Міжнародне публічне право. Том 2

10.4. Дотримання прав людини і боротьба з тероризмом

Після злочинів, здійснених 11 вересня 2001 p., боротьба з тероризмом набула характеру політичного пріоритету. Сучасний тероризм отримує найрізноманітніші форми, однак його мета незмінно полягає в підриві демократії та парламентських інститутів. Тероризм утворює серйозну загрозу демократичному суспільству, руйнує його моральну й соціальну тканину, сприймається як пряма атака на фундаментальні цінності прав людини. Першою з міжнародних організацій відреагувала Рада Європи, яка терміново розробила керівні принципи з метою надання допомоги державам у їхньому виборі адекватного відгуку на виклик тероризму. Масована атака держав на тероризм може відсунути на задній план правові гарантії, зокрема прав людини, які є найвищою цінністю в державі. У Керівних принципах підкреслюється, що держава повинна використовувати весь арсенал наявних у її розпорядженні правових засобів для придушення та запобігання терористичній діяльності, крім тих, які підривають її власні фундаментальні цінності, які вона покликана захищати. В протилежному випадку держава ризикує потрапити до тієї пастки, яку тероризм готує демократії й правовій державі. Тому саме в таких кризових ситуаціях повага до прав людини є ще більш необхідною. Водночас, повага до прав людини в жодному разі не може розглядатися як перешкода на шляху ефективної боротьби з тероризмом.

Держави зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для захисту основних прав, особливо права на життя, осіб, які знаходяться під їхньою юрисдикцією, від терористичних актів. Цей позитивний обов’язок повного мірою виправдовує боротьбу держав проти тероризму.

У сфері боротьби з тероризмом будь-яка демократична держава опиняється перед дилемою - з одного боку, вона повинна ефективно відбивати терористичні загрози, спрямовані проти громадян та потенційно вразливих цілей, з-поміж яких цивільна авіація, дипломатичні установи, а з іншого - вона не повинна порушувати основні громадянські права, демократичний порядок і верховенство права. Тому демократичний уряд і його правоохоронні органи повинні уникати надто жорстких заходів у відповідь, які умисно намагаються спровокувати терористичні організації; такі заходи лише призведуть до відчуження влади від народу й зможуть зрештою знищити демократію швидше, ніж будь-яка терористична організація. З іншого боку, уряд та правоохоронні органи не зможуть діяти в межах закону та захистити життя і власність громадян, довіра до них і їхній авторитет будуть підірвані.

Заходи, що вживаються в контексті боротьби з тероризмом і спрямовані на обмеження прав і свобод людини, мають відповідати ступеню та характеру терористичної загрози. Керівні принципи Ради Європи забороняють свавілля під час вжиття заходів з метою боротьби з тероризмом, особливої уваги в цей час потребує дотримання прав людини та принципу верховенства права, унеможливлюючи дискримінаційну або расистську поведінку.

Будь-який захід, що вживається державою з метою боротьби з тероризмом, повинен мати юридичну підставу. У випадку обмеження будь-яким заходом права людини, таке обмеження має бути необхідним, а також максимально чітко визначеним і пропорційним щодо переслідуваної мети. Міжнародно-правові акти у сфері прав людини дозволяють обмежувати права та свободи людини лише у виняткових випадках і суворо згідно із законом. Але вони ж встановлюють і перелік прав, які в жодному разі не можуть бути обмежені: право на життя, право на справедливий суд, на заборону тортур, право на свободу думки, совісті та релігії.

Зважаючи на характер терористичних актів, які завдають великої шкоди життю та здоров´ю людей, а також майну, Рада Європи наголошує на абсолютній забороні вживання катувань, нелюдського або поводження, що принижує гідність у всіх випадках, зокрема, при арешті, допиті й утриманні під вартою особи, підозрюваної в здійсненні терористичних дій або засудженої за такі дії, незалежно від того, в чому полягали вказані дії, в здійсненні яких вона підозрюється або звинувачується.

