Міжнародне публічне право. Том 1
8.3.3.3. Звернення до регіональних органів і домовленостей
Регіональні організації мають власні механізми вирішення спорів, які можуть істотно відрізнятися. Суттєве значення для розвитку інституту мирного розв’язання міжнародних спорів мають повноваження регіональних організацій, статути яких закріплюють процедуру і систему мирного врегулювання спорів у межах конкретної організації. Загалом підставою для розгляду міжнародного спору в межах регіональної організації може бути: звернення держави-члена цієї організації або ініціатива Ради Безпеки ООН.
1. Вирішення спорів в межах ОБСЄ
Ефективними засобами з мирного врегулювання міжнародних спорів наділена Організація з безпеки і співробітництва в Європі. У межах ОБСЄ розроблено Принципи врегулювання спорів і положення процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів (Валлетта, 1991 р.) та Конвенція з примирення й арбітражу в межах ОБСЄ від 23 жовтня 1992 р. Відданість держав - учасників Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) - мирним засобам урегулювання спорів між ними є одним із основоположних принципів діяльності ОБСЄ, що зокрема відображено в Декларації принципів Підсумкового акта НБСЄ 1 серпня 1975 p., а також у Підсумковому акті Віденської зустрічі 1989 p., Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. та багатьох інших документах НБСЄ і ОБСЄ.
У Підсумковому акті 1975 р. принцип мирного врегулювання спорів між державами викладено в системі десяти основних принципів міжнародного права, якими держави-учасники зобов´язалися керуватися, застосовуючи ці принципи в комплексі, з однаково сумлінним дотриманням їх і враховуючи при інтерпретації кожного з них усі інші.
У Підсумковому документі Віденської зустрічі держави-учасники підтвердили свою прихильність принципу мирного врегулювання спорів, переконані в тому, що він є важливим доповненням до обов’язку держав утримуватися від погрози силою і її застосування, причому обидва ці принципи є вирішальними для підтримання й зміцнення миру та безпеки.
У Паризькій хартії для нової Європи держави-у час ниці урочисто проголосили свою цілковиту відданість десятьом принципам, закріпленим у Підсумковому акті 1975 р. заради підтримання й зміцнення демократії, миру і єдності в Європі.
Для реалізації принципу розв’язання міжнародних спорів мирними засобами, в системі ОБСЄ розроблено відповідні процедури врегулювання спорів, які кодифіковані в таких актах, як Принципи врегулювання спорів і положення процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів (Валлетта 8 лютого 1991 р.) і «Підсумки Наради ОБСЄ з мирного врегулювання спорів» (Женева, 12-23 жовтня 1992 p.).
За умови виникнення спору учасники ОБСЄ особливу увагу звертають на те, щоб не допускати такого розвитку спору між ними, який становитиме собою загрозу міжнародному миру й безпеці. Вони здійснюють відповідні кроки для належного доведення своїх спорів до врегулювання, для чого держави-учасники:
1) розглядають спори на ранньому етапі;
2) утримуються під час спору від будь-яких дій, що можуть погіршити становище й ускладнити мирне врегулювання спору чи перешкодити йому;
3) прагнуть, використовуючи всі належні засоби, досягти домовленостей, що дадуть зберегти між ними добрі стосунки, зокрема вживати тимчасових заходів, які не завдають збитків їхнім юридичним позиціям у спорі.
З метою узгодження відповідної процедури врегулювання спору зацікавлені держави - учасниці ОБСЄ, - якомога раніше консультуються одна з одною. За умови наявності попередньо погодженої сторонами процедури врегулювання спору, держави - члени ОБСЄ вирішують спір зверненням саме до цієї процедури.
Держави - члени ОБСЄ - вперше на регіональному рівні взяли на себе зобов’язання, жорсткіші, ніж встановлені загальними нормами міжнародного права. Зокрема, вони взяли зобов’язання утримуватися, наскільки це можливо, від застережень щодо процедур урегулювання спору. Держави зобов’язуються визнавати обов’язкову юрисдикцію МС ООН через відповідну норму договору або, зробивши односторонню заяву відповідно до п. 2 ст. 36 Статуту МС ООН, при цьому зводячи до мінімуму, де це можливо, будь-які обмеження компетенції МС ООН у зв’язку з такою заявою. Члени ОБСЄ розглядають можливість передання (на основі спеціальної угоди) в МС ООН або Арбітраж таких спорів, які вимагатимуть звернення до цих процедур, використовуючи за потреби Постійну палату третейського МС ООН. Держави також розглядають можливість визнання юрисдикції міжнародних інституцій із мирного врегулювання спорів або контрольних механізмів, передбачених багатосторонніми договорами із захисту прав людини.
Учасники НБСЄ в жовтні 1992 р. схвалили зміни до Валлеттських положень процедури ОБСЄ з мирного врегулювання спорів, прийнявши Конвенцію з примирення й арбітражу в межах НБСЄ (нині - ОБСЄ) від 23 жовтня 1992 р. Конвенцією було засновано Палату з примирення й арбітражу, яка має Бюро і комісії з примирення й арбітражу.
