Міжнародне публічне право. Том 1
7.1.2. Інституціалізація міжнародних конференцій і міжнародних органів
З XIX ст. з інтернаціоналізацією суспільного життя з’являється потреба в інституціалізації міждержавного співробітництва: практично одночасно формується звичаєве право міжнародних конференцій і утворюються перші міжнародні органи.
Міжнародна конференція - загальне (родове) поняття для визначення періодичного зібрання держав задля врегулювання певної сфери міждержавних відносин. Розглядається в доктрині як тимчасовий орган держав-учасників, що діє з метою обговорення наперед визначеного кола питань міжнародного співробітництва і приймає багатосторонні міжнародні договори та інші погоджені рішення.
Назва конференцій у сучасному міжнародному праві може бути різна і, зазвичай, не має юридичного значення. Термін «конференція» зберігся переважно за кодифікаційними конференціями (Віденська конференція з дипломатичних зносин 1961 p., конференції з міжнародного морського права та інші). Такі конференції скликаються з метою укладання міжнародних договорів - одного або багатьох - для кодифікації міжнародно-правового регулювання певної сфери міжнародних відносин. Частіше ж предмет діяльності конференції виходить за межі лише укладання договорів і охоплює весь комплекс переговорів і рішень на їхній основі - з приводу врегулювання певного напряму міжнародних відносин. Такі конференції можуть називатися сам іти, наради, консультативні наради, раунди та ін., наприклад: Саміт «великої вісімки»; Нарада з безпеки і співробітництва у Європі; Консультативна нарада держав-членів Договору про Антарктику; Уругвайський раунд з Генеральної угоди про торгові тарифи (ГАТТ) та ін.
Конференції нерідко трансформуються на міжнародні організації, прикладом чого може бути Гаазька конференція з міжнародного приватного права, що діяла впродовж 1893-1951 pp. як конференція, а, прийнявши у 1951 р. Статут з відповідними закріпленими повноваженнями, діє як міжнародна організація, при цьому без змін залишається її назва «конференція». З-поміж спеціалізованих установ ООН також є інституції з назвою «конференція» (Конференція Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку - ЮНКТАД). Регіональним прикладом трансформації конференції в організацію можуть бути: Організація Ісламська конференція, що зберегла попередню назву, і Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), перетворена у 1995 р. на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Організаційна структура конференції може бути досить складною: голова, комітети й підкомітети, робочі групи, секретаріат, навіть механізми врегулювання спорів. Наприклад, у системі ГАТТ основні організаційні питання вирішував Генеральний комітет, що складався з голови конференції й голів комітетів. Особливий комітет займався перевіркою повноважень представників держав-членів: редакційний комітет - формулюванням рішень, що мали прийматися.
Крім укладання багатосторонніх міжнародних договорів, конференції можуть приймати ще дві категорії рішень: рішення зустрічей обмеженого складу мають зазвичай форму спільних заяв або комюніке. Ширші й масштабніші конференції видають заключні акти, що містять підсумки роботи й тексти ухвалених рішень, які підписують учасники. Саме такі акти визначають як «багатосторонні акти держав недоговірного характеру». Рішення конференцій не є юридично обов’язковими. Але, з огляду на принцип сумлінного виконання зобов’язань учасники розглядають ці рішення як морально-політичні зобов’язання.
Міжнародні органи. XIX ст. - період формування на основі домовленостей держав міжнародних органів. Цей процес починається створенням «прикладних» міжнародних органів неполітичного характеру з вузькоспеціальним призначенням, досить обмежено наділених спеціальною компетенцією, зі спрощеною організаційною структурою. Міждержавні органи обмеженої компетенції виконували й донині виконують вузько спеціалізовану функцію: постійним характером функціонування вони відрізняються від міжнародних конференцій, обмеженим правовим статусом і простотою організації - від міжнародних організацій. Такі міжнародні органи XIX ст. діяли, переважно, у двох формах: міжнародних (їх називали «змішаними») комісій і міжнародних адміністративних союзів.
Міжнародні (змішані) комісії - категорія міжнародних органів, створених на основі двосторонніх чи багатосторонніх угод з судноплавства і торгівлі - для реалізації цих угод. Загалом комісії мали право лише видавати рекомендації, проте держави-члени могли наділити комісію правом приймати обов’язкові для них рішення зі спеціальних питань співробітництва. Найбільш відомі органи такого типу: Центральна комісія з навігації Рейном (з 1815 р.) і Дунайська комісія (з 1856 p.).
Сучасні комісії - це міжурядові й неурядові міжнародні органи, що регулюють переважно (хоч і не винятково) питання морського промислу, наприклад: Міжнародна комісія з анадромних риб північної частини Тихого океану; Міжнародна комісія з китобійного промислу; Міжнародна комісія з рибальства в Балтійському морі; Міжнародна комісія зі збереження атлантичних тунців; Комісія з рибальства в північно-східній частині Атлантичного океану; Комісія країн Індійського океану; Міжнародна комісія з радіологічного захисту; Комісія для країн південної частини Тихого океану.
Деякі з допоміжних органів ООН також мають назву «комісія