Міжнародне публічне право. Том 2

9.1. Поняття права міжнародної безпеки

Прагнення держав забезпечити стабільний мир на землі залежить насамперед від зовнішньої політики й безумовного виконання принципів і норм сучасного міжнародного права. Об´єктивна потреба їхнього співробітництва в питаннях забезпечення миру зумовила процес формування й функціонування нової галузі загального міжнародного права - права міжнародної безпеки.

Проблема забезпечення загального миру та міжнародної безпеки, як і раніше, є однією з центральних у сучасних міжнародних відносинах. Її основи закладено в Статуті ООН і розвинуто в Концепції всеосяжної міжнародної безпеки, закріпленої в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. «Про створення всеосяжної системи міжнародного миру і безпеки», а також - резолюції від 7 грудня 1988 р. «Всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Статуту ООН». Суть цієї концепції полягає в тому, що має бути забезпечена така організація міжнародних відносин, яка б сприяла встановленню стійкого, безпечного й ненасильницького миру.

Всеосяжний характер міжнародної безпеки передбачає взаємозв’язок і взаємозалежність найрізноманітніших аспектів - політичних, військових, економічних, гуманітарних, екологічних, фінансових, інформаційних, продовольчих та ін. Такий комплексний підхід вимагає розвитку й зміцнення всієї системи міжнародного права, соціальне призначення якого полягає, насамперед, у сприянні міжнародному миру та забезпеченні міжнародної безпеки й мирних відносин між державами.

Таке розуміння дає змогу говорити про право міжнародної безпеки в широкому і вузькому сенсі.

Право міжнародної безпеки в широкому сенсі - сукупність міжнародно-правових принципів і норм, спрямованих на підтримання міжнародного миру та забезпечення безпеки у найрізноманітніших сферах - військовій, політичній, економічній, фінансовій, гуманітарній, екологічній та ін.

Кажучи про право міжнародної безпеки у вузькому сенсі, можна виділити принципи й норми, які безпосередньо пов’язані з підтриманням міжнародного миру й безпеки у військовій і політичній сферах. До основних принципів цієї галузі права належать принцип незастосування сили й погрози силою, принцип невтручання у внутрішні справи, принцип мирного розв’язання міжнародних суперечностей, принцип роззброєння, принцип відповідальності держав за агресію, принцип підтримання міжнародного миру та безпеки, принцип неподільності безпеки та принцип рівної безпеки.

Принцип неподільності безпеки означає, що через взаємопов’язаність і взаємозалежність держав безпека має бути одна для всіх і однакова для всіх: не можна будувати безпеку одних держав за рахунок інших. Принцип рівної безпеки (деякі автори називають його принципом незавдання шкоди безпеці) передбачає право кожної держави на безпеку та забезпечення безпеки для всіх у рівній мірі без одержання будь-яких однобічних переваг.

Право міжнародної безпеки має важливу особливість: його принципи під час регулювання міжнародних відносин тісно переплітаються з принципами та нормами решти галузей міжнародного права й, отже, утворюють вторинну структуру, що обслуговує, по суті, всю систему сучасного міжнародного права. Тобто право міжнародної безпеки є комплексною галуззю сучасного міжнародного права.

Міжнародно-правові засоби забезпечення міжнародної безпеки достатньо різноманітні. До них належать мирні засоби розв’язання міжнародних суперечностей і конфліктів, заходи із роззброєння, механізми безпеки на універсальному та регіональному рівнях, заходи довіри.

Усі засоби забезпечення міжнародної безпеки можна поділити на засоби зміцнення миру, засоби підтримання миру та засоби відновлення миру. До найважливіших засобів зміцнення миру належать роззброєння, заходи довіри, створення без’ядерних зон. З-поміж засобів підтримання миру окремо виділяють мирні засоби розв’язання конфліктів і операції з підтримання миру. Засобом відновлення миру є примусові дії ООН.

До джерел права міжнародної безпеки належать універсальні договори (Статут ООН, угоди в галузі роззброєння), регіональні договори (статути регіональних організацій безпеки, угоди в галузі роззброєння, встановлення заходів довіри та створення без’ядерних зон) і двосторонні угоди (про мир і дружбу, про роззброєння та ін.).

У преамбулі Статуту ООН сформульована одна з основних цілей ООН і морально-політичний фундамент права міжнародної безпеки - «звільнити прийдешні покоління від страхіть війни». У ст. 1 Статуту відзначено необхідність вживати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та придушення актів агресії або інших порушень миру. У ст. 1 п. 2 Статуту сформульовані основні принципи сучасного міжнародного права, більшість із яких прямо та безпосередньо стосується зміцнення миру й міжнародної безпеки.

Не обмежуючись декларацією основних принципів підтримання миру й безпеки, Статут приділяє велику увагу регламентації заходів і засобів підтримання миру й безпеки. До таких заходів і засобів Статут відносить мирні засоби розв’язання суперечок (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звертання до регіональних органів або угод та ін.); заборона застосування сили й погрози силою; здійснення широкого співробітництва у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; обмеження озброєнь і забезпечення роззброєння; тимчасові заходи щодо припинення порушень миру. Поряд із цими заходами, у випадку крайньої необхідності, Статут визначає повноваження Ради Безпеки на вживання заходів примусового характеру (ст. 41, 42), що можуть здійснюватися як без використання збройних сил (ст. 41), так і з їхнім застосуванням (ст. 42).

Важливе значення у справі зміцнення міжнародного миру й безпеки, поряд зі Статутом ООН, відіграє Декларація про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН (1970). Ця Декларація значною мірою розширила зміст основних принципів міжнародного права, коротко сформульованих у Статуті ООН, які є юридичною основою права міжнародної безпеки. Разом зі Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права (1970) з-поміж документів (джерел) універсального характеру варто назвати і резолюції Г А ООН від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р. про створення всеосяжної системи міжнародного миру й безпеки, а також резолюцію ГА ООН від грудня 1988 р. про всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Статуту ООН.

Важливе місце в комплексі джерел права міжнародної безпеки посідають взаємопов´язані багатосторонні й двосторонні договори. Вони поділяються на чотири групи:

  1. Договори, що стримують гонку ядерних озброєнь у просторовому сенсі: про Антарктику (1959); про нерозповсюдження ядерної зброї (1968); про без’ядерну зону в південній частині Тихого океану (1985) та ін.
  2. Договори, що обмежують нарощування озброєнь у кількісному та якісному вимірах: про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою (1963); про всеосяжну заборону випробувань ядерної зброї (1996); Договір між РФ і США про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (1993).
  3. Договори, що забороняють виробництво певних видів зброї й зобов´язують знищити їх: Конвенція про заборону розроблення, виробництва та застосування хімічної зброї та її знищення (1993), Договір між СРСР і США про ліквідацію їхніх ракет середньої та меншої дальності (1987).
  4. Договори, розраховані на запобігання випадковому (несанкціонованому) виникненню війни: Угода про лінії прямого зв’язку між СРСР і США (1963, 1971 рр.) та ін.

Складовими частинами права міжнародної безпеки є загальна безпека, регіональна безпека, роззброєння і заходи довіри.