• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

7.2.1. Загальна характеристика права міжнародних організацій

Особлива значимість діяльності МО, їхня роль у конкретизації і виконанні положень міжнародних договорів, «оперативному регулюванні» найбільш складних питань міжнародних відносин спричинили феномен виокремлення в міжнародному праві специфічної системи норм і принципів рівня підгалузі чи й навіть галузі міжнародного права - «Права міжнародних організацій».

Право міжнародних організацій розглядається як система міжнародно-правових принципів і норм, які визначають правовий статус і регулюють заснування, діяльність та припинення діяльності міжнародних організацій.

Отже, предметом регулювання права МО є відносини:

1) між організаціями, з одного боку, та державами-членами - з іншого;

2) між самими міжнародними організаціями;

3) між органами та чиновниками міжнародних організацій.

Суб’єктами права МО є:

• члени МО (держави й міжнародні організації) та їхні представники;

• держави й інші суб’єкти міжнародних зносин - не члени МО;

• службовці МО, наділені дипломатичним імунітетом;

• персонал МО, не наділений дипломатичним імунітетом.

Джерела права МО можна поділити на загальні й спеціальні. Загальні джерела регулюють міжнародне право в цілому, торкаючись, зокрема, відносин з приводу заснування, діяльності та припинення діяльності міжнародних організацій. До них можна віднести: по-перше, основні принципи МП; по-друге, універсальні міжнародні договори, включно з тим, що регулюють право міжнародних договорів, оскільки в основі діяльності кожної організації прямо чи опосередковано лежить установчий договір; по-третє, міжнародні звичаї й загальні принципи права, що також мають звичаєве походження.

Слід згадати, звичайно, й додаткові загальні джерела права, до яких можна віднести доктрину й судові рішення, що можуть бути й додатковими джерелами права МО.

До спеціальних джерел можна віднести: деякі міжнародні договори, безпосередньо спрямовані на регулювання діяльності МО; спеціальні принципи права МО; установчі акти міжнародних організацій; внутрішнє право МО.

Конкретизуючи ці загальні міркування, можна визначити певну ієрархію найважливіших для права міжнародних організацій джерел:

1. Основні принципи та інші імперативні норми міжнародного права, насамперед принципи суверенної рівності держав, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань, невтручання у внутрішні справи держав.

2. Договори, що мають важливе значення для права МО, насамперед:

1) Статут ООН 1945 p.;

2) Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 p.;

3) Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p.;

4) Віденська конвенція про представництво держав у їхніх зносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 p.;

5) Віденська конвенція про право договорів між державами й міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями 1986 р.

3. Спеціальні принципи діяльності МО, що орієнтовно охоплюють принципи:

1) добровільності;

2) договірної основи заснування та діяльності;

3) відповідності діяльності щодо мети заснування;

4) вичерпності визначення функцій МО (функції чи завдання МО вичерпно зафіксовано в установчих актах);

5) дотримання меж компетенції (можна лише те, що приписано);

6) «домислюваної» компетенції (МО має право розширено тлумачити обсяг своєї компетенції").

Цей перелік є «робочим», отже, невичерпним. Зазначені принципи діють у комплексі з іншими, відображаючи, часом, альтернативні тенденції.

4. Установчі акти, що засновують МО (ними можуть бути договори, частини договорів, додатки до договорів, а також резолюції міжнародної організації чи органу, для забезпечення діяльності яких створюється відповідна міжнародна установа).

5. Договори з державами перебування МО (чи її окремих підрозділів).

6. Договори з іншими МО (про: співробітництво, правонаступництво, набуття статусу спеціалізованої установи; спільні програми й утворення спільних органів тощо).

7. Резолюції та інші односторонні акти, що видає МО.

8. Рішення МО з приводу розв’язання спорів та інших конфліктних ситуацій між її членами.

9. Регламенти, що визначають процедурні питання діяльності самої МО.

10. Правила для персоналу МО.

Як узагальнення викладеного, в праві міжнародних організацій доктрина виділяє «зовнішнє» і «внутрішнє право».

«Зовнішнє право МО» - сукупність принципів і норм, що регулюють усі аспекти і прояви міжнародної правосуб’єктності міжнародної організації. Фактично це право складають усі міжнародні договори і звичаї, нормами яких керується міжнародна організація в зовнішніх контактах.

«Внутрішнє право МО» - сукупність принципів і норм, що регулюють функціонування і взаємодію органів МО і мають специфічну обов´язкову силу, необхідну для забезпечення діяльності організації. Уніфікація норм і принципів, що регулюють внутрішню організацію діяльності міжнародних організацій, формує міжнародне адміністративне право. Окремою складовою внутрішнього права MO є норми, що регулюють трудові відносини працівників МО (п. 8), на основі яких формується трудове право МО.