Механізм ОБСЄ з урегулювання спорів передбачає формування списку кваліфікованих кандидатів, який ведеться Бюро. Список містить прізвища осіб, призначених кожною державою-учасницею Конвенції 1992 р. (до чотирьох осіб від кожної держави).
Жоден із членів конкретно створеної комісії з примирення чи арбітражу не може бути громадянином держави, що є стороною в спорі чи іншим чином залучена до спору. За угодою між сторонами до механізму примирення й арбітражу можуть входити особи, чиї прізвища не значаться в списку. Якщо сторони в спорі не досягли згоди про склад колегії впродовж двох місяців із часу заяви однієї зі сторін про створення комісії, Бюро в процесі консультацій зі сторонами спору обирає з наявного списку сім осіб.
Рішення Палати приймаються більшістю голосів членів, що беруть участь у голосуванні. Місцем перебування Палати є Женева. Витрати Палати покриваються державами-учасниками. Сторони в спорі і будь-яка сторона, що вступила в справу, несуть власні судові витрати.
До звернення в Палат)´ сторони спору повинні використати інші засоби, насамперед, переговори. За умови невдачі кожна зі сторін може передати спір до комісії з примирення, яка утворюється для цього випадку. Згоди на це іншої сторони не вимагається, якщо тільки остання не заявить, що спір стосується її територіальної цілісності.
Кожна зі сторін призначає по одному члену комісії. Із загального списку посередників Бюро обирає трьох інших членів. Завданням комісії є надання сторонам допомоги у врегулюванні спору, відповідно до міжнародного права та їхніх зобов’язань з актів НБСЄ (ст. 24).
Діяльність комісії з примирення є не судовою, а політичною процедурою. Тому комісія пропонує врегулювання на основі не лише права, але й політичних зобов’язань.
Процедура примирення здійснюється конфіденційно, і всі сторони спору мають право бути заслуханими. Результатом роботи комісії є пропозиції про мирне розв’язання спору. Якщо та або інша сторона не згодна з ними, пропозиції передаються Раді міністрів ОБСЄ.
Юрисдикція арбітражу7 факультативна. Для передання спору на його розгляд необхідна згода сторін. Клопотання про створення Арбітражного трибуналу може бути подане у будь-який момент за угодою між двома або кількома державами - учасниками Конвенції 1992 р. Кожна зі сторін призначає одного арбітра, не менше трьох арбітрів призначає Бюро. Арбітраж вирішує спір лише на основі міжнародного права. Його рішення обов’язкове для сторін. Слухання в трибуналі також проходять конфіденційно (in camera), якщо трибунал не приймає інше рішення на прохання сторін спору. Арбітражний трибунал вирішує передані йому спори відповідно до міжнародного права. Але це положення не обмежує права трибуналу вирішувати справу ex aeguo et bono, якщо є згода на це сторін спору. Рішення Арбітражного трибуналу є остаточним і оскарженню не підлягає. Водночас сторони в спорі або одна зі сторін можуть звернутися в трибунал з проханням надати тлумачення свого рішення щодо його змісту або сфери застосування. Під час отримання запиту сторін трибунал у найкоротший термін дає своє тлумачення з винесеного рішення.
2. Механізм, передбачений Лігою арабських держав (ЛАД)
Згідно з Пактом Ліги арабських держав ця організація розглядає:
1) спори, які не стосуються незалежності, суверенітету й територіальної цілісності держав;
2) будь-який спір, що стосується незалежності, суверенітету й територіальної цілісності держав і може призвести до війни між державами-членами ЛАД або між державою-членом ЛАД і третьою державою.
Для розгляду спорів першої категорії потрібне звернення обох учасників спору. Рішення приймаються після розгляду таких спорів без участі учасників спору і ухвалюються більшістю голосів, вони є обов’язковими та остаточними.
Для розгляд}´ спорів другої категорії достатньо ініціативи Ради ЛАД, яка виступає лише як інстанція примирення, здійснюючи функції добрих послуг, посередника, слідчої або погоджувальної комісії. З цих питань рішення Ради ЛАД не є обов’язковими для учасників спору.
Рада ЛАД може також виконувати функції арбітражу.
3. Механізм урегулювання спорів в Африканському Союзі
Африканський Союз (до 9 липня 2002 р. - Організація Африканської Єдності) має власні гнучкі механізми врегулювання міждержавних спорів, систематизовані організацією-попередницею.
Згідно з Хартією Організації африканської єдності мирне розв’язання міжнародних спорів здійснюється шляхом переговорів, посередництва, примирення та арбітражу. Основне значення надається безпосереднім переговорам, які проводяться у формі конференцій глав держав і урядів - вищого органу ОАЄ. Найчастіше в межах конференції розглядалися територіальні спори, прикордонні конфлікти, ситуації, пов’язані з втручанням у внутрішні справи. За таких умов конференція глав держав і урядів виконує функції колективного посередника чи колегії з примирення.
