Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної буржуазії XVIII ст. Народився в Парижі в сім’ї придворного лікаря, закінчив єзуїтський коледж, з 1738 року був генеральним відкупщиком, одним з найбагатших людей Франції. З 1751 року присвятив себе науковим та літературним заняттям. Був знайомий з представниками старшого покоління французьких просвітників - Монтеск’є, Вольтером, був членом гуртка, очолюваного Дідро та Гольбахом. На основі філософського матеріалізму послідовно розвивав сенсуалістичну психологію, вчення про мораль, педагогічні ідеї.

У 1758 році написав книгу “Про розум”, спрямовану проти основ феодального ладу, феодально-релігійної ідеології та католицької церкви. Книга викликала незадоволення короля, папи, паризького архієпископа, парламенту, який виніс вирок спалити її на вогнищі. К.Гельвецій врятував життя ціною публічного відречення від власної праці. Незважаючи на офіційну заборону, ця книга мала великий успіх і не лише у Франції, але й в інших країнах Європи. За короткий час була видана англійською, німецькою, італійською та іншими мовами, у тому числі й російською.

У 1764 році К.Гельвецій здійснив мандрівку в Англію, а в 1765 році відвідав Німеччину. Протягом цих років і особливо після повернення з Берліна, він працював над книгою “Про людину, її розумові здібності і її виховання", яку закінчив у 1769 році і в якій розвинув та обґрунтував основні принципи, викладені в книзі “Про розум”.

У своєму світобаченні К.Гельвецій погоджувався з Локком, який критикував теорію “вроджених ідей” Р.Декарта і висував сенсуалістичне положення про те, що основою людського пізнання слугує відчуття. Прагнучи довести думку Локка до її логічного завершення, К.Гельвецій стверджував, що все в людині - її мислення і поведінка - обумовлені відчуттями. Він робив висновок: людина народжується ні доброю, ні злою, ні розумною, ні нерозумною, а лише неосвіченою і невихованою. Причини нерівності розумових даних Гельвецій вбачав у факторах суспільного порядку. “Люди, які при вільному уряді бувають щирими, чесними, талановитими і гуманними, - писав учений, - при деспотичному уряді стають брехливими, підлими, позбавленими таланту і мужності, ця відмінність у їх характері є результатом відмінності виховання, яке вони отримують при тому чи іншому уряді, тому важливими чинниками виховання є форма управління державою, в якій живе вихованець, і звичаї, породжені цією формою правління”.

У пізнанні велику роль відводив розуму. Розум, за К.Гельвецієм, є сукупністю нових ідей і комбінацій, які виникають у результаті впливу зовнішнього середовища, тобто з відчуттів.

У поглядах К.Гельвеція чітко простежуються 4 основні ідеї: 1) вроджена рівність всіх людей; 2) особистий інтерес як рушійна сила індивідуального розвитку й основа діяльності дітей; 3) виховання як важливий фактор розвитку інтересів; 4) політична система як визначальна основа виховання.

Клод Гельвецій стверджував, що всі люди здібні до освіти, оскільки вони народжуються з однаковими духовними здібностями. Це твердження “про природну рівність людей” проникнене демократизмом; воно руйнувало теорії середньовічних ідеологів про нерівність людей від природи, яка начебто зумовлена їх соціальним походженням. Вчений відзначав, що відмінність у людських поглядах, ідеях, розумових здібностях обумовлюються зовнішнім середовищем, суспільними обставинами, які створюються формою правління і політичною системою.

Виходячи з того, що зміна суспільства можлива завдяки вихованню, Гельвецій палко захищав суспільне виховання й освіту. Перевагами шкільного виховання він називав: сприятливі для здоров’я засоби того місця, де молодь може отримати своє виховання. Домашнє виховання здійснюється в батьківському домі, який, особливо в містах, нерідко малий і незручний. Суспільне виховання здійснюється в будинку, розташованому за містом, який добре провітрюється, має велику площу, дає змогу робити вправи, здатні зміцнити тіло і здоров’я.

У батьківському домі дисципліна ніколи не дотримується так суворо, як у закладі, призначеному для суспільного виховання. У школі все робиться за певними годинами. Це сприяє забезпеченню порядку, організованості, чіткості, вихованню багатьох цінних моральних якостей. Порядок продовжує дні, безладдя вкорочує їх.

У процесі змагання здійснюється порівняння себе з іншими людьми. З усіх засобів здобути любов до знань і доброчинників - змагання найнадійніше. Але, коли дитина перебуває в батьківському домі, вона не може робити такого порівняння, що негативно впливає на її виховання. Домашнє виховання рідко буває таким, що розвиває сміливість. Батьки, думаючи лише про фізичне здоров’я дитини, бояться засмутити її, потураючи всім її примхам і дають цій поблажливості назву батьківської любові. Тільки від суспільного виховання можна чекати патріотів, тільки воно може пов’язати ідею особистого блага з ідеєю блага національного.

Важливу роль К.Гельвецій відводив учителю. До вступу молодої людини в самостійне життя вирішальне значення має виховання, яке дають наставники. Учитель повинен бути не тільки освіченою і високоморальною людиною, а й володіти спеціальними педагогічними знаннями, постійно вдосконалювати методи навчання. Він має бути суворим і, разом з тим, справедливим до дітей. Учитель повинен знайти належне місце в суспільстві у відповідності з тією високою роллю, яку він має відігравати у вихованні громадян-патріотів. У цьому зв’язку К.Гельвецій справедливо вказував, що необхідно належним чином забезпечувати матеріальне становище учителя і оточити його суспільною повагою і пошаною.

