого розподілу ресурсів, благ і привілеїв.
Саме усвідомлення, визнання сучасної глобальної несправедливості є основою для глобального терористичного конфлікту. Оскільки визначальна значущість цього глобального терористичного конфлікту в проблемі міжнародно-правового оцінювання тероризму не підлягає сумніву, потрібно визначити його характеристики.
Констатуючи глобальний характер терористичного конфлікту, його геоекономічну природу, а також терористичну суть, слід погодитись, що це досить складна система взаємопов’язаних явищ міжнародного соціально-політичного життя й діяльності учасників конфлікту.
Суб’єкти глобального терористичного конфлікту представлені протиборчими в ньому сторонами. Вони тут задіяні як планетарні соціальні групи, кожна з яких виражає й реально відстоює певні політичні, соціальні й економічні інтереси.
З певного мірою умовності один із таких суб’єктів може бути визначений як соціальна група, що представляє інтереси «третього світу», бідної частини населення Землі, поставленої деструктивним розвитком глобальної економіки на межу виживання. Радикальні формування, що представляють (або намагаються представити) цю мегагрупу, використовують терористичні акти як засіб впливу на супротивника для досягнення загальної мети - рівноправного доступу до можливостей і благ цивілізації.
Інший суб’єкт глобального терористичного конфлікту визначається в параметрах протилежної сторони, тобто меншої за чисельністю мегагрупи, що прив’язується (також із певного мірою умовності) до економічно розвинутих, так званих цивілізованих країн. Не маючи змоги в умовах кризи капіталістичної системи світоустрою усунути предмет конфлікту політичним і економічним способом, цей суб’єкт також вдається до силової дії щодо супротивника, використовуючи збройні та правоохоронні можливості держави й міжнародних організацій.
Об’єкт і предмет глобального терористичного конфлікту, як і в «звичайному» терористичному конфлікті, зумовлені політичною сферою суспільства, тобто владою та владними відносинами. Звідси предметом глобального терористичного конфлікту, тобто тим, із приводу чого відбувається протиборство суб’єктів, є ресурси й контроль над ними, території, доступ до технологій, благ цивілізації.
Під об’єктом взагалі порівняно з предметом у науці прийнято визначати більш загальну категорію. У даному випадку, об’єктом глобального терористичного конфлікту, безумовно, є світопорядок, система світоустрою.
Для глобального терористичного конфлікту, як і для соціального конфлікту взагалі, характерне неоднакове бачення предмета конфлікту. Так, суб’єкт, що представляє економічно розвинену сторону конфлікту, прагне звести предмет конфлікту до неправомірного засобу боротьби й представити як такий терористичний акт. Ця обставина, коли терористичні акти як засіб боротьби в конфлікті одночасно трактуються як предмет конфлікту, значно ускладнює можливість його розв’язання традиційним способом (переговорами, політичними рішеннями й т. ін.). Адже умову розв’язання глобального терористичного конфлікту один із суб’єктів бачить у відмові іншого суб’єкта від використання терористичних актів. Але оскільки терористичні акти становлять сутнісну характеристику глобального терористичного конфлікту, розв’язання цієї складної ситуації слід шукати у нетрадиційному підході міжнародно-правового примусу, що поширювався б на обох суб’єктів конфлікту. Йдеться про не зовсім звичайний примусовий механізм створення консенсусу - право примушує сторони дійти згоди. Хоча у цілому Це відповідає координаційній суті, теорії й практиці міжнародного (передусім, договірного) права.
Глибинність суперечності, що виявляється в кризі існуючої світосистеми, визначила глобальний масштаб терористичного конфлікту його антагоністичний характер, зумовлений застосуванням одним із суб’єктів терористичних методів боротьби, а з іншого боку - непримиренністю до вказаної претензії опонента на ресурси, доступ до технологій і благ цивілізації, що прикривається непримиренністю до терористичних методів боротьби.
Базові суперечності з приводу реалізації політичних прав із контролю над ресурсами, доступу до технологій і благ цивілізації, конкретизуючись у предметі глобального терористичного конфлікту, утворюють ще один важливий елемент змісту конфлікту - інтереси суб’єктів.
У глобальному терористичному конфлікті присутня можливість формування й домінування сукупного суспільного інтересу. Реалії сучасності, зростаюча тенденція до взаємозумовленості всіх елементів не лише всередині окремого суспільства, але й світового суспільства підводять до розуміння того, що, попри відсутність балансу інтересів, які оцінюються суб’єктами конфлікту як життєво важливі, все ж можливе формування загальнопланетарного начала у перехрещенні їхніх інтересів. Таким, вочевидь, є збереження людства й середовища його проживання. Саме названі цінності покликані визначити потребу в міжнародно-правовому механізмі, здатному забезпечити переростання глобального терористичного конфлікту із антагоністичного стану в агоністичний, а отже, стати основою для його врегулювання й розв’язання.
Під час безпосередньої конфронтаційної діяльності в межах конфлікту обов’язково постає питання про співвідношення цілей суб´єктів конфлікту з засобами й методами, що застосовуються.