У межах ОАЄ функціонує Комісія з посередництва, примирення й арбітражу. Якщо спір до Комісії передається з проханням про посередництво, голова Комісії, за згодою учасників спору, призначає одного чи більше посередників. Посередники насамперед займаються узгодженням думок і претензій сторін, у найкоротший термін надаючи їм у письмовій формі свої пропозиції. Якщо сторони погоджуються з пропозиціями, то вони формують проект угоди між учасниками спору.
Для ініціювання процедури примирення потрібне звернення до голови Комісії однієї чи обох сторін спору. Звернення повинне містити короткий виклад суті спору. Для примирення учасники спору призначають по одному представнику, а голова Комісії - трьох зі складу членів Комісії, і на них - голову Ради з примирення. Рада з примирення з’ясовує суть спору і намагається узгодити позиції сторін. Доповідь Ради з примирення констатує, чи вдалося досягти домовленості між у часниками спору.
Якщо спір стає предметом арбітражного розгляду, то створюється арбітражний трибунал із числа членів Комісії, які мають відповідну правову кваліфікацію. По одному арбітру призначають учасники спору, потім арбітри обирають із числа членів Комісії голову арбітражу. У всіх членів арбітражного трибуналу має бути різне громадянство. Слухання проводяться закрито (якщо арбітри не вирішать інакше). Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін спору.
4. Механізм урегулювання спорів в Організації американських держав (ОАД)
Згідно з установчим документом Організації американських держав вона уповноважена здійснювати регіональні мирні процедури врегулювання спорів через переговори, добрі послуга, посередництво, розслідування, примирення, юридичні процедури (судові й арбітражні) та інші засоби, які сторони визнають прийнятними для конкретного спору. Основні повноваження із застосування вказаних процедур встановлені у Статуті ОАД та Боготському договорі 1948 р.
Головними органами ОАД. уповноваженими здійснювати відповідні функції примирення, є Постійна Рада і Консультативна нарада міністрів закордонних справ. При Постійній Раді діє Міжамериканська комісія з урегулювання спорів мирними засобами. Постійна Рада може створювати арбітражний суд, у який не можуть входити представники сторін спору.
5. Економічний суд Співдружності Незалежних Держав (СНД)
Діє з метою забезпечення виконання економічних зобов´язань у межах Співдружності Незалежних Держав. До компетенції суду належить вирішення спорів, що виникають із приводу економічних зобов’язань держав і економічних операторів. Суд може в принципі вирішувати будь-які спори, віднесені до його компетенції угодами держав-членів СНД. Суд має право тлумачити положення угод та інших актів Співдружності з економічних питань.
Економічний суд провадить діяльність відповідно до Угоди про статус Економічного суду СНД і Положення про Економічний суд СНД від 6 липня 1992 р.
Відповідно до ст. З Положення про Економічний суд СНД до компетенції суду належить розв’язання міждержавних економічних спорів, що виникають під час виконання економічних зобов’язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав. Ради глав урядів та інших інститутів Співдружності, а також спорів про відповідність нормативних та інших актів держав - учасників Співдружності, - прийнятих з економічних питань, угодами та іншими актами Співдружності.
За результатами розгляду спору Економічний суд приймає рішення, в якому встановлюється факт (або відсутність факту) порушення державою-учасницею положень угод, інших актів Співдружності та її інститутів і визначаються заходи, які рекомендується прийняти відповідній державі з метою усунення порушення та його наслідків. Держава, щодо якої прийнято рішення суду, зобов’язується забезпечити його виконання.
Окрім розгляду спорів, суд здійснює тлумачення положень угод, інших актів Співдружності та його інститутів і аналізує практику застосування їх. Крім того, він уповноважений тлумачити акти законодавства колишнього Союзу РСР на період взаємоузгодженого застосування їх, зокрема робить висновки щодо допустимості застосування цих актів, за умови, що вони не суперечать угодам і прийнятим на їхній основі актам Співдружності. Тлумачення здійснюється під час ухвалення рішень із конкретних справ, а також на запити найвищих органів влади і управління держав, інститутів Співдружності, вищих господарських, арбітражних судів та інших найвищих органів, що вирішують у державах економічні спори.
Судді Економічного суду обираються (призначаються) строком на десять років у порядку, встановленому в кожній із держав-учасниць щодо обрання (призначення) суддів вищих господарських, арбітражних судів із числа господарських, арбітражних суддів та інших осіб, що є фахівцями високої кваліфікації в галузі економічних відносин.
Найвищим колегіальним органом Економічного суду є Пленум. Він складається з голови Економічного МС ООН, його заступників і суддів суду, а також із голів вищих господарських/арбітражних судів та інших найвищих державних органів, уповноважених розв’язувати в державах-учасницях економічні спори. За період діяльності суд розглянув кілька спорів між державами - учасницями Співдружності.
Рішенням Ради глав держав - членів СНД - від 26 травня 1995 р. було визнано необхідним удосконалення діяльності Економічного МС ООН і розширення його компетенції. Пленум суд в 1999 р. обговорив основні напрями реформ, зокрема, необхідність визнання державами-учасницями обов’язковості рішень суду і необхідності забезпечення виконання їх напрацьованими міжнародною практикою механізмами.