Міжнародне публічне право. Том 1

8.1.1. Визначення обсягу й змісту міжнародно-правової відповідальності

У теорії права юридичну відповідальність за характером її понесення поділяють на дві категорії: репресивну й реститутивну.

Репресивна відповідальність передбачає покарання винного, примушування його понести «негативні наслідки своєї протиправної поведінки», а в крайніх формах (нині у більшості суспільств засуджених) виявляється навіть у завданні винному болю й страждань з додатковою метою - публічно продемонструвати такі страждання, для остраху іншим чинити заборонене. В сучасних правових системах репресивна відповідальність зводиться до кримінальної й адміністративної відповідальності. Оскільки репресивні каральні дії зазвичай передбачені за порушення публічних інтересів, то сторонами відносин відповідальності є, з одного боку, держава, а, з іншого - фізична особа під юрисдикцією цієї держави. Саме юридична нерівність сторін правовідносин відповідальності робить можливим позбавити винного повноти його правосуб’єктності, що, своєю чергою, є загальною передумовою застосування репресивної відповідальності.

Реститутивна відповідальність - передбачає рівність сторін відносин відповідальності й полягає в обов’язку відповідального виконати очікуване від нього зобов’язання: відновити порушений ним стан речей, відшкодувати завдані збитки - навіть якщо його дії, що призвели до таких збитків, не були протиправними. Відповідальний при цьому залишається повноправним суб’єктом правовідносин, його не примушують «понести негативні наслідки його діянь», якщо, звичайно, не вважати такими зусилля відповідального з покриття завданих ним збитків.

Щодо фізичних осіб право, з огляду на тривалу традицію, ще допускає обидві категорії відповідальності, то відповідальність держави може бути тільки реститутивною, оскільки державу не можна притягнути до кримінальної відповідальності: як суверенний суб’єкт міжнародного права вона не може бути покарана, зокрема, з огляду на основний принцип міжнародного права - «суверенну рівність держав» і загальноправовий принцип, відомий із римського права - «рівний над рівним влади не має». Якщо ж держава або політичний режим чи уряд, який її представляють, визнаються винними в тяжких міжнародних злочинах, то кримінальну відповідальність за ці злочини несуть конкретні винні у скоєнні злочинів фізичні особи, а держава нестиме міжнародну відповідальність, якій власне й присвячено цей підрозділ.

Визначення обсягу й змісту інституту відповідальності в міжнародному праві пов’язане з трьома проблемними питаннями, без розгляду яких неможливе належне розуміння інституту міжнародно-правової відповідальності, а саме:

  1. Визначення суб’єктів відповідальності в міжнародному

праві.

  1. Визначення предмета міжнародної відповідальності.
  2. Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність».

1. Визначення суб’єктів відповідальності у МП

Проблемність цього питання полягає в тому, що загальне міжнародне право, зокрема, міжнародні договори й рішення міжнародних трибуналів як суб’єкти відповідальності розглядають і держави, і фізичних осіб. Тому коли мова йде про відповідальність У міжнародному публічному праві, ми повинні визнати, що предмет розгляду має охопити як міждержавні зносини, так і ті міжнародні відносини публічного характеру, де однією стороною є фізична особа - оскільки така відповідальність регулюється джерелами міжнародного публічного права.

При цьому ми маємо відрізняти суб’єкти відповідальності в міжнародному публічному праві від суб’єктів приватноправових відносин з «іноземним елементом», включно з відносинами, де стороною є держава чи міжнародна організація, яка в таких відносинах виступає як господарюючий суб’єкт, а не як суверенний чи уповноважений суб’єкт міжнародного публічного права: приватноправові відносини з «іноземним елементом» передбачають цивільно-правову відповідальність, яка не входить у предмет цього розділу.

Отже, предмет відповідальності в міжнародному публічному праві охоплює, по-перше, кримінальну відповідальність фізичних осіб і, по-друге, міжнародну відповідальність суб’єктів міжнародного права - держав та міждержавних організацій: саме остання і є міжнародною відповідальністю.

2. Визначення предмета міжнародної відповідальності

Виходячи з міркувань попереднього підрозділу, власне міжнародною відповідальністю слід вважати тільки відповідальність держав та міждержавних організацій, тобто суб’єктів міжнародного публічного права, відповідно до панівної доктрини сучасного міжнародного права.

