• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 2

10.3. Співвідношення міжнародного права, прав людини та міжнародного гуманітарного права

У науковій літературі досить часто стандарти в галузі прав людини розглядаються в працях під загальною назвою «міжнародне гуманітарне право». Справді, норми міжнародного гуманітарного права та стандартів у галузі прав людини мають багато спільного. Це пов’язано з тим, що разом вони спрямовані на захист прав людини. Але міжнародне гуманітарне право є самостійною галуззю міжнародного права. Принципи та норми гуманітарного права регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права (сторонами, що воюють) в екстремальних умовах - у період збройних конфліктів - із метою обмеження їх учасників у виборі методів і засобів ведення війни, захисту прав осіб, які знаходяться під владою супротивника. І взагалі, якщо брати до уваги нормативне закріплення міжнародного гуманітарного права, то першим міжнародно-правовим документом у цій галузі була Конвенція про захист поранених і хворих під час війни 1864 p., яку підписали майже на століття раніше, ніж Статут ООН.

Ще однією відмінною рисою, яка дає змогу чітко розмежувати дві галузі міжнародного права, є можливість суб’єктів міжнародного права відступати від виконання зобов’язань. Так, у договірних джерелах міжнародного гуманітарного права не міститься жодних норм, які дали б змогу звузити коло зобов’язань за договором: «Високі Договірні Сторони зобов’язуються дотримуватися даного Протоколу та забезпечувати його дотримання за будь-яких обставин». І, навпаки, міжнародно-правовими документами, які містять норми про права людини, державам дозволяється обмежувати певні права та свободи людини, але тією мірою, якої потребує ситуація. Щодо певних прав і свобод, які є невід’ємними, таке обмеження не дозволяється (право на життя, заборона тортур, жорстоке поводження та покарання, рабство та работоргівля тощо).

Ще одна відмінність стосується інституційних механізмів, наявних у міжнародному праві прав людини як на національному, так і на міжнародному рівнях. У міжнародному гуманітарному праві такого інституційного механізму немає. Крім того, в літературі відзначено й інші відмінні риси.

У міжнародному праві прав людини особа, права якої порушені, може особисто звернутись до відповідних національних чи міжнародних органів. У міжнародному гуманітарному праві захист прав і осіб повністю покладається на спеціальний інститут держави-покровительки.

Для міжнародного права прав людини характерна наявність регіональних механізмів контролю за імплементацією його норм. У міжнародному гуманітарному праві регіональний рівень контролю відсутній.

У міжнародному праві прав людини значна частина договірних норм є самовиконуваною, тобто такою, що не вимагає перенесення до національного законодавства держави. Для реалізації ж норм міжнародного гуманітарного права їх потрібно імплементувати до національного законодавства.

Для сприяння та координації зусиль щодо імплементації норм міжнародного гуманітарного права в національне законодавство держави-учасниці відповідних конвенцій досить часто створюють спеціальні органи - Національні комісії (комітети) з імплементації норм міжнародного гуманітарного права.

У міжнародному праві прав людини контроль за дотриманням його норм значною мірою покладається на міжнародні органи та установи. Міжнародні неурядові організації виконують лише допоміжну роль, тоді як у міжнародному гуманітарному праві їхня роль є визначальною (ст. 59 четвертої Женевської конвенції).