Для сторони, що представляє економічно розвинуту частину світового суспільства, такими цілями є забезпечення умов для економічного розвитку, а отже, збереження контролю над ресурсами, домінування на фінансовому ринку, викорінення терористичних методів дій та ін.
Суб’єкт, що вдається до використання терористичних актів, ставить за мету отримання рівноправного доступу до ресурсів, технологій і благ цивілізації, а отже, досягнення політичної та економічної незалежності, територіальної недоторканості та ін.
Метод дій цього суб’єкта, який у цілому домінує в глобальному терористичному конфлікті, характеризується насильницькою суттю й супроводжується застосуванням феноменального за своєю жорстокістю і «вирішальними можливостями» засобу боротьби - терористичних актів.
Засобами й методами протиборчого цьому суб’єкта є в основному набір дій неоколоніалістського характеру (що можуть і не становити порушення міжнародного права), які забезпечують контроль над ресурсами й отримання надприбутків. Сюди можна, наприклад, віднести нерівноправні економічні та фінансові операції. Відомі також факти анексій, агресій. Останнім часом поширюються позасудові страти, тортури щодо осіб, підозрюваних у терористичній діяльності, що споріднює антитерористичну тактику з терористичною. Ця поширювана тенденція є також переконливим свідченням низької ефективності чинного антитерористичного права, хибності його соціологічного змісту.
Глобальний терористичний конфлікт цілком доступний і прийнятний для правового впливу, оскільки з достатньою повнотою може бути кваліфікований у міжнародно-правових категоріях як тероризм, тобто злочин за міжнародним правом. Основні характеристики глобального терористичного конфлікту збігаються з тими, що визначають тероризм як міжнародний злочин.
У протиборчих суб’єктах глобального терористичного конфлікту легко побачити сукупний суб’єкт складу тероризму, а в об’єкті та предметі - аналогічні елементи складу цього міжнародного злочину. Усвідомлені інтереси, цінності й цілі суб’єктів конфлікту цілком ідентифікуються з суб’єктивною стороною, а засоби й методи боротьби - з об’єктивною стороною складу тероризму.
Утім, глобальний терористичний конфлікт і тероризм, будучи близькими за смислом поняттями, у суворо науковому аспекті все ж відрізняються.
Основною кваліфікуючою ознакою складу тероризму є складний сукупний суб’єкт цього міжнародного злочину. Водночас ця характеристика в глобальному терористичному конфлікті виявляється відповідно до наявності двох протиборчих сторін двома суб’єктами конфлікту. У межах юридичної кваліфікації тероризму відбувається їхнє (умовне) злиття, що є правовим вираженням процесу протиборчої взаємодії. Остання, власне кажучи, й утворює тероризм, зберігаючи започаткування перспективи формування спільного для сторін планетарного інтересу.
Тобто, сукупний суб’єкт складу тероризму як правова категорія Цілком співвідноситься з такою соціальною (конфліктологічною) категорією, як сукупний суспільний інтерес, яким є світопорядок, безпека (виживання) людства. З точки зору соціальної політики цю категорію слід розглядати як точку відліку в процесі розв’язання глобального терористичного конфлікту. У форматі ж правового регулювання боротьби з тероризмом зазначена категорія утворює основу міжнародно-правового антитерористичного механізму, здатного надавати регулюючого впливу, що блокував би тероризм у всьому комплексі його складної багатовимірної природи, не обмежуючись націленістю права лише на придушення терористичних актів.
Саме правова конструкція сукупного суб’єкта складу тероризму, що викристалізувалась на ґрунті соціальної оцінки глобального терористичного конфлікту, відкриває реальні можливості для ефективного міжнародно-правового регулювання боротьби з цим міжнародним злочином.
З точки зору конфліктології терористичні методи дій, стакнувшись одного разу з фундаментальними проблемами соціального характеру, отримали бурхливий розвиток, оскільки саме в них (проблемах) вони знаходять затребуваність й ефективність застосування. Терористичні методи дій із заміщеного переходять у якість реального засобу з того моменту, коли їхнє застосування переноситься з заміщеного об’єкта ворожості на реальний.
Демонізація терористичних мереж і груп та формування образу абсолютної асоціальності їх є відповідною частиною технології заміщення об’єкта ворожості.
Чинне право, зосереджуючи регулюючу дію на цьому ж напрямку, обходить увагою ту очевидну обставину, що в центрі терористичного конфлікту знаходиться його головний об’єкт - існуюча соціально-економічна система, що ґрунтується на глобальній економіці, яка невпинно втягує світове суспільство в глибоку кризу.
Міжнародне право у сфері боротьби з тероризмом прийняло в поле свого регулювання заміщений об’єкт, що, безумовно, має міцну гуманітарну броню прикриття. Право цілком благополучно прикривається занепокоєністю щодо безвинних жертв терористичних актів. При цьому створюється видимість підтвердження репутації вищої справедливості й гуманності права, оскільки в більшості випадків йдеться про жертви з-поміж нижчих прошарків суспільства.
Але функціональність конфлікту дає розуміння того, що непродуктивність, а тим більше руйнівні наслідки реагування на об’єкт, що заміщує, змушують, урешті-решт, зосереджувати увагу на реальному об’єкті, одночасно усуваючи руйнівні наслідки дезорієнтації.