Міжнародне публічне право. Том 1
7.2.5. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
При міжнародних організаціях, передусім при ООН і її спеціалізованих установах, держави мають свої постійні представництва. Юридичні основи інституту постійних представництв держав при МО кодифіковано у Віденській конвенції про представництво Держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р.
Конвенція визначає постійне представництво як «місію постійного характеру, утворену для представництва держави при цій організації». Як і посольства, постійні представництва при міжнародних організаціях входять у систему зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави. Отже, постійному представництву властива така важлива ознака, як офіційний характер його діяльності. Основна відмінність його від дипломатичних і консульських представництв одних держав в інших полягає в тому, що посольства завжди діють у сфері двосторонніх зв’язків між акредитуючою державою і державою перебування, тоді як постійні представництва держав у міжнародних організаціях діють у сфері тристоронніх зв’язків: держави, яка направляє представництво, міжнародної організації і держави перебування штаб-квартири цієї міжнародної організації або її органів і відділень.
Конвенція передбачає надання постійним представникам і спостерігачам правового статусу, привілеїв та імунітету, що аналогічні до дипломатичних.
Ст. 6 Конвенції визначає такі функції постійного представництва:
1) забезпечення представництва акредитуючої держави при МО;
2) підтримання зв’язку між акредитуючою державою і МО;
3) забезпечення участі акредитуючої держави в діяльності МО;
4) захист інтересів акредитуючої держави в МО;
5) ведення переговорів із МО в межах передбачених повноважень;
6) інформаційне забезпечення акредитуючої держави щодо діяльності організації;
7) сприяння здійсненню цілей і принципів МО шляхом співпраці з організацією та її органами.
|
і |
Структура постійного представництва (глава представництва, дипломатичний персонал, адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал) схожа на структуру посольства. До складу постійного представництва при спеціалізованих установах за необхідності залучаються експерти, фахівці, наукові й практичні працівники відповідної галузі. І хоч вони не професійні рангові дипломати, вони також наділяються за час роботи в представництві дипломатичним статусом, оскільки виконують офіційні функції, і тож на них поширюються привілеї й імунітети, властиві дипломатам.
Глава й інші працівники представництва, наділені дипломатичним статусом, не підпадають під процедуру запиту агреману і акредитації в державі перебування, а проходять акредитацію безпосередньо при органах Організації. Відповідно до ст. 11 Конвенції цей процес регламентується так:
1) держава-член може вказати в повноваженнях, виданих його постійному представникові, що він у повноважений діяти як делегат від держави в одному або кількох органах Організації;
2) якщо держава-член не вкаже іншого, її постійний представник може діяти як делегат в усіх органах Організації, для яких не встановлено спеціальних умов щодо представництва;
3) держава, яка не є членом Організації, може вказати в повноваженнях свого представника, що він уповноважений діяти як делегат-спостерігач в одному або кількох органах Організації, якщо це допускається правилами Організації або відповідного органу.
Відповідно до ст. 82 Конвенції, зносини акредитуючої держави з міжнародною організацією не повинні торкатися зносин акредитуючої держави з державою перебування МО. Відмова однієї з цих держав визнати іншу державу або її уряд чи відсутність або розрив дипломатичних (консульських) зносин між ними не повинні впливати на зносини міжнародної організації та акредитуючої держави: заснування й перебування при МО представництва, акредитація чи присутність делегації чи місії спостерігача самі по собі не означають ні визнання акредитуючою державою держави перебування чи її уряду, ні визнання державою перебування акредитуючої держави чи її уряду.