Органи Організації Об’єднаних Націй і пов’язані з нею спе-ціалізовані міжурядові організації утворюють різнорівневу систему, що має у своєму складі установи різної компетенції. Складові цієї системи - частково з огляду на її динаміку, частково - через різні погляди систематизуються по-різному. Загалом їх можна поділити на дві найбільші групи:

1. Сама Організація Об’єднаних Націй з її основними й до-поміжними органами, створеними відповідно до Статуту й актів органів ООН.

2. Система спеціалізованих у різних галузях міжнародного співробітництва міжурядових установ, пов’язаних із ООН особливими угодами.

1. Організація Об’єднаних Націй (ООН) діє на основі Статуту ООН, який містить 111 статей, систематизованих у 19-ти розділах. Невід’ємною складовою Статуту ООН є Статут Міжнародного Суду ООН (5 розділів, 70 статей); відповідно до Преамбули Статуту Міжнародний Суд ООН є правонаступником постійної палати Правосуддя.

ООН має бюджет, сформований зі щорічних внесків держав-членів. Держави, що не є членами, які беруть участь у діяльності її органів, у визначених регламентами чи угодами випадках також мають робити відповідні внески.

Правилами процедури передбачено офіційні й робочі мови ООН:

Офіційними є мови, на яких видаються основні документи ООН: англійська, французька, іспанська, російська і китайська - визначені з самого початку роботи; арабська (з 1973 p.).

Робочими є мови, на яких видаються всі матеріали Організації (включно зі стенографічними звітами й промовами).

У Генеральній Асамблеї робочими є перші три з перерахованих вище офіційних мов (англійська, французька, іспанська) та російська, внесена в число робочих мов ГА ООН її двадцять третьою сесією у 1968 р. У Раді Безпеки робочими мовами є англійська, французька та російська.

Організаційні питання. Відповідно до нормативних документів ООН кожна держава-член Організації зобов´язана сплачувати внески, цим самим формуючи так званий регулярний бюджет Організації. За несплату членських внесків держава може бути позбавлена права голосу (ст. 19 Статуту ООН). Внески сплачуються державами-членами в період до 31 грудня поточного року. Розмір надходжень визначається Асамблеєю, на основі рекомендацій Комітету із внесків.

Схема розрахунку квоти для тієї чи іншої держави ґрунтується на показниках валового національного продукту (ВНП) та рівня доходу на душу населення держави-члена. З огляду на це, близько 75 % регулярного бюджету становлять внески десяти найбагатших країн світу. Генеральна Асамблея запровадила квоти не менше, ніж 0,01 % консолідованого (регулярного) бюджету. Зокрема, Україна з 1997 р. сплачує 1,09 % регулярного бюджету .

Окрім членських внесків, держави можуть здійснювати добровільні відрахування до бюджету. Крім того, окремо визначаються квоти на забезпечення діяльності Збройних Сил ООН, що беруть участь у врегулюванні Конфліктів та заходах із підтримання миру й безпеки у «гарячих» точках світу.

Упродовж останніх десятиліть особливо гостро виявилися проблеми наповнення бюджету ООН, спричинені рекордними темпами інфляції. Глобальна інфляція стала наслідком спонтанного зростання обсягів «необгрунтованих збагачень», коли отримання доходів стає дедалі більш нееквівалентним щодо реальних благ, які теоретично мають надаватися за ці доходи.

2. Органи ООН. Організація охоплює дві групи установ:

першу групу (1) складають шість Головних органів (Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна рада, Рада з опіки, Секретаріат, МС ООН), створених відповідно до Статуту ООН;

другу групу (2) складають допоміжні органи, сформовані в процесі діяльності ООН на основі односторонніх актів (резолюцій) її (переважно головних) органів.

(І) Головні органи ООН характеризуються особливим правовим статусом, оскільки їхні повноваження і взаємодія зафіксовані Статутом ООН, це:

1. Генеральна Асамблея.

2. Рада Безпеки.

3. Економічна й Соціальна Рада.

4. Рада з опіки.

5. Міжнародний Суд.

6. Секретаріат.

1. Генеральна Асамблея (далі ГА ООН)

Це представницький орган ООН, у якому представлені всі її держави-члени (нині їх сто дев’яносто три). Кожна держава має на сесіях ГА ООН делегацію в кількості не більше п’яти представників і п’яти заступників представників; при цьому кожна делегація має один голос, отже, принцип голосування в ГА ООН: одна держава - один голос.