Хоча міжнародна відповідальність теоретично передбачена як для держав, так і для міжнародних організацій, але нині міжнародне співтовариство спромоглося узгодити основні положення відповідальності лише для держав. Комісія ООН з міжнародного права продовжує роботу над кодифікацією положень про відповідальність міжнародних організацій, проте ця робота фактично призупинена, внаслідок складності цього питання і відсутності такої теоретичної основи його врегулювання, яка б задовольнила все міжнародне співтовариство.

У межах міжнародної відповідальності держав, слід розрізняти дві категорії підстав для такої відповідальності: правомірні й неправомірні дії держави. Виходячи з цього, міжнародна відповідальність держав поділяється на дві категорії:

1) міжнародна відповідальність за протиправні діяння;

2) міжнародна відповідальність за правомірні дії.

Перша категорія — міжнародна відповідальність держав за протиправні діяння - систематизована у резолюції Г А ООН № 56/689 «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння», або коротко - «Статті про відповідальність держав» від 12 грудня 2001 р. У резолюції кодифіковано основні положення про міжнародну відповідальність - лише держав і лише за протиправні міжнародні діяння (див. далі).

Друга категорія - відповідальність за збитки, спричинені правомірними діями - як правову основу розглядає один із загально-правових принципів, відомих як римському, так і англосаксонському праву справедливості. Зміст його полягає в тому, що будь-яка завдана шкода (незалежно від того, завдана вона правомірними чи протиправними діями) не може залишитися без правового захисту й відшкодування збитків. Матеріальна відповідальність за шкоду, вчинену правомірними діями, в правовій доктрині отримала назву «абсолютна» або «об’єктивна» відповідальність. Така відповідальність за збитки, спричинені діями, не кваліфікованими як протиправні, передбачена в цивільному праві національних систем континентальної правової сім’ї, зокрема в Німецькому цивільному укладі. Міжнародна відповідальність за шкоду, спричинену правомірними діями держав передбачена лише Конвенцією про міжнародну відповідальність держав за шкоду, завдану падінням космічних об’єктів від 29 березня 1972 р. Але доктрина називає, у зв’язку з цією категорією відповідальності, ще кілька конвенцій, які передбачають цивільну відповідальність, допускаючи, що така відповідальність може настати й за правомірні діяння, і що відповідачем при цьому може бути держава. Це, зокрема: Конвенція про цивільну відповідальність за падіння літаків на поверхню третіх держав 1952 p., Конвенція за цивільну відповідальність операторів ядерних суден 1986 р. та ін.

Отже, міжнародно-правова відповідальність передбачає лише відповідальність суб’єктів міжнародного публічного права і роз- , глядаеться у вузькому, розширеному й широкому сенсі.

Вузьке тлумачення зосереджується лише на міжнародній відповідності держав і лише за міжнародні правопорушення.

Розширене тлумачення міжнародної відповідальності містить тільки відповідальність держав, але як за протиправні дії та їх наслідки, так і за наслідки правомірних дій, які завдали збитків іншим суб’єктам.

Широке тлумачення міжнародної відповідальності охоплює відповідальність як держав, так і міжнародних організацій.

3. Розрізнення понять «міжнародна відповідальність» і «міжнародно-правова відповідальність»

Поняття «міжнародна відповідальність» за обсягом ширше від поняття «міжнародно-правова відповідальність», оскільки відповідальність може бути й не юридичною, а, наприклад, моральною чи політичною. Зосередимося тут на розкритті цієї відмінності лише для відповідальності держав, оскільки для них це питання вже більш-менш узгоджено в доктрині та міжнародних домовленостях.

Доктрина, загалом, уникає прямого протиставлення юридичної й неюридичної міжнародної відповідальності держав, при цьому поділяючи її на два види: відповідальність матеріальну й політичну (останню також іноді визначають як моральну).

Розрізняються також окремі форми міжнародної відповідальності, з яких у «Статтях про відповідальність» 2001 р. кодифіковано лише три з тих, що перераховуються в доктрині: реституція, компенсація й сатисфакція. При цьому реституція й компенсація є формами матеріальної відповідальності, а сатисфакція - формою політичної (або моральної) відповідальності. Цей перелік форм відповідальності Комісія ООН з міжнародного права, очевидно, визнала вичерпним для сучасного МП. Проте, виходячи зі «Статей», питання про «юридичність» міжнародної відповідальності також залишається відкритим.

