Міжнародне публічне право. Том 1
8.3. Міжнародно-правові засоби мирного вирішення спорів та їхнє інституційне забезпечення
Зазначимо відразу, що класифікація мирних засобів вирішення міжнародних спорів не має загальновизнаного підходу, й у різних авторів знайдемо різні варіанти викладення переліку їх і навіть характеристик. Основним критерієм відмінності різних класифікацій залишається ставлення автора кожної з них до ст. 33 Статуту ООН: чи він намагається класифікувати засоби мирного вирішення спорів відповідно до цієї статті Статуту, чи ігнорує її положення. Причинами відхилення від ст. 33 є, з одного боку, бажання авторів належним чином відобразити важливість рішень ООН та інших міжнародних організацій у процедурі розв’язання спорів, не враховане в ст. 33, а, з іншого - намір урахувати традиційно згадувані в доктрині засоби (консультації, добрі послуги тощо), які не увійшли в ст. 33 Статуту і з цієї точки зору можуть бути визначені як додаткові.
Цілком погоджуючись із необхідністю цілісної характеристики мирних засобів урегулювання спорів, ми змушені запропонувати дещо еклектичну класифікацію їх у такому вигляді:
3.1. Розв’язання спорів ООН та іншими міжнародними організаціями.
3.2. Розв’язання спорів засобами, передбаченими ст. 33 Статуту ООН, які своєю чергою поділяються на три категорії:
3.2.1. Дипломатичні (рекомендаційні) засоби, які охоплюють, відповідно до Статуту ООН переговори, обстеження, посередництво й примирення.
3.2.2. Звернення до інституцій, що виносять обов’язкові для сторін спору рішення (арбітраж і судовий розгляд).
3.2.3. Звернення для розв’язання спору до регіональних органів і домовленостей.