Компетенція ГА ООН охоплює дві групи питань: питання, які вона розв’язує самостійно і питання, які вона розв’язує спільно з Радою безпеки (далі РБ) ООН.

Самостійно ГАООН розв’язує будь-які питання чи справи, передбачені ст. 10 Статуту. Це право:

1. Визначати загальні принципи й заходи з підтримання міжнародного миру й безпеки, включно з процесом роззброєння.

2. Обговорювати питання:

1) співробітництва в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах;

2) забезпечення дотримання прав людини й основних свобод;

3) прогресивного розвитку7 й кодифікації міжнародного права.

3. Давати рекомендації членам Організації і (або) Раді Безпеки з цих питань.

4. Обговорювати будь-які конкретні ситуації й питання щодо неї, поставлені перед Г А ООН державою-членом або РБ ООН, і ро-бити відповідні рекомендації, враховуючи такі застереження:

1) усі питання, що вимагають дій, ГА ООН (до чи після обговорення) передає у відання Ради Безпеки;

2) відповідно до ст. 12 Статуту ООН: якщо РБ ООН вже за-ймається конкретною ситуацією (виконуючи покладені на неї Ста- тутом функції), то ГА ООН утримується від рекомендацій Раді Безпеки без її спеціального запиту.

5. Розглядає й затверджує бюджет ООН.

6. Обирає окремим списком (паралельно з Радою Безпеки) орієнтовний склад суддів; а також непостійних членів РБ і членів ЕКОСОР.

7. Утворює допоміжні органи.

За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея також:

1. Розв’язує питання прийому й виключення з членів ООН.

2. Призупиняє здійснення прав і привілеїв членів ООН.

3. Призначає Генерального секретаря.

Г А ООН має сесійний порядок роботи.

Чергові сесії відбуваються щорічно, починаючи з третього вівторка вересня, й тривають три місяці.

Спеціальні сесії скликаються Генеральним секретарем на вимогу РБ ООН або більшості членів ООН. Такі спеціальні сесії мають особливу нумерацію.

Рішення ГА ООН голосуються по-різному, залежно від їхньої важливості.

З важливих питань для прийняття рішення необхідна більшість, що складається з двох третин присутніх, які беруть участь у голосуванні (хто утримався не враховуються).

Важливими є такі питання:

1. Зміна Статуту.

2. Рекомендації щодо підтримання міжнародного миру й безпеки.

3. Вибори непостійних членів Ради Безпеки.

4. Вибори членів Економічної й Соціальної Ради.

5. Вибори членів Міжнародного Суду.

6. Призначення Генерального секретаря ООН.

7. Прийом нових членів і виключення з Організації.

8. Функціонування системи опіки.

9. Бюджетні питання.

Рішення з інших питань приймаються простою більшістю присутніх і голосуючих.

Комітети ГА ООН. На кожній сесії ГА ООН створюється Генеральний комітет, призначений для координації роботи головних комітетів і надання допомоги голові ГА ООН у загальному керівництві роботою сесії. Він діє у складі двадцяти п’яти осіб, включно з головою ГА ООН, його заступниками й головами комітетів.

Робота сесії відбувається в семи головних комітетах ГА ООН:

1. 1-й комітет (політика, безпека, включно з роззброєнням).

2. Спеціальний політичний комітет.

3. 2-й комітет (економічні та фінансові питання).

4. 3-й комітет (соціальні й гуманітарні питання та питання культури).

5. 4-й комітет (питання опіки несамоврядних територій).

6. 5-й комітет (адміністративні й бюджетні питання).

7. 6-й комітет (правові питання).

Вони готують проекти на затвердження ГА ООН, у кожному з комітетів представлені всі члени Генеральної Асамблеї.

Додатково для здійснення своїх функцій Генеральна Асамблея засновує спеціальні комітети й комісії як на тимчасовий, так і на постійній основі, найважливіші з них:

1) Консультативний комітет із адміністративних і бюджетних питань;

2) Комітет із внесків;

3) Комітет із використання космічного простору в мирних цілях;

4) Спеціальний комітет операцій із підтримки миру (комітет 33-х);

5) Спеціальний комітет для Всесвітньої конференції з роз-зброєння;

6) Комісія з міжнародного права;

7) Комісія з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) та ін.

