Дені Дідро (1713-1784) - один з найвидатніших представників французького просвітництва XVIII ст. Закінчив єзуїтський коледж д’Аркур у Парижі. У 1746 р. написав “Філософські думки”, в яких виступив проти християнської релігії і церкви, за що ця книга була осуджена на спалення. З того часу пропагував ідеї атеїзму. У 1749 році за поширення “небезпечних думок” Д.Дідро був заарештований і на деякий час заточений у Вінсенську в’язницю. У 1751-80 pp. разом з д’Аламбером вчені видають “Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел”.

У 1773 році на запрошення Катерини II Д.Дідро побував у Росії, у Петербурзі (осінь 1773 - весна 1774 р.) і намагався переконати імператрицю в необхідності здійснення прогресивних реформ. Під час перебування склав проект реформування народної освіти під назвою “План університету в Росії...” (поняття “університет” Д.Дідро розумів у широкому сенсі як сукупність різних типів і видів навчальних закладів). У цьому проекті та в низці записок, написаних під час перебування в Петербурзі (“Про школу молодих дівчат”, “Про публічні школи”, “Про особливе виховання”, “Про кадетську школу”) були сформульовані думки Д.Дідро про систему освіти, про широке коло педагогічних питань. Він проявляв великий інтерес до Росії, вірив в її майбутнє, відзначивши, що настане час, коли Росія постачатиме інші країни Європи видатними анатомами, хірургами, хіміками. Був обраний почесним членом Петербурзької Академії Наук і Академії мистецтв.

Дені Дідро був прибічником просвітництва. Він вірив у його благородну і визвольну роль. “Освіта, - писав він, - виховує в людині гідність, а тому й раб починає розуміти, що він народжений не для рабства”.

Високо оцінював Д.Дідро роль виховання у формуванні людини, однак не вважав його таким всемогутнім, як К.Гельвецій. У своєму творі “Систематичне спростування книги Гельвеція “Про людину” Д.Дідро, погоджуючись з основним положенням Гельвеція, прагнув обмежити не- виважені висновки останнього. Д.Дідро критикував К.Гельвеція за недооцінку впливу анатомо-фізіологічних особливостей дітей на їх розвиток. Ці особливості, на думку Дідро, мають велике значення, тому виховання, досягаючи багато чого, не може здійснити всього. Завдання полягає в тому, щоб виявити природні задатки дітей і надати їм найповнішого розвитку. Д.Дідро звертав увагу на те, що суспільна необлаштованість пригнічує найпрекрасніші задатки, і таким чином сформулював важливі питання про соціальні умови розвитку людини.

Аналізуючи історичний досвід і стан французької та європейської системи шкільництва, Д.Дідро накреслив нові принципи організації освіти, відстоюючи принципи загального безкоштовного початкового навчання. В епоху, коли у Франції та інших країнах школа вважалася справою церкви, він проектував державну систему освіти. В епоху панування становості Д.Дідро відстоював принцип безстанової освіти. Прагнучи забезпечити фактичну доступність шкіл, Д.Дідро вважав за необхідне організовувати матеріальну допомогу з боку держави дітям незаможних верств населення (безкоштовні підручники, харчування, грошові допомоги в середній та вищих школах). “Двері шкіл повинні бути відкриті для всіх дітей народу, - писав Дідро, - тому що було б жорстоко і нерозумно приректи на неуцтво людей, що займають найнижче становище в суспільстві”.

Дені Дідро критикував систему освіту в Європі, вказував, що юнаки втрачають 6-7 років на вивчення стародавніх мов, потрібних лише небагатьом. Вчений висував на перший план фізико-математичні і природничі дисципліни, намагався обґрунтувати реальний напрям у змісті освіти.

Д.Дідро гостро критикував старі французькі коледжі, які звинуватив у нехтуванні вихованням молоді, недостатній увазі до виховання і навчання дітей незаможних верств населення, незначних результатах багаторічного навчання. Висновок Д.Дідро зводився до того, що “необхідно змінити докорінно метод народної освіти”. Він вимагав, щоб усі діти від сина міністра до сина селянина вміли читати, писати і рахувати. У школах повинне бути введено громадське харчування.

Д.Дідро прагнув побудувати навчальний план середньої школи відповідно до системи наукового знання і з урахуванням взаємозв’язку та взаємозалежності наук. Виділяючи в кожному році навчання основний предмет, вчений розташував предмети основного циклу середньої школи таким чином: 1-й клас - математика; 2-й клас - механіка; 3-й клас - астрономія; 4-й клас - природознавство, експериментальна фізика; 5-й клас - хімія і астрономія; 6-й клас - логіка, критика, граматика; 7-й клас - рідна мова; 8-й клас - стародавні мови, антична література.