К.Гельвецій стверджував, що мета виховання має полягати в тому, щоб розкрити серце дитини для гуманності, а розум - для правди, щоб виховати патріотів, у свідомості яких ідея особистого добра була б тісно пов’язана з ідеєю добра народу.

Основним завданням виховання є моральне вдосконалення людини. Вчення про мораль Гельвецій намагався будувати на науково-природничих засадах. Людина з її реальними потребами та інтересами - ось що визначає мораль. Справжня основа моралі є прагнення до щастя і правильне розуміння особистого інтересу. Якщо для фізичного світу властивими є закони руху, то моральний світ підпорядковується законам інтересу. Якщо інтереси і потреби людини змінюються у зв’язку з розвитком суспільства, то немає і не може бути вічних і незмінних моральних норм. Тобто мова йдеться про залежність моралі від суспільних відносин.

Моральне виховання, на думку К.Гельвеція, можна здійснювати за допомогою “Катехізису моралі”. Якщо за допомогою катехізису можна закарбувати в пам’яті дитини безглузді релігії, то цілком можливо і значно легше, закарбувати уявлення про справедливість, істину, користь тощо. Наука про мораль стає доступною людям будь-якого віку і будь-яких розумових здібностей.

Розроблюючи моральний катехізис, К.Гельвецій вважав, що моральне виховання є найзанедбанішою ділянкою роботи і, разом з тим, найважливішою складовою виховання. Мораль треба викладати як будь-яку іншу науку. Щоб моральні принципи глибоко запам’ятовувалися дітьми, їх треба зробити доступними і наочними. Моралі норми, правила, моральну свідомість необхідно виховувати шляхом формування в учнів правильних суджень і почуттів.

На противагу феодальному вихованню, його авторитарності К.Гельвецій важливого значення надавав активності, самодіяльності дитини, заперечував фізичні покарання, але не заперечував застосування покарань там, де інші засоби впливу вже вичерпані, відзначаючи, що страх є в суспільному вихованні засобом, до якого вчителям доводиться неодмінно вдаватися, але яким вони повинні користуватися розумно.

За переконанням К.Гельвеція, успішному здійсненню моральних ідеалів заважає духівництво, а також “недосконалість більшості урядів”, тому будь-яка нова реформа морального виховання передбачає реформу законів і форм правління.

У працях К.Гельвеція помітне місце займає аналіз проблем розумового виховання. Учений пропонував зменшення латини в навчальних закладах і озброєння учнів реальними знаннями, ґрунтовного ознайомлення їх з предметами науково-природничого циклу, з рідною мовою, історією, мораллю, політикою, поезією, які сприяють формуванню якостей, необхідних громадянину. Наполягаючи на докорінній зміні змісту освіти, К.Гельвецій вимагав також оновлення методів навчання. Різко засуджуючи схоластику, яка панувала в феодальній школі, він вважав за необхідне, щоб навчання було наочним і будувалось на особистому досвіді дитини.

Основне завдання фізичного виховання - “зробити людину сильною, міцною, здоровою, отже щасливою”. Фізичне виховання повинно зміцнювати і тіло, і дух. Учений пропонував будувати при школах майданчики, де учні певного віку могли б щоденно приділяти кілька годин фізичним вправам (бігу, боротьбі, стрибкам, плаванню, верховій їзді тощо).

Причину відсталості жінок у розумовому розвитку К.Гельвецій вбачав у недосконалості їхнього виховання, у тому суспільному становищі, яке вони займали. Змінити становище жінки може лише належно організоване виховання.

Важливим засобом для створення загального щастя К.Гельвецій вважав зміну законів і поліпшення виховання. Зовнішнє середовище - основа відмінностей у людських поглядах, ідеях, розумових здібностях. Для того, щоб кожен індивід став талановитим і морально вихованим, необхідно удосконалити, перш за все, науку і виховання. Провідним у процесі виховання є формування інтересів, “пристрастей” людини, а не розумовий розвиток. Головною умовою успішного виховання є співпадіння інтересів уряду і народу. Звідси випливала і його думка про суспільне виховання.

К.Гельвецій вважав, що всі люди є рівними, як дерева однієї породи, і лише цілеспрямоване виховання є єдиним джерелом, що обумовлює відмінності між ними. Хоча, у свій час Д.Дідро і виступив проти такого спрощення проблеми, обстоюючи думку, що це лише “одне з головних джерел”, все ж саме ідея К.Гельвеція про рівність розумових здібностей втілилася згодом у відомий вислів, що кожна куховарка може керувати державою, а потім - “незамінимих людей немає”.

Свого часу Дж.Дьюї писав, що: письменники, такі як Гельвецій, висували ідею про повну “ковкість” людської природи, яка від народження цілковито порожня і пасивна. Це стало основою для того, щоб проголосити всемогутність виховання”. Звідси походить ідея “ковки” та “перековки” кадрів, яка, з одного боку, трансформується в якусь ідеально-ідеологічну конструкцію - “особистість нового типу”, з другого - в образ функціонера, що покірно несе свою несвободу соціального “гвинтика”.

Як бачимо, конструктивне спрямування окремих педагогічних поглядів К.Гельвеція не втратило значення для тих країн, де політичний устрій ще в стані утворення, в яких досі, всупереч здоровому глузду й державній користі, антинародні уряди й президенти тримаються за антинародні і антидержавні порядки й закони.