Міжнародне публічне право. Том 2
11.1.3. Характеристика глобального терористичного конфлікту
За мірою відносності до істинних соціальних інтересів і прагнень конфлікти можна поділити на реалістичні та нереалістичні.
Кожна соціальна система містить джерела реалістичних конфліктів тією мірою, якою люди висувають конфліктні вимоги щодо статусу, влади, ресурсів і дотримуються конфліктних цінностей.
Реалістичні конфлікти виникають тоді, коли люди стикаються з перепонами в реалізації своїх вимог, коли їхні запити не задовольняються, а соціальні сподівання зазнають краху.
Нереалістичні конфлікти виникають на основі поневірянь і фрустрацій, що мають місце в процесі соціалізації й пізніше при виконанні зобов’язань у соціальних відносинах. Або ж вони стають результатом перетворення власне реалістичного антагонізму, прямі прояви якого заборонені.
Якщо конфлікт першого типу відбувається всередині самих фрустрованих суб’єктів, то конфлікт другого типу полягає в знятті напруги шляхом агресії, спрямованої на об’єкт, що завчасно не визначений.
Конфлікт першого типу розглядається як засіб досягнення реалістичних цілей - засіб, від якого можна відмовитись, якщо знайдуться ефективніші засоби. Конфлікт другого типу не залишає вибору, оскільки задоволення черпається в самому акті агресії.
Звідси, визнання терористичного конфлікту як реалістичного, передбачає перспективу успішного використання адекватного міжнародного антитерористичного права як засобу, здатного замінити в конфлікті терористичні методи дій і позбавити його терористичної суті.
Терористичні методи боротьби не можна ототожнювати з самим конфліктом як засобом досягнення масштабних цілей. Тобто, терористичні акти як засіб боротьби, що визначає характер терористичного конфлікту й уособлює цей конфлікт не слід плутати з терористичним конфліктом у цілому як засобом розв’язання глибоких соціальних та економічних суперечностей, що визріли в структурі й суті глобальної економіки. Асиметричні терористичні методи й засоби боротьби зробили можливим і реальним глобальний терористичний конфлікт, природа якого визначаться цілями національного визволення, економічної незалежності й умов розвитку, політичних прав і свобод. Глобальний терористичний конфлікт, таким чином, викристалізувався з гущі гео- політичних та геоекономічних відносин як засіб розв’язання глобальних соціальних і економічних суперечностей. Соціальна кристалізація цього конфлікту, контури його глобальної масштабності визначались з огляду на популяризацію і визнання в регіонах «третього світу» терористичних методів протиборства як найбільш прийнятного за своєю асиметричністю засобу протидії в конфлікті сторін.
Важлива функція глобального терористичного конфлікту полягає в тому, що руйнівним розвитком він вказує на необхідність застосування інших засобів (ніж терористичне протиборство), з-поміж яких найдієвішим і взаємоприйнятним є міжнародне антитерористичне право, сконструйоване на усвідомленні природи й сутті глобального терористичного конфлікту.
Облаштоване на такій основі право, покликане передусім допомогти суб’єкту, що зазнає фрустрації (творцям глобальної економіки) позбавитись від механізмів, генеруючих терористичний конфлікт, які вийшли з-під його власного контролю, тобто з-під контролю очільників фінансового капіталу. Слабка керованість геоекономічними процесами багато в чому визначає поширення глобального терористичного конфлікту. Його функціональність полягає в тому, що, загострюючись дедалі більше, він змушує сторони до пошуку і використання нових засобів розв’язання, коли б характер конфлікту визначався не жорстокістю терористичних актів, а обґрунтованою суворістю правових норм і принципів.
У цьому розподілі конфлікту як засобу і конфлікту як цілі самої по собі й міститься відмінність реалістичного від нереалістичного конфлікту.
Глобальний терористичний конфлікт є, безсумнівно, конфліктом реалістичним і спроби трактувати його інакше абсолютно безпідставні.
Терористичні акти в цьому зв’язку було б не зовсім правильно відносити до засобу досягнення цілей конфлікту. Визначальна їх роль полягає ось у чому. Своєю жорстокістю та зіставністю з найсучаснішими засобами збройної боротьби вони наділили конфлікт параметрами глобальності й катастрофічності, змусили суспільство в пошуках шляхів усунення терористичної жорстокості реалістично оцінити стан системи світоустрою. Регулятивна ж функція права, яка поки що охоплює лише боротьбу з власне терористичними проявами, мусить бути зосереджена також і на факторах та обставинах соціально-економічного характеру, які стосуються об’єкта й цілі глобального терористичного конфлікту.
Зважаючи на це, зрозумілою є абсурдність спроб оцінювати глобальний терористичний конфлікт як нереалістичний, коли агресивність терористичних мереж і груп визначається, по суті, .як самоціль, засіб задоволення такої собі фанатичної амбітності. На цій основі формується помилковий підхід до учасників терористичних груп і рухів як до осіб, що апріорі стоять поза законом. У суспільну свідомість інтенсивно впроваджується позиція щодо абсолютизації винності осіб, причетних до терористичної діяльності. За таким підходом цілком логічно, що перспектива викорінення тероризму все більше пов’язується з позасудовими й узагалі позаправовими діями влади.
