Міжнародне публічне право. Том 2
9.2.4. Операції ООН із підтримання миру
Операції з підтримання миру (ОПМ) є заходами миротворчого характеру із залученням військового персоналу, що здійснюються для стабілізації обстановки в районі конфлікту, створення сприятливих умов для мирного його розв’язання, встановлення й підтримання миру. Для них характерні такі загальні принципи: необхідність ясно вираженої згоди сторін у конфлікті на проведення операції з використанням військового персоналу; чітко сформульований Радою Безпеки мандат операції; здійснення Радою загального керівництва операцією; покладення командування й контролю за проведенням операції на Генерального секретаря ООН; обмеження у використанні військової сили, допустимої лише з метою само- оборони; повна безсторонність сил і їхня нейтральність (не повинні втручатися у внутрішні справи країни, в якій розгорнуті; не повинні використовуватися в інтересах однієї конфліктуючої сторони на шкоду іншій).
Склалися й продовжують розвиватися ОПМ двох типів: місії військових спостерігачів із неозброєних офіцерів - «блакитні берети» [вперше така місія була створена в 1948 р. - Орган зі спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині (ОСВУП)] і сили з підтримання миру в складі національних військових контингентів, озброєних легкою стрілецькою зброєю - «блакитні каски» [перша така операція була проведена в 1956 р. Надзвичайними збройними силами ООН на Близькому Сході (НЗС-1)]. Операцій обох типів за станом на 1999 р. проведено близько 50.
Аналіз практики проведення ОПМ дає змогу зробити висновок про постійний розвиток цього інституту. Починаючи з 1988 року, ОПМ стали застосовуватися не лише в міждержавних, але й у внутрішньодержавних конфліктах. Через це ОПМ набули нових якісних характеристик. У міждержавних конфліктах використовувався в основному військовий персонал для виконання функцій переважно військового характеру, зокрема: роз’єднання протиборчих сторін у конфлікті, створення й патрулювання зон роз’єднання, буферних і демілітаризованих зон, спостереження за припиненням вогню, за виведенням військ, за розвитком ситуації, за пересуванням озброєного персоналу і зброї в районі напруженості та ін.
У внутрішньодержавних конфліктах на міжнаціональному, етнічному, релігійному та інших підґрунтях ОПМ набули багатофункціонального характеру. Окрім військових, їм почали доручати функції, пов’язані з контролем адміністративних органів, організацією й проведенням виборів, сприянням економічному й соціальному розвитку, спостереженням за дотриманням прав людини, наданням допомоги в державному будівництві тощо. Такі завдання вимагали участі в ОПМ не лише військового, але й поліцейського та цивільного персоналу, покликаних діяти спільно. Крім того, постала потреба виконання нових військових завдань порівняно із завданнями щодо участі в міждержавних конфліктах, а саме: роззброєння й ліквідація незаконних збройних формувань у районі конфлікту; захист законних органів влади; захист біженців і вимушених переселенців; забезпечення охорони гуманітарних вантажів;
захист від руйнування або пошкодження стратегічних об’єктів у районі конфлікту та ін.
Наприкінці 80-х pp. з’явилася ще одна якісна зміна характеру ОПМ. Раніше вони розгорталися після припинення вогню, але до врегулювання конфлікту шляхом переговорів і основною метою їхнього мандата було створення умов для успішного ведення переговорів по врегулюванню конфлікту. Тепер багатофункціональні ОПМ фундируються після завершення переговорів із метою допомогти сторонам виконати умови всебічного врегулювання. Такі операції були проведені в Намібії, Анголі, Сальвадорі, Камбоджі та Мозамбіку.
У більшості випадків операції ООН щодо підтримання миру перешкодили ескалації регіональних конфліктів і внесли елемент стабільності до небезпечних ситуацій у багатьох регіонах. Збройним силам ООН була присуджена Нобелівська премія миру за 1988 р.
Водночас, слід зауважити, що в низці випадків ОПМ зазнали великих невдач і навіть провалів, коли операції проводилися в умовах відсутності угоди між конфліктуючими сторонами. Зокрема досвід Боснії та Герцеговини, Сомалі продемонстрував, що ефективність ОПМ різко знижується, коли воюючі сторони не дотримуються угод про припинення вогню і коли співробітництво між ними має обмежений характер або його не існує взагалі. Невдачам сприяли незрозумілі й суперечливі мандати Ради Безпеки, визначення перед ОПМ завдань, що виходять за межі підтримання миру, наприклад вимоги застосування примусу в умовах недостатньо твердого політичного керівництва з боку Ради Безпеки, браку персоналу, спорядження, фінансування.
