• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

7.3.1. Універсалізація міждержавного співробітництва

Модель світового правопорядку після Другої світової війни тяжіє до утворення універсальної системи міжнародної безпеки й співробітництва. Але будь-яка універсалізація передбачає єдність: не може бути двох універсальних систем, оскільки універсальність - це всеохопна унікальність. Проте є теоретично дві протилежні Моделі єдності: єдність - як гармонія різноманіття і єдність - як тотальна уніфікація. Реальні соціальні системи змушені поєднувати в певних більш чи менш вдалих співвідношеннях обидва підходи.

Щодо ООН маємо один із варіантів компромісу цих двох підходів. Зокрема Рада Безпеки має «наказні» повноваження із забезпечення миру й безпеки (ст. 25). Такі повноваження, з певними застереженнями, можна порівняти з «ітрегішп» римських консулів і диктаторів. Натомість для Економічної й Соціальної Ради (ЕКОСОР) визначена функція координатора міждержавного соціально-економічного співробітництва: на відміну від Ради Безпеки, ЕКОСОР за статутом має відносно обмежені владні ресурси, а завдання координації (ст. 62) сформульовані лише в загальному вигляді, що, на думку багатьох авторів, не дає змоги цьому органові ООН стати ефективним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.

При цьому поступальні й не досить помітні зусилля ЕКОСОР з організації міжнародного економічного, соціального і культурного співробітництва є дуже важливими. На жаль, ці зусилля часто не можуть сприйматися як здобутки, адже основний їхній обсяг витрачається на подолання негативних явищ сучасного світу. Але якби міжнародне співтовариство усвідомлювало, наскільки масштабнішими могли б бути негативні явища сучасності, коли б їх щомиті не врівноважували зусилля доброї волі, тоді, можливо, воно розуміло б необхідність всебічно підтримувати такі зусилля, не піддаючись на спокусу «рішучих силових дій», які часто лише погіршують ситуацію.

Динаміка соціально-економічного розвитку й усвідомлення того, що війна - це, значною мірою, наслідки соціально-економічних негараздів, вимагають змін системи ООН у цьому напрямі. Можливості самої ООН для міжнародно-правового регулювання глобальних геосоціальних процесів другої половини XX ст. виявилися завузькими, тому досить швидко була усвідомлена потреба створення системи міжурядових інститутів, для яких ООН виступала б координаційним центром. У цю систему - «Систему ООН» - увійшли частково вже існуючі МО (колишні адміністративні союзи в галузі транспорту, зв´язку й ін.), а частково новостворені спеціалізовані міжурядові організації. Вони залишилися самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв’язок з ООН становить характер співробітництва і координації дій, але разом вони становлять універсальну систему. Отже, якщо сама Організація Об’єднаних Націй - це універсальна система у вузькому сенсі, то система ООН - це універсальна система міжнародного правопорядку та співробітництва в широкому сенсі.