Результат у протидії тероризмові можливий лише за умови, якщо в поле регулятивної дії міжнародного права будуть введені (через об’єктивні кваліфікаційні юридичні характеристики) конкретні реалістичні причини та обставини, що утворюють глобальний терористичний конфлікт. Природно, що це слід робити при выдповыдный оцінці супровідних додаткових факторів, що надають цьому конфлікту високий ступінь напруження.
Урегулювання між протиборчими сторонами можливе, якщо кожна з них усвідомлює відносну силу обох сторін. Таке знання Можливе, зазвичай, через конфлікт, особливо якщо наявний асиметричний механізм дії суб’єктів. У глобальному терористичному конфлікті через сам процес протиборства також відбувається усвідомлення зіставності мотивації сторін до боротьби.
Антитерористичне нормотворення не повинне відбуватися поза врахуванням фактора вмотивованості протиборчих сторін, оскільки його завданням є нівелювання цієї вмотивованості.
Так, «заможній» стороні глобального терористичного конфлікту вже неможливо вийти з режиму безкінечної гонитви за прибутками й надприбутками, визначеної кризовим розвитком глобальної економіки. За цих умов компроміс із терористами означає руйнацію глобальної економіки, що забезпечує постійне зростання прибутків, тобто реальну загрозу капіталістичній системі світового господарства.
Своєю чергою, протиборча сторона, по суті, не бачить альтернативи терористичній боротьбі. В уявленнях лідерів терористичних формувань, що укорінюються також і в масовій свідомості населення найбідніших регіонів планети, на карту поставлено (і не без підстав) виживання цивілізацій, що в основному представляють ці регіони.
Утім, логіка функціональності конфлікту бере своє. Зокрема, спостерігається тенденція в розвитку глобального терористичного конфлікту, коли «розвинута» його сторона, не знаходячи можливостей вивести протиборство на рівень, що відповідає її соціальному й воєнно-економічному розвиткові, «опускається» в засобах і методах ведення боротьби до рівня терористів.
Зрозуміло, що ця тривожна тенденція не залишилась без уваги міжнародного співтовариства, про що свідчить створення у структурі ООН постійного органу Ради з прав людини (замість Комісії з прав людини, що існувала раніше) зі штаб-квартирою в Женеві.
Таким чином, тероризм як надзвичайно гостра, екстремальна форма соціального конфлікту виник у логіці кризового розвитку сучасної світової системи як спосіб соціального сигналу про вірогідність суспільної катастрофи, оскільки інші види соціальних конфліктів і форми проявів їх виявилися нездатними реалізувати цю позитивну функцію глобального конфлікту. У теоретично-прикладному аспекті терористичний конфлікт дедалі наполегливіше виявляє себе в ролі лакмусового папірця, по якому вимірюється обґрунтованість соціологічних концепцій і висновків.
Соціальні, політичні й економічні процеси, що виявлені в структурі тероризму та становлять його суть, не стільки вказали на сумнівність теоретичних положень щодо конфлікту, що оцінюють його як дисфункціональний феномен (це було предметом обговорення й раніше), скільки створили теоретичну основу, яка зробила це очевидним й унеможливила як антинаукові «замовні» спекуляції навколо проблеми соціального конфлікту.
Розвиток глобального терористичного конфлікту в такому напрямі двостороннього застосування терористичних методів боротьби передбачає аномію і здатний утягнути суспільство у хаос. З урахуванням такої «перспективи» важко переоцінити значимість загальноприйнятного міжнародного антитерористичного права. Адже навіть згода сторін на його задіяння вже може означати початок переходу до оновленої системи світоустрою.
Зміст глобального терористичного конфлікту вказує на обґрунтованість тези про сукупний суб’єкт складу міжнародного злочину тероризму, оскільки протиборча взаємодія може характеризуватися єдиними терористичними методами дій і спрямованістю на єдину ціль - контроль над ресурсами й територіями. З розвитком конфлікту дедалі чіткіше проступає й об’єкт злочину, яким для обох сторін є міжнародний мир і правопорядок.
Таким чином, оцінка глобального терористичного конфлікту, можливостей його розв’язання з точки зору функцій соціального конфлікту як соціальної категорії неухильно висвітлює ключову роль міжнародного антитерористичного права, що ґрунтується на визначенні тероризму як функції протиборчої взаємодії. Оскільки сторони глобального терористичного конфлікту та їхнє протиборство визначають основні характеристики кризи світосистеми, таке право може забезпечити пом’якшувальний вплив на соціальні процеси, що загострюються в суспільстві, поставивши супротивників перед неминучістю об’єднання навколо спільної мети - уникнення катастрофічного варіанту розв’язання кризи.