2. Рада Безпеки (далі РБ ООН)

Рада Безпеки є найважливішим постійно діючим органом, на який покладено завдання із забезпечення міжнародного миру й безпеки. При виконанні цих обов’язків РБ ООН діє від імені всіх членів Організації (ст. 24).

Статутом ООН передбачена взаємодія РБ ООН з іншими органами - ЕКОСОР (ст. 65), МС ООН (ст. 94). Низку функцій РБ ООН здійснює спільно з ГА ООН.

Оскілки на РБ ООН покладено основну відповідальність за підтримання міжнародного миру й безпеки, цей орган уповноважений діяти шляхом швидких і ефективних дій. Рада Безпеки організується таким чином, щоб вона могла функціонувати безперервно.

РБ ООН має обмежений склад, і кількість членів фіксується в Статуті (ст. 23), для зміни чисельного складу Ради необхідно внести зміни до Статуту (до 1965 р. складалася з 11 членів, нині Рада Безпеки складається з 15 держав-членів).

Постійними членами Ради згідно зі ст. 23 Статуту є п’ять держав: Російська Федерація (як правонаступник СРСР), Сполучені Штати Америки, Великобританія, Франція й Китай.

ГА ООН обирає десять інших держав-членів ООН на дворічний строк, без права негайного переобрання, причому щорічно підлягають переобранню п’ять держав (принцип ротації). Встановлено такі квоти на «цивілізаційне» (регіональне) представництво у складі непостійних членів Ради Безпеки (резолюція ГА ООН 1963 p.):

1) від Африки й Азії - п’ять членів;

2) від Східної Європи - один;

3) від Латинської Америки - два;

4) від Західної Європи й інших держав (Канада, Австралія, Нова Зеландія) - два.

Отже, заміна попередніх кандидатів наступними відбувається в межах квот із того самого регіону.

Кожна держава-член РБ ООН має одного постійного пред-ставника, з одним голосом. У роботі РБ можуть брати участь (без права голосу) й інші держави-члени ООН.

Функції Ради Безпеки

Відповідно до Статуту ООН Рада Безпеки має розслідувати будь-яку суперечку або будь-яку ситуацію, що може призвести до міжнародних зіткнень, або викликати спір, з метою виявлення того, чи не може продовження цієї суперечки або ситуації загрожувати миру й безпеці. Визначивши наявність загрози, РБ ООН робить рекомендації або вирішує, які заходи слід застосувати для підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки (використовуючи збройні сили, або ні).

Дієвість резолюцій РБ про санкції зумовлена їхньою обов’язковістю для держав. Рада Безпеки може своєю резолюцією зажадати від членів ООН застосування належних заходів, а держави-члени ООН, згідно зі ст. 25 Статуту, зобов’язані підкорятися рішенням РБ ООН і виконувати їх. Держави-члени ООН за допомогою санкцій Ради Безпеки можуть впливати на державу-порушницю двома способами: без використання збройних сил (ст. 41), що тягне повне або часткове припинення:

1) економічних відносин;

2) залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграф-них, радіо та інших сполучень;

3) розрив дипломатичних відносин.

Якщо ж перераховані в ст. 41 заходи недостатні, то РБ ООН упо-вноважена впливати на державу-порушницю через держави-члени з ви-користанням збройних сил, відповідно до ст. 42 Статуту, зокрема: вжи-вати такі дії повітряними, морськими або сухопутними силами, які ви-являться необхідними для підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки, останні можуть охоплювати демонстрацію, блокаду й інші операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН.

За ст. 43 Статуту всі члени ООН зобов’язані надавати на вимогу РБ у її розпорядження свої національні збройні сили та іншу необхідну допомогу. Але надання збройних сил і допомога повинні здійснюватися на підставі угод між Радою Безпеки й відповідними державами. Угоди фіксують чисельність і рід військ, їхню дислокацію, характер надаваних засобів обслуговування. РБ ООН також наділена правом формувати й залучати збройні сили ООН для підтримання міжнародного миру й безпеки.

Повноваження РБ не стосуються, згідно ст. 51, невід’ємного права держав на індивідуальну або колективну (регіональну) самооборону у випадку збройного нападу, доки РБ не вживе необхідних заходів.

