Міжнародне публічне право. Том 2
11.1.2. Гносеологічні характеристики конфліктології і правові критерії терористичного конфлікту
Розглянемо, як впливає соціальний конфлікт на суспільний розвиток.
На думку відомого конфліктолога К. Боулдінга, розмаїття думок науковців щодо ролі й місця конфлікту в суспільному житті виливається в такий собі континуум підходів: на одному його полюсі знаходиться та частина їх, яка розглядає розвиток суспільства в цілому майже винятково через боротьбу й конфлікт; на протилежному полюсі опиняються підходи соціальних науковців-еюлюціоністів, що вважають конфлікт значущим, але все ж другорядним аспектом загальної динаміки розвитку суспільства; проміжний стан посідають фахівці у сфері політичної й економічної історії.
Утім, слід узяти до уваги, що попри розмаїття думок і оцінок у цій сфері сучасні соціологи з точки зору облаштування суспільства і його структури все ж дотримуються однієї з двох принципових позицій: теорії конфлікту і теорії функціоналізму (іноді їх називають «конфліктною» і «рівноважною» моделями).
Найбільш виразним прибічником «рівноважної» моделі функціональної єдності соціальної системи, коли соціальний конфлікт розглядається як така собі патологія, є відомий американський соціолог Т. Парсонс. Він прирівнює конфліктну поведінку до девіантної, котра, своєю чергою, розглядається як хвороба, що потребує лікування. Ця принципова за своїм змістом помилка знаходить, на жаль, значне поширення в підходах фахівців до організації боротьби з тероризмом у сучасних Умовах, серйозним чином дезорієнтує цю боротьбу.
Досить поширеними є оцінки небезпечності тероризму як діяльності аномальних за своєю сутністю груп, що кваліфікуються у термінах «терористичні мережі», «терористичні групи» тощо. Звідки видаються малоперспективними заклики боротися з терористичими мережами, оскільки поза увагою залишається терористичний конфлікт у цілому як істотна складова соціального життя. У праві ця помилка трансформується на хибне неповне визначення такого суб´єкта міжнародного злочину, як тероризм, і утворення внаслідок цього правових норм і положень, що передбачають регулювання протидії лише терористичним актам.
Позиція, за якою вихід вбачається через зниження напруги в конфлікті, єдиним джерелом якої вважаються терористичні групи й терористичні мережі зі скоюваними ними терористичними актами, звісно ж, є помилковою, оскільки це лише зовнішні атрибути серйозного соціального конфлікту глобального рівня. Адже, наприклад, усі давно зрозуміли, що боротися з безробіттям шляхом придушення демонстрацій і страйків безглуздо. Між тим, побудоване на такій хибній позиції міжнародне право у сфері боротьби з тероризмом також є контрпродуктивним. Норми, що містяться в ньому, спрямовані винятково на усунення терористичних актів, залишаючи поза регулювальною дією соціальне «тіло» терористичного конфлікту. Ігноруючи мотивацію тероризму й кричущі потреби великих мас людей, що стоять за цим, право, таким чином, може підсилювати роздратованість і конфліктність. Тим самим створюються передумови дискредитації права як інструменту врегулювання конфлікту.
Утім, є підстави вважати, що глобальний конфлікт, реально розвиваючись у характеристиках, визначених представниками теорії конфлікту, звужує можливості для його кваліфікації за критеріями, що виходять від прибічників розглянутої вище функціональної («рівноважної») моделі.
В умовах глобалізації суспільства тероризм украй екстремальними методами дій мовби сигналізує про критичний стан, у який суспільство все більше утягується. У цьому важко оспорювати прояв продуктивності конфлікту.
Але оскільки терористичний конфлікт усе більше затверджується як глобальний, він підійшов до межі, за якою може визначитися його домінуюча роль вже як регулятора соціальних процесів, а в подальшому - ідеологічної основи їх.
Оскільки аномальність у соціальному житті трапляється надто часто, щоб бути відхиленням, ідеї соціальної рівноваги протиставляється ідея соціальної зміни, яка в літературі отримала досить поширену назву «конфліктної» моделі або «теорії конфлікту».
Прибічники теорії конфлікту, основоположниками якої заслужено вважаються К. Маркс і Г. Зіммель, виходять з того, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і виникають конфлікти, зокрема, пов’язані з придушенням одних членів суспільства іншими.
Не менш важливим для пізнання сучасного тероризму за конфліктологічним підходом є спадок відомого американського соціолога Л.Козера. Розвинені ним ідеї Г. Зіммеля про позитивні функції конфлікту вважаються одним із вищих досягнень конфлікгології. Він обґрунтував позитивну роль конфлікту в забезпеченні громадського порядку й усталеності соціальної системи.
Зрозуміло, не будь-який і не всі соціальні конфлікти виконують позитивні функції. Завданням права є забезпечення правовим регулюванням зони соціальної конфліктності так, щоб максимально використовувались соціальні конфлікти й соціальні умови, в яких соціальний конфлікт допомагає одужанню суспільства й мінімізовувалися можливості та вплив конфліктів, що ведуть до його руйнування.