Проблемність визначення критеріїв «юридичності» є загальною для міжнародного права. Вона постає вже під час характеристики співвідношення міжнародної нормативної системи й системи міжнародного права (див. розділ 1), коли потрібно визначити, за якими критеріями слід відрізняти правові (юридичні) норми регулювання від інших соціальних норм, що склалися на рівні міждержавних відносин. Конкретно питання про критерії кваліфікації міжнародної норми як правової постає під час встановлення «юридичності» міжнародного звичаю та під час характеристики міжнародного спору. Широко відомо, що з двох останніх питань, доктрина знаходить рішення в положеннях ст.ст. 36 і 38 Статуту МС ООН, який є невід’ємною складовою Статуту ООН.

Зокрема, у п. 2 частини 1 ст. 38 Статуту МС ООН визначено як джерело, до якого звертаються судді МС ООН, «міжнародний звичай, як доказ загальнопоширеної практики, визнаної як правова норма». Тобто є дві умови для того, щоб звичай розглядався як міжнародна юридична норма: він має бути загальнопоширеним і його правова природа має бути загальновизнана. Останнє означає, що держави розглядатимуть такий звичай як обов’язковий для себе, і саме визнання суб’єктами обов’язковості для них норми означає її «юридичність» або «правовий характер». У доктрині міжнародного права «переконання в юридичності», зазвичай, наводиться латиною - «opinio iuris» - в силу важливості цієї ознаки для визначення правового характеру міжнародної норми.

Щодо критеріїв юридичного характеру міжнародного спору доктрина посилається на положення ст. 36 Статуту МС ООН. Таким критерієм, насамперед, є принципова підвідомчість спору МС ООН. Тобто, не враховуючи процедурні критерії (визнання чи невизнання державою-стороною спору юрисдикції суду з конкретного питання) природа спору дає змогу суду взяти його до розгляду (за умови, що на те існує так чи інакше визначена добра воля дер- жав-сторін спору), якщо він має хоча б одну з чотирьох ознак, визначених у ч. 2 ст. 36. Відповідно до згаданої статті спір є правовим, якщо він стосується:

1) тлумачення договору;

2) будь-якого питання міжнародного права;

3) наявності факту, який становить собою порушення міжнародного зобов’язання;

4) характеру й розміру відшкодувань за збитки, завдані порушенням міжнародного зобов’язання.

Отже, виходячи з уже усталених доктринальних положень і логіки, можна виділити такі критерії «юридичності» міжнародної відповідальності:

1) переконаність в обов’язковості (юридичності) норми, на основі якої виникає відповідальність;

2) наявність у спорі питання права (тлумачення статті договору чи норм загального міжнародного права);

3) питання встановлення та кваліфікації факту, який є порушенням міжнародного зобов’язання;

4) питання матеріальної компенсації за правопорушення.

Виділивши ключові й спірні питання інституту міжнародно-правової відповідальності держав, підійдемо до її визначення. Комісія з міжнародного права ООН дає, на нашу думку, найбільш повне з-поміж безлічі таких визначень:

Міжнародно-правова відповідальність держав - це «усі види нових правовідносин, які можуть виникнути в межах міжнародного права, внаслідок діяння держави, незалежно від того, чи вони виникають між державою-порушницею й безпосередньо постраждалою державою, чи поширюються й на інших суб’єктів МП, і незалежно від того, чи полягають вони у зобов’язанні винної держави відновити в правах потерпілу державу, відшкодувавши заподіяні їй збитки, чи містять також право самої потерпілої держави, інших суб’єктів МП застосувати до винної держави будь-яку санкцію, допустиму міжнародним правом».

Як зазначає 1.1. Лукашук, нормативно-правовою підставою для міжнародно-правової відповідальності можуть бути як матеріальні норми, що встановлюють відповідальність у конкретній галузі права, так і ті норми міжнародного права, що визначають умови наявності міжнародного правопорушення (зокрема процесуальні), що безпосередньо стосуються реалізації міжнародно-правової відповідальності та починають функціонувати за наявності певних юридичних фактів. Джерелами міжнародно-правової відповідальності, на його думку, можуть бути: правомірні, юридично чинні міжнародні договори та міжнародні звичаї; рішення міжнародних організацій та міжнародних органів (наприклад, Ради Безпеки ООН), які відповідно до норм міжнародного права (насамперед статутів цих організацій) мають юридично-обов´язковий характер; рішення міжнародних судів та арбітражів; а також, в окремих випадках, односторонні міжнародні зобов’язання держав.