Рішення Ради Безпеки

Рада Безпеки приймає акти двох видів - рекомендації та рішення. Рішення, своєю чергою, можуть бути з процедурних питань і з питань непроцедурного характеру. Саме останні розглядаються як основних засіб збереження миру і безпеки.

Рішення з процедурних питань вважаються прийнятими, коли «за» голосує мінімум дев’ять членів Ради Безпеки (кворум).

Рішення з питань непроцедурного характеру, з огляду на важ-ливість, мають особливий порядок прийняття (п. З ст. 27) - вони вважаються прийнятими, коли «за» проголосували дев’ять членів РБ ООН, включно з голосами постійних голосуючих членів Ради Безпеки. Якщо один або кілька постійних членів утримуються або не беруть участі в голосуванні, рішення, підтримане не менш, ніж дев’ятьма членами, включно з тими постійними, що голосують, приймається. Але діє право вето: якщо хоч один із постійних членів РБ ООН голосує «проти», рішення непроцедурного характеру не приймається.

Допоміжні органи Ради Безпеки

Рада Безпеки може створювати допоміжні органи, необхідні для виконання нею своїх функцій (ст. 29). Зокрема допоміжними органами РБ ООН є:

1) Військово-штабний комітет;

2) Комісія зі світобудови;

3) Антитерористичні органи (Комітет із санкцій; Комітет із санкцій проти Аль-Каїди й руху Талібан; Комітет 1540 - із запобігання поширенню ядерної, хімічної й бактеріологічної зброї та засобів її доставки) та ін.

3. Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР)

ЕКОСОР покликана виконувати роль координатора у сфері міжнародного економічного, соціального, культурного та гуманітарного співробітництва. Спочатку до складу ЕКОСОР входили вісімнадцять держав, із 31 серпня 1965 р. — двадцять сім, а з 24 вересня 1973 р. - п’ятдесят чотири члени. Зростання чисельного складу ЕКОСОР стало наслідком збільшення загальної кількості держав-членів ООН.

Члени ЕКОСОР обираються ГА ООН на три роки, щорічно підлягає ротації третина членів, отже, щорічно обирається вісімнадцять нових членів ЕКОСОР.

Загальні завдання ЕКОСОР визначено у ст. 55 Статуту ООН, вона сприяє:

1) підвищенню рівня життя;

2) повній зайнятості населення;

3) економічному й соціальному прогресу;

4) подоланню проблем у сферах економічній, соціальній, охорони здоров’я, культури й освіти;

5) загальній повазі й дотриманню прав людини й основних свобод для всіх.

До компетенції ЕКОСОР належить обговорення міжнародних економічних, загальних і спеціальних соціальних проблем і розроблення принципів діяльності ООН у цих сферах, розроблення рекомендацій ГА ООН членам ООН, проектів конвенцій із відповідних питань, координація діяльності ООН у відповідних сферах, а також підготовки доповідей із загальних і спеціальних проблем соціально-економічного співробітництва держав. ЕКОСОР може також скликати міжнародні конференції у межах своєї компетенції.

Кожний член ЕКОСОР має один голос. Рішення приймаються звичайною більшістю голосів присутніх членів Ради.

Відповідно до ст. 62 Статуту ООН ЕКОСОР має досліджувати й доповідати із зазначених питань, робити відповідні рекомендації членам ООН, ГА ООН і спеціалізованим установам ООН.

Відповідно до ст. 63 Статуту ЕКОСОР здійснює координацію діяльності спеціалізованих установ ООН, через укладання особливих угод зі спеціалізованими установами ЕКОСОР опосередковує їхній зв’язок з ООН.

ЕКОСОР діє сесійно. Робота чергових сесій ЕКОСОР відбувається в трьох сесійних комітетах у складі всіх членів Ради: Першому (економічному). Другому (соціальному) і Третьому (з програм і координації). Відповідно до ст. 68 Статуту, що наділяє ЕКОСОР правом створювати комісії в економічній і соціальній сферах, у структурі ЕКОСОР діють дев’ять функціональних і п’ять регіональних комісій, а також чотири постійних комітети.

4. Рада з опіки

Розділ XII Статуту ООН передбачає створення міжнародної системи опіки, до якої повинні були ввійти території, що знаходилися під мандатом Ліги Націй; території, відчужені в результаті Другої світової війни від ворожих держав, і території, добровільно внесені в систему опіки державами, відповідальними за їхнє управління. Таким чином, у системі опіки перебувало одинадцять територій (максимальної кількості їхній склад досяг у 1955- 1960 pp.). Держави, що управляли територіями під опікою, підписали з ООН відповідні угоди про свої повноваження. З боку ООН здійснення опіки координувала Рада з опіки, що працювала під керівництвом ГА ООН. Склад Ради залежав від кількості держав, які здійснювали управління.