Недоторканість приватного життя може бути обмежена (збирання та обробка персональних даних, обшуки, виїмки, прослуховування, перегляд кореспонденції тощо) вповноваженими органами державної безпеки лише тоді, якщо цей захід здійснюється суворо відповідно до закону, є пропорційним щодо мети, для якої він був передбачений, а сам процес вжиття заходу підлягає судовому контролю.

Заходи, що вживаються для боротьби з тероризмом, мають бути підготовлені та контрольовані таким чином, аби зменшити, наскільки це можливо, застосування сили зі смертельними наслідками. В цьому контексті вживання зброї силами безпеки має бути суворо пропорційним щодо необхідності захисту інших осіб від незаконного насильства або арешту.

Особливої уваги потребують права людини, пов’язані зі здійсненням кримінального судочинства. Так, затримання особи, підозрюваної терористичній діяльності, не може застосовуватися при відсутності обґрунтованих підозр. Особі мають бути повідомлені причини затримання та вона має бути негайно доставлена до судді. Тривалість попереднього ув’язнення має бути розумною і її межі мають бути встановлені законом. Затриманій або арештованій за терористичну діяльність особі гарантується право оскарження в суді законності свого затримання або арешту, а також гарантується право на регулярний контроль з боку суду за законністю її утримання під вартою.

Особі, звинуваченій у терористичній діяльності, гарантується презумпція невинуватості та право на справедливий розгляд своєї справи в розумні терміни незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Характер антитерористичної боротьби зумовлює обмеження права на захист у частині, що стосується умов доступу до адвоката та контактів із ним; умов ознайомлення зі справою та використання анонімних свідчень свідків. Але такі обмеження права на захист мають бути суворо пропорційні щодо переслідування мети, крім того, держава має забезпечити вжиття компенсаційних заходів, які дадуть змогу захистити інтереси обвинуваченого, з тим, аби був збережений справедливий характер судового розгляду, а обвинувачені не були б повністю позбавлені права на захист.

Керівними принципами Ради Європи закріплюється положення про відсутність зворотної сили закону, який криміналізує терористичну діяльність і встановлює покарання, зокрема, особа, звинувачена в терористичній діяльності, не може бути засуджена до страти; у випадку збереження можливості проголошення такого вироку, останній не може бути виконаний.

Позбавлення волі як покарання за терористичну діяльність має відповідати певним вимогам. Деякі стандарти прав ув’язнених можуть бути обмежені, зокрема, можлива окрема регламентація порядку передачі повідомлень і перегляду кореспонденції, зокрема між адвокатом і його клієнтом; можливе розташування осіб, позбавлених волі у зв’язку з терористичною діяльністю, в тюремних блоках, які відповідають спеціальним вимогам безпеки, та розосередження цих осіб у межах однієї пенітенціарної установи або в різних установах за умови дотримання пропорційності вжитого заходу щодо переслідування мети.

Кожній особі гарантується право притулку. Кожне прохання про надання притулку має розглядатися індивідуально. Прийняте рішення може бути оскарженим, але якщо держава має серйозні підстави вважати, що особа, яка бажає скористатися правом притулку, брала участь у терористичній діяльності, то цій особі має бути відмовлено в наданні статусу біженця.

Держава, до якої звернене прохання про надання притулку, зобов’язана переконатися в тому, що у разі можливого видворення особи, яка шукає притулку, до країни свого походження чи до іншої країни, їй не буде загрожувати страта, тортури або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження (покарання). Ця ж вимога стосується й інституту висилки. Крім того, колективна висилка іноземців заборонена. В будь-якому разі виконання рішення про висилку або видворення особи повинно здійснюватися в умовах, що не допускають завдання їй фізичної шкоди й забезпечують повагу її гідності, а також унеможливлюють будь-яке нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження.

