• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

7.1.4. Версальсько-Вашингтонська договірна система

Вашингтонсько-Версальська система безпеки, утворена після завершення Першої світової війни, відновила процес, започаткований Гаазькими конференціями миру. Нею було засновано три постійні міжнародні організації: Ліга Націй, Міжнародна організація праці (МОП) і Постійна палата правосуддя.

Ліга Націй формально проіснувала до 1946 p., її правонаступницею стала ООН. Статут Ліги Націй увійшов до Версальського мирного договору 1919 р. разом з іншими мирними договорами за наслідками Першої світової війни. Цілі Ліги Націй: забезпечення миру й безпеки та співробітництво держав-членів з питань роззброєння, мирного вирішення спорів, гарантування суверенітету й незалежності. Склад організації:

• Асамблея (в її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні);
• Рада Ліги Націй (спочатку складалася з чотирьох постійних: Великобританії, Італії, Франції та Японії і чотирьох непостійних членів (надалі склад членів Ради змінювався);
• постійний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень із процедурних питань, приймалися одноголосно. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликатася Рада. У разі виникнення спору між членами Ліги Націй він мав вирішуватися відповідно до процедур мирного врегулювання спору. Ліга Націй визнавала, що будь-яка війна стосується «Ліги в цілому», і вони повинна вживати всіх заходів для збереження миру. Якщо якийсь член Ліги вдавався до військових дій, всупереч взятим на себе зобов’язанням, інші члени мусили негайно розірвати з ним торгові й фінансові зносини, а Рада повинна була запропонувати зацікавленим урядам виставити війська, необхідні для підтримання належної поваги до зобов’язань члена Ліги Націй.

У Статуті не було закладено механізмів забезпечення виконання зобов’язань: питання застосування санкцій при порушенні його положень і загального міжнародного права залишалися не врегульованими. У 1926 р. членом Ліги Націй стала Німеччина. У 1931 р. Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але Ліга Націй хоч і засудила, проте не зупинила цю агресію. У 1933 р. Німеччина та Японія вийшли з Ліги Націй, щоб, знявши з себе зобов´язання членів Ліги, готуватися до війни. У зв’язку із загрозою миру з боку мілітаристських режимів Німеччини, Італії та Японії, тридцять держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французьких дипломатів, звернулися до СРСР з пропозицією вступити до Ліги, і 18 вересня 1934 р. СРСР став членом Ліги і постійним членом її Ради. У період 1934-1939 pp. предметом обговорень у Лізі Націй були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936); ремілітаризація Німеччиною Рейнської зони (1936) як порушення Версальського (1919) і Локарнського (1925) договорів; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939); аншлюс Німеччиною Австрії (1938). За війну з Фінляндією (1939-1940) рішенням Ради 14 грудня 1939 р. було виведено зі складу Ліги Націй СРСР. Друга світова війна, що почалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення німецьких військ до Польщі, виявила неспроможність Ліги Націй виконати своє призначення. У 1940 р. де-факто, а в 1946 р. де-юре Ліга Націй припинила своє існування.