Крім цього, ще три цикли в післяобідній час: 1) філософія, мораль, природна релігія, історія і хронологія, географія, основи економічних наук; 2) малювання, елементи архітектури; 3) музика, танці, фехтування, плавання, верхова їзда.

“Не всі люди здатні і призначені для того, щоб пройти тривалий шлях науки до кінця. Одні з них дійдуть до певної точки, інші - трохи далі, і від того, як вони просуватимуться вперед, кількість їх буде скорочуватись. Звідси висновок їх варто навчати тому, що корисно для кожного, до якого б рангу суспільства вони не належали”.

Дені Дідро виділив основні і додаткові (умовні) знання. Основні - необхідні для всіх станів; додаткові - лише для тієї професії, яку людина вибирає для себе. Основні знання мають загальний характер, додаткові вимагають поглибленого вивчення. Завдання публічної школи полягає в тому, щоб дати початкові відомості з якомога більшої кількості предметів.

Велику увагу Д.Дідро приділяв ґрунтовності знань. “Краще знати небагато, але добре і навіть зовсім не знати чогось, ніж знати погано”.

У Д.Дідро є низка рекомендацій, що стосуються навчальної роботи. Він розписав розпорядок дня навчального закладу і режим учнів до хвилин, рекомендував вивчати протягом дня різноманітні предмети, бо робота над одним предметом може довести до нудьги, втоми й огиди не тільки дитину, але й дорослого; радив чергувати навчання з перервами, впроваджуючи в режим дня ігри та вільний час.

Д.Дідро висловив думку про необхідність запровадження хороших підручників, пропонуючи залучати до цієї справи видатних учених. З метою піднесення рівня знань пропонував 4 рази на рік проводити публічні екзамени в середній школі і відраховувати нездібних учнів, заохочувати зразкове ставлення молоді до навчання, призначити тих, які закінчили навчання, на державні посади відповідно до досягнутих ними успіхів.

Д.Дідро категорично заперечував тілесні покарання. “Нагороджуючи кращих, ми тим самим караємо дурнів”. Рекомендував за порушення дисципліни карати суворіше, ніж за аморальні вчинки, радив впроваджувати зовнішні відзнаки за старанність, вводити премії, нагороджувати за благородні вчинки так само, як за добре зроблені уроки.

Цікавими є думки Д.Дідро з приводу методики викладання. Вчений радив педагогам замість того, щоб підкреслювати перевагу у своїх знаннях, розумніше робити вигляд, що сам вчишся і працюєш разом з учнями. При цьому Д.Дідро акцентував увагу на відмінностях між помилкою, допущеною через неуважність, і помилкою навмисною; ця остання тримає учня напоготові, бо, помітивши її, він торжествує і відчуває задоволення, звикає перевіряти себе, поступово привчається відшукувати істину і розвиває свою кмітливість. Помилка ж, викликана незнанням, спричиняє лише до втрати часу і недовір’я.

Для найкращого підбору вчителів Д.Дідро радив оголошувати конкурси, позбавляючи права участі в них духовних осіб. Необхідні якості вчителя, на думку Д.Дідро, - це глибоке знання предмета, чесна і чуйна душа. Завдання учителя - зробити з кожного вихованця чесну людину, сформувати у нього такі риси, як твердість і справедливість, розвинути його розум, широту світогляду, прищепити смак до всього “істинного, прекрасного, великого, доброго”, турбуватися про зміцнення здоров’я вихованців.

Якщо учительська праця оплачуватиметься належним чином, якщо професія учителя буде поважатися, а отримувана плата буде єдиним джерелом його існування і якщо учитель знатиме, що, втративши посаду, він позбавиться й поваги, і засобів існування, то вчитель буде добросовісним, самовідданим, працьовитим і висококваліфікованим працівником. Дені Дідро звертав увагу й на те, що недостатньо регулярно оплачувати працю учителів, треба також забезпечити їх старість та інвалідність, надання пенсії.

Педагогічні ідеї Д.Дідро мали велике значення для подальшого розвитку передової педагогічної думки в Європі.

Вся педагогіка Д.Дідро - це протест проти схоластичної, мертвої школи, догматизму і зубріння, середньовічного змісту навчання, віра у творчі здібності і можливості дитини, боротьба за організацію навчально-виховного процесу на засадах гуманізму і демократизму.