Фінансування ОПМ здійснюється шляхом участі у витратах усіх держав - членів ООН. Зазвичай, для кожної операції встановлюється власний бюджет. Для визначення розміру внесків застосовується спеціальна шкала, що передбачає більш високі рівні внесків для п´яти постійних членів Ради Безпеки й значні скорочення для найменш розвинених країн. У деяких випадках фінансування здійснюється за рахунок доброчинних внесків, наприклад для Збройних сил з підтримання миру на Кіпрі.
Число операцій з підтримання миру, які проводяться ООН, продовжує постійно зростати. Лише за період 1987-1999 pp. було проведено понад 35 операцій (до цього було розгорнуто всього 13 операцій). З 1948 р. понад 120 тис. військовослужбовців і тисячі цивільних осіб служили в силах ООН, понад 1700 осіб із них загинули. Ці факти вимагають вживання певних заходів.
З метою вдосконалення організації ОПМ ООН створила Ситуаційний центр, удосконалила програми підготовки миротворчого персоналу, розробляє основні принципи ОПМ. Для того, щоб скоротити до мінімуму час розгортання, ООН підписала угоди про резервні сили з більш, ніж 50 країнами, які погодилися утримувати війська, спорядження та матеріально-технічне забезпечення готовими до розгортання, як тільки це знадобиться ООН.
9 грудня 1994 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила і відкрила для підписання та ратифікації Конвенцію про безпеку персоналу ООН і пов’язаного з нею персоналу. У Конвенції йдеться про надання захисту персоналу ООН який бере участь у миротворчих операціях з підтримання миру. Конвенція спеціально застерігає, що її положення не застосовуються до персоналу, який бере участь у примусових військових операціях відповідно до розділу VII Статуту ООН, які проводяться проти організованих збройних сил.
Конвенція зобов’язала персонал ООН і пов’язаний із нею персонал, що бере участь у миротворчих операціях ООН, дотримуватися законів і правил приймаючої держави і держави транзиту, а також утримуватися від будь-яких дій, несумісних із безпристрасним і міжнародним характером своїх обов’язків (ст. 6).
Ст. 7 встановлює, що персонал ООН і пов’язаний із нею персонал, їхні матеріально-технічні засоби й приміщення не повинні ставати об’єктом нападу або будь-яких дій, що перешкоджають виконанню цим персоналом свого мандату. Держави-учасниці повинні вживати всіх належних заходів щодо забезпечення його безпеки й захисту, зокрема від злочинів, зазначених у ст. 9: вбивства, викрадання, напади та ін.
Терміну «операції з підтримання миру» стали віддавати перевагу з часу участі ООН у Суецькій кризі 1956 p., а після припинення «холодної війни» й поширення спектру завдань, які розв’язувались під час операцій, стали застосовувати і його синонім - «миротворчі операції», особливо на пострадянському просторі, зокрема й в Україні. Деякі науковці стверджують доцільність використання терміну «миротворчі операції» у зв’язку з появою у межах миротворчої діяльності ООН таких напрямків як «превентивна дипломатія», «постконфліктне будівництво», поряд з класичним «підтриманням миру». Однак сучасні дослідники застосовують обидва терміни рівнозначно.
Усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародного миру й безпеки, враховуючи зобов’язання України як держави - члена ООН надавати допомогу ООН у діях, що провадяться відповідно до Статуту ООН, а також зобов’язання як держави - члена ОБСЄ конструктивно співробітничати у використанні всього діапазону можливостей ОБСЄ для запобігання конфліктам та для їхнього розв’язання, Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливу складову зовнішньої політики.
У країна винятково на умовах, зазначених у рішенні Президента України, що схвалюється Верховною Радою України у випадках, передбачених Конституцією та законами України, та у порядку, встановленому Законом України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», бере участь у міжнародних миротворчих операціях: ООН, рішення на проведення яких прийнято Радою Безпеки ООН; ОБСЄ чи інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру й безпеки згідно з положеннями розділу VIII Статуту ООН; багатонаціональних сил, що створюються за згодою Ради Безпеки ООН, дії та заходи яких здійснюються під загальним контролем Ради Безпеки ООН. Участь України в міжнародних миротворчих операціях провадиться шляхом надання миротворчого контингенту, миротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів і послуг у розпорядження відповідних органів, які визначаються рішенням про проведення такої операції.