• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 2

9.3. Регіональна безпека

Окрім загальної системи міжнародної безпеки, Статут ООН передбачає можливість створення регіональних систем підтримання міжнародного миру. Статут, як визначено в його ст. 52, не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для розв’язання таких питань щодо підтримання міжнародного миру й безпеки, які є відповідними для регіональних дій за умови, що ці угоди або органи та їхня діяльність сумісні з цілями й принципами Статуту ООН.

З цього виходить, що регіональні системи безпеки складають частину всесвітньої системи безпеки. Статут ООН встановив взаємозв’язок між Радою Безпеки й регіональними угодами та органами. У межах таких угод і органів держави повинні докладати зусиль для мирного розв´язання регіональних суперечностей до передачі їх у Раду Безпеки. Зі свого боку, Рада зобов’язана заохочувати мирне розв’язання регіональних суперечностей за допомогою таких регіональних угод і органів або за ініціативою зацікавлених держав, або за своєю власною ініціативою. Звичайно, це не означає, що Рада Безпеки не може на будь-якій стадії суперечки провести розслідування з метою визначення, чи не загрожує продовження суперечки підтриманню міжнародного миру й безпеки.

Рада Безпеки має право використовувати такі регіональні угоди або органи для примусових дій під своїм керівництвом. Проте жодні примусові дії не можуть бути здійснені регіональними органами або через регіональні угоди без отримання повноважень від Ради Безпеки, за винятком заходів, спрямованих на перешкоджання відновленню агресивної політики з боку держав, що воювали під час Другої світової війни проти країн антигітлерівської коаліції.

У засновницьких актах таких регіональних організацій, як Ліга арабських держав (ЛАД), Організація американських держав (ОАД), Африканський союз (АС) містяться положення про колективні заходи в разі збройного нападу проти будь-якого з їхніх членів. Так, у преамбулі Міжамериканського договору про взаємну допомогу 1947 р. (Пакт Ріо-де-Жанейро) вказується на зобов´язання щодо взаємної допомоги й загальної оборони та підкреслюється, що Договір укладений для того, щоб надати «ефективну взаємну допомогу проти збройних нападів на будь-яку американську державу і запобігти загрозам агресії проти будь-кого з них». У Договорі наголошується, що збройний напад із боку будь-якої держави на одну з американських держав буде розглядатися як напад на всі американські держави і, відповідно, кожна з учасниць Договору зобов’язалася надати допомогу при відбитті нападу. Такі ж положення містяться в Пакті ЛАД і Хартії АС.

У практиці діяльності регіональних організацій жодного разу не створювалися об’єднані збройні сили в порядку колективної самооборони. Водночас вони почали вдаватися до створення сил для підтримання миру. Так, у 1971 р. Ліга арабських держав створила міжарабські сили по роз’єднанню в Лівані («зелені каски»), аби покласти край зіткненням між різними регіональними угрупованнями. У 1981 р. АС (тоді ОАС) створила міжафриканські сили щодо підтримання миру, призначені для спостереження за виконанням угоди між угрупованнями в Чаді. Обидві операції успіху не мали.

Закономірне питання, чи мають право регіональні організації безпеки використовувати інститут операцій з підтримання миру. Відповідь на нього має бути позитивною. Операції з підтримання миру є заходами миротворчого характеру, що приймаються для стабілізації обстановки в районі конфлікту, і створення сприятливіших для сторін умов мирного розв’язання конфлікту. Статут °ОН регламентує участь регіональної організації лише в примусових діях. Наявні в практиці ООН операції з підтримання миру можуть бути використані й у діяльності регіональних організацій. Про це свідчать, зокрема, документи, прийняті Співдружністю Незалежних Держав і Організацією по безпеці та співробітництву в Європі.