Видача особи є процедурою, необхідною для здійснення ефективної міжнародної співпраці в боротьбі з тероризмом. Видача особи до країни, де вона може бути піддана ризику засудження до страти, неприпустима. Проте держава, до якої надійшло прохання про видачу, може погодитися на її застосування, після отримання достатніх гарантій щодо того, що особу не буде засуджено до смертної кари, а в разі вірогідності проголошення такого вироку останній не буде виконаний.

Видача не повинна застосовуватися, якщо існують серйозні підстави вважати, що особу буде піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, покаранню, або якщо прохання про видачу особи було подане з метою здійснення переслідування або покарання особи з причин раси, релігії, національності або поетичних поглядів, чи становище цієї особи може бути погіршене з цих причин.

Якщо особа є об’єктом видачі, переконливо стверджує, що її грубим чином було відмовлено або вона може зіткнутися з грубою відмовою в праві на справедливий судовий розгляд у державі, вимагає її видачі, то держава, до якої звернене таке прохання, повинна розглянути обґрунтованість такого твердження, перш ніж прийняти рішення про видачу.

Боротьба з тероризмом може спричинити обмеження права людини на власність. Але це обмеження має бути застосоване шляхом вжиття компетентними органами таких заходів, як заморожування або конфіскація майна, яке належить особам або організаціям, що підозрюються у терористичній діяльності. Таке рішення повинно допускати можливість судового оскарження власником або власниками відповідного майна.

Якщо боротьба з тероризмом ведеться в умовах війни або суспільної небезпеки, яка погрожує життю нації, держава може в односторонньому порядку вжити заходів, які передбачають тимчасовий відхід деяких зобов’язань, що надаються міжнародними інструментами із захисту прав людини, в тій лише мірі, в якій це зумовлено ситуацією, а також у межах і при дотриманні умов, встановлених міжнародним правом. Держава повинна повідомити про вживання цих заходів компетентні органи відповідно до існуючих міжнародних зобов’язань.

Проте держави не можуть за жодних обставин і незалежно від того, в чому полягали дії особи, підозрюваної в терористичній діяльності або засудженій за таку діяльність, відступати від права на життя в тому вигляді, як воно гарантовано міжнародними інструментами, від заборони тортур чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження (покарання), від принципу законності покарань і заходів, а також від принципу заборони надання зворотної сили кримінальним законам.

Обставини, що зумовили такий відхід, повинні регулярно переглядатися з метою скасування його з моменту припинення існування цих обставин.

Під час здійснення боротьби з тероризмом держави не можуть за жодних обставин відступати від імперативних норм міжнародного права, а також від норм міжнародного гуманітарного права, коли останнє застосовується.

Держави беруть на себе зобов’язання відшкодувати збитки жертвам терористичних актів. Якщо відшкодування збитків не може бути повністю забезпечене за рахунок інших джерел, зокрема, шляхом конфіскації майна, що належало виконавцям, організаторам і спонсорам терористичних актів, держава повинна сприяти відшкодуванню збитків жертвам актів, вчинених на її території, за нанесені каліцтва і заподіяну шкоду здоров’ю.

Література

  1. Права человека: учеб. [для вузов] / [Т. А. Васильева, Т. А. Карташкин, Н. С. Колесова и др.]; Е. А. Лукашева (отв. ред.) комиссия по правам человека при Президенте РФ; Институт государства и права РАН. - М. : НОРМА-ИНФРА. - М., 1999. - 573 с.
  2. Права человека: учеб. [для вузов] / отв. редактор Е. А. Лукашева. - М. : НОРМА-ИНФРА. - М., 1999.
  3. Тиунов О. И. Международное гуманитарное право: учеб. [для вузов] / О. И. Тиунов. - М. : НОРМА-ИНФРА. - М., 1999. - 315 с.
  4. Репецький В. М. Міжнародне гуманітарне право: підруч. / М. Репецький, В. М. Лисик. - К. : Знання, 2007. - 467 с.
  5. Судовий захист прав людини в Україні і проблеми кримінальної юстиції. - К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького АН України, 2008. - 48 с.