Остання з підопічних територій отримала незалежність у 1994 p., тим самим Рада з опіки виконала покладені на неї функції. У зв’язку з цим із 1 листопада 1994 р. діяльність цього органу було призупинено на підставі його власної Резолюції від 23 травня 1994 p., у якій, зокрема, було ухвалено рішення про те, що Рада буде скликатися лише за необхідності.

5. Міжнародний Суд ООН

Це головний судовий орган ООН, що діє відповідно до Статуту ООН і Статуту МС ООН. До його складу входять п’ятнадцять суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки за окремими списками. Компетенція МС ООН поширюється лише на розв’язання спорів між державами (ст. 34 Статуту МС ООН), що взяли на себе зобов’язання виконувати його рішення, а також на формулювання консультативних висновків (ст. 65 Статуту МС ООН) з юридичних питань відповідно до запитів РБ ООН, ГА ООН та, з дозволу Генеральної Асамблеї, інших органів і спеціалізованих установ ООН (ст. 95 Статуту ООН).

Усі члени ООН є de facto учасниками МС ООН (ст. 92-93 Статуту ООН). Відповідно до ст. 93 (2) учасником МС ООН може стати держава, яка не є членом ООН.

Штаб-квартира МС ООН знаходиться в Гаазі (Нідерланди).

6. Секретаріат ООН

Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря ООН і персоналу Секретаріату (ст. 97 Статуту ООН). Генеральний секретар і персонал ООН є міжнародними службовцями - кожен член ООН повинен поважати міжнародний характер обов’язків Генерального секретаря і персоналу Секретаріату й не намагатися впливати на них (ст. 100 Статуту´ ООН).

Основне завдання Секретаріату - забезпечення нормального функціонування ООН. Загальна чисельність співробітників Секретаріату близько 16 тис. осіб. Основні підрозділи Секретаріату:

1) департамент із політичних питань і справ РБ ООН;

2) департамент із економічних і соціальних питань;

3) управління з правових питань;

4) управління з обслуговування конференцій.

Генеральний секретар є головною адміністративною посадовою особою ООН (ст. 97 Статуту ООН). Його повноваження - виконавчо-розпорядчі. Вони сприяють забезпеченню реалізації рішень Г А ООН, Ради Безпеки та інших органів ООН.

Генеральний секретар уповноважений доводити до РБ ООН будь-які питання, що можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці (ст. 99 Статуту ООН).

Генеральний секретар має бути присутній на засіданнях ГА ООН, Ради Безпеки, інших органів ООН, а також брати участь у роботі різних міжнародних конференцій і нарад.

За ст. 98 Статуту ООН Генеральний секретар подає ГА ООН Щорічний звіт про діяльність Організації. Генеральний секретар репрезентує ООН у її відносинах з іншими організаціями й державами. Ст. 99 Статуту надає особливі повноваження Генеральному секретареві в його діяльності з підтримання міжнародного миру й безпеки.

Генеральний секретар ООН призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на 5 років із правом переобрання. За всю історію діяльності ГА ООН було призначено вісім Генеральних секретарів: Трюгве Лі (Норвегія) - 1946-1952 pp.; Даг Хаммаршельд (Швеція) - 1953-1961 pp.; У Тан (М’янма) - 1961-1971 pp.; Курт Вальдхайм (Австрія) - 1972-1981 pp.; Хавьєр Перес де Куельяр (Перу) - 1982-1991 pp.; Бутрос Бутрос-Галі (Єгипет) - 1992-1996 pp.; Кофі Аннан (Гана) - 1997-2006 pp. і нині діючий Пан Гі Мун (Південна Корея) з 2007.

Генеральний секретар призначає своїх заступників та інших посадових осіб Секретаріату, що очолюють різні департаменти й бюро. Статут вимагає, щоб при доборі персоналу враховувалися компетентність, сумлінність і географічне представництво (ст. 101 Статуту ООН).

3. Допоміжні органи системи ООН

Статутом ООН (ст. 7) передбачено, що за необхідності можливе створення допоміжних органів ООН.

Допоміжні органи (далі ДО) ООН мають певні ознаки міжурядових організацій, а саме:

1. Окремі джерела фінансування (деякі з них мають свій фонд фінансування, незалежний від бюджету ООН).

2. Окрема штаб-квартира.

3. Окремі представництва держав при цих органах.

4. Можливість входження до їхнього складу держав, що не є членами ООН.

5. Правомочність укладати договори в межах їхньої компетенції.

6. Деякі з допоміжних органів - ЮНТСЕФ, ЮНКТАД, ПРООН і ЮНЕП - є юридичними особами.

Однак від міжурядових організацій допоміжні органи відрізняються такими відмінностями:

1. Вони не мають міждержавної договірної основи (оскільки створені актами головних органів ООН).

2. їхня організаційна структура формується головними органами ООН.

3. Вони є органами обмеженого представництва.

4. їхні повноваження не зумовлені волевиявленням держав- членів, а виникають із практики міжнародного співробітництва.

5. ДО діють на делегованих засадах (не від свого імені, а від ООН).

6. Права й привілеї посадовців ДО - це права й привілеї по-садових осіб ООН.

7. Угода про їхню штаб-квартиру укладається від імені ООН.

Допоміжними є комісії, програми, фонди, конференції та інші органи зі схожим статусом. Розглянемо коротко найвизначніші з них:

1. Конференція ООН із торгівлі та розвитку (United Nations Conference on Trade and Development - ЮНКТАД) - створена у 1964 p., покликана сприяти торгівлі між країнами, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. ЮНКТАД - орган Генеральної Асамблеї ООН, основними завданнями якого є: сприяння міжнародній торгівлі та забезпечення сталого розвитку на основі рівноправного взаємовигідного всебічного співробітництва між державами; розроблення рекомендацій, принципів, організаційно-правових норм і механізмів сучасних міжнародних економічних відносин; участь у координації діяльності інших установ системи ООН у галузі економічних відносин, налагодження господарських зв’язків і заохочення міжнародної торгівлі1. ЮНКТАД діє з 1966 p., секретаріат знаходиться у Женеві, до складу входять усі держави-члени ООН.

2. Програма розвитку ООН (United Nations Development Programme, UNDP, ПРООН) - заснована у 1965 p. як допоміжний орган Організації Об’єднаних Націй із надання субсидій, а також технічної й передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються2.

3. Світова продовольча програма (United Nations World * Food Programme, WFP) - заснована у 1961 p. Основна мета - надання продовольчої допомоги як у режимі надзвичайної допомоги, так і в процесі реалізації програм розвитку3.

4. Програма ООН з навколишнього середовища (United Nation Environment Program UNEP, ЮНЕП) - заснована у 1972 p., за ініціативою Стокгольмської конференції ООН із довкілля ГА ООН. Здійснює координацію програм у сфері захисту навколишнього середовища, сприяє впровадженню раціональних методів природокористування4. Штаб-квартира у м. Найробі (Кенія).

5. Дитячий фонд ООН (United Nations International Children’s Fund, UNICEF, ЮНІСЕФ) створений у 1946 p. Первинна Мета - надання допомоги дітям післявоєнної Європи, а згодом - дітям колоніальних і постколоніальних країн. У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини, яку ратифікувала сто дев’яносто одна країна, поширивши її дію на свою територію. Програма співпраці між ЮНІСЕФ та урядом України передбачає такі пріоритетні цілі: створення законодавчої бази та відповідного соціального середовища, що забезпечує інтереси та права дітей і молоді згідно з Конвенцією про права дитини; охорона здоров’я та підтримання гармонійного розвитку немовлят і дітей у ранньому дитинстві шляхом поширення інформації щодо ролі грудного вигодовування, здійснення повного йодування солі, розвитку моделей медико-санітарної допомоги та розповсюдження кращих зразків виховання; захист молоді від чинників, що загрожують їхньому здоров’ю та розвитку, а саме: інфекції BIJT/СНІДу, вживання наркотичних речовин та алкоголю, насильства в сім’ї, підліткової вагітності, самогубства; соціальна адаптація та захист інтересів дітей, які залишились без опіки батьків, сиріт, інвалідів, безпритульних і дітей-правопорушників.

6. Управління Верховного комісара ООН у справах біжен-ців (United Nations High Comissioner for Refuges, UNHCR або UN Refugee Agency) - організація, що надає допомогу людям, які рятуються втечею від війни, переслідувань, порушень прав людини.

7. Центр Організації Об’єднаних Націй з населених пунк-тів (United Nations Centre for Human Settlements, UNCHS, Habitat) - утворений у 1978 p. орган ООН, що сприяє соціальносталому і природоохоронному розвитку населених пунктів, а також забезпеченню населення країн світу безпечними притулками.

8. Фонд Організації Об’єднаних Націй з народонаселення (United Nations Population Fund, UNFPA) - міжнародна установа, що надає допомогу в галузі народонаселення.

9. Проект міжнародних зіставлень ООН (International Comparision Programme, ICP) - програма ООН, що дає змогу країнам-учасницям визначити економічні позиції своєї країни щодо інших країн світу.

Деякі інші допоміжні органи:

10. Комісія з міжнародної цивільної служби.

11. Міжнародна конференція з фінансового розвитку.

12. Конференція 2005 - учасників Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

13. Всесвітній саміт на вищому рівні з питань інформаційного суспільства.

14. Всесвітній саміт на вищому рівні зі сталого розвитку.

15. Всесвітня асамблея з проблем старіння.

16. Конгрес ООН з попередження злочинності й криміналь-ного правосуддя.

1. Спеціалізовані організації ООН

Спеціалізована організація (установа) системи ООН - це самостійна міжнародна організація, створена на основі міжурядових угод і пов´язана з Організацією Об’єднаних Націй (через ЕКОСОР) спеціальною угодою про співробітництво (ст.ст. 57 і 63 Статуту ООН). Спеціалізовані організації системи ООН є самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв’язок з ООН договірний і має характер співробітництва й координації дій. До системи ООН увійшли існуючі (колишні адміністративні союзи) і новостворені спеціалізовані міжурядові організації. Разом зі спеціалізованими установами системи ООН згадується Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), а також Світова організація торгівлі (СОТ), які є близькими за статусом до спеціалізованих організацій системи ООН, але не входять до їхнього складу. Розглянемо їх коротко:

1. Організація Об’єднаних Націй з питань продовольства й сільського господарства (Food and Agriculture Organization - FAO, ФАО) - заснована у 1945 p., штаб-квартира у Римі (Україна - член з 2003 p.).

2. Міжнародна організація праці (International Labour Organization - ILO, МОП) - створена у 1919 р., з 1946 р. - спеціалізована організація системи ООН, штаб-квартира у Женеві (Україна-член з 1954 p.).

3. Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization - UNESCO, ЮНЕСКО) - утворена у 1946 p., штаб-квартира знаходиться в Парижі (Україна - член з 1954 р.)1;

4. Міжнародний телекомунікаційний союз (International Telecommunication Union, ITU), у вітчизняних літературі та законодавстві частіше трапляється застаріла назва «Міжнародний союз електрозв’язку» (MCE), створений у 1865 p., з 1947 р. - спеціалізована установа системи ООН, штаб-квартира у Женеві (Україна - член з 1947 p.).

5. Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund - IMF, МВФ) - створений Бреттон-Вудськими домовленостями у 1944 p., з 1947 р. - спеціалізована установа системи ООН, штаб-квартира-у Вашингтоні (Україна - член з 1992 р.).

6. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (International Bank for Reconstruction and Development - IBRD, МБРР) - головна установа Світового банку, також створений Бреттон-Вудськими домовленостями у 1944 p., з 1947 р. - спеціалізована установа системи ООН, штаб-квартира - у Вашингтоні (Україна - член з 1992 p.).

7. Всесвітня організація з охорони здоров’я (World Health Organization - WHO, ВООЗ) - спеціалізована установа системи ООН з 1947 p., штаб квартира у Женеві (Україна - член з 1992 p.).

8. Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organizacion - ICAO, ІКАО) - створена Чиказькою конвенцією 1944 p., з 1947 р. - спеціалізована установа системи ООН, штаб-квартира у Монреалі (Україна - член з 1954 р.).

9. Всесвітній поштовий союз (Universal Postal Union - UPU, ВПС) - створений 1874 p., з 1948 p. - спеціалізована установа, штаб-квартира у Берні (Україна - член з 1947 p.).

10. Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation - IFC, МФК) - підрозділ Світового банку, створений у 1956 р. з метою надання допомоги щодо комерційного фінансування приватних підприємств, штаб-квартира - у Вашингтоні (Україна - член з 1992 р.)

11. Міжнародна морська організація (International Maritime Organization - ІМО), з 1958 р. - спеціалізована організація системи ООН, штаб-квартира-у Лондоні (Україна має членство з 1994 p.).

12. Міжнародна асоціація розвитку (International Development Association - IDA, MAP) - підрозділ Світового банку, створений у

1960 р. з метою надання допомоги на пільгових умовах країнам, що розвиваються (Україна - член з 1992 p.).

13. Всесвітня метеорологічна організація (World Meteorology Organization - WMO, ВМО) - створена у 1878 p., з 1961 р. - спеціалізована установа системи ООН, штаб-квартира у Женеві (Україна має членство з 1951 p.).

14. Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization - WIPO, BOIB) - заснована у 1967 p. Стокгольмською конвенцією, штаб-квартира - у Женеві (Україна - член з 1970 р.)1.

15. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (In-ternational Fund Agricultural Development, ІФАД), заснований у 1976 р. Штаб-квартира у Римі.

16. Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (United Nations Industrial Development Organization, ЮНЇДО), створена в 1967 p. як допоміжний орган ООН. У межах ЮНІДО ще в 1975 р. було ухвалене рішення про її перетворення в спеціалізовану організацію системи ООН, після ратифікації вісімдесятьма державами-членами ЮНІДО у 1985 р. вона з допоміжних органів ООН трансформувалася у спеціалізовану організацію системи ООН (Україна - член з 1985 p.).

17. Найпізніше (у 2006 р.) спеціалізованою організацією сис- в теми ООН стала Всесвітня туристична організація (United Nations

World Tourism Organization, ЮНВТО), створена у 1975 p. як спадкоємиця Міжнародного конгресу офіційних туристських організацій (МСОТО), заснованого у 1925 р. Штаб-квартира у Мадриді. (Україна - член з 1997 p.).

18. Міжнародна організація зі справ біженців ООН (ГРА) створена в 1946 p., з 1952 р. припинила свою діяльність у зв’язку з діяльністю Верховного комісара ООН зі справ біженців.

Правове становище МАГЛТЕ і СОТ

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) (Відень, 1956, Україна - член з 1957 р.) діє «під егідою ООН», але не входить у систему спеціалізованих установ ООН, очевидно, через те, що пов’язане з останньою не через ЕКОСОР, а через Генеральну Асамблею. (Україна-член з 1997 p.).

Світова організація торгівлі (СОТ, утворена Маракеською угодою від 15 квітня 1994 р.) не є спеціалізованою організацією ООН, але також пов’язана із її системою через угоди з ЮНКТАД, групою Світового банку, ВОІВ та багатьма іншими спеціалізованими організаціями системи ООН. (Україна - член з 2008 p.).

Література

1. Дмитрієв А. І. Міжнародне публічне право: навч. посіб. / A. 1. Дмитрієв, В. І. Муравйов; відп. редактори Ю. С. Шемшученко, J1. В. Губерський. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - С. 445-464.

2. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть / И. И. Лукашук. - М.: Издательство БЕК, 1997. - 410 с.

3. Международное право: учеб. / отв. ред. Ю. М. Колосов,

Э. С. Кривчикова. - М. : Международные отношения, 2003. - 720 с.

4. Международное публичное право: учеб. / Л. П. Ануфрие-ва, К. А. Бекяшев, Е. Г. Моисеев, В. В. Устинов [и др.]; отв. ред. К. А. Бекяшев. - М. : Проспект, 2010. - С. 353-459.

5. Міжнародні організації: навч. посіб. / за ред. О. С. Кучика. - К. : Знання, 2007. - 749 с.

6. Муравйов В. I. Право міжнародних організацій / В. I. Муравйов // Міжнародне право: Основні галузі: підруч. / за ред. B. Г. Буткевича. - К. : Либідь, 2004. - С. 110-169.

7. Динь Н. К. Международное публичное право: в 2 т. / Н. К. Динь, П. Дайе, А. Пелле. - К.: Сфера, 2000. - Т. 1. - С. 243-397.

8. Циганкова Т. М. Міжнародні організації: навч. посіб. / Т. М. Циганкова, Т. Ф. Гордєєва. - К. : КНЕУ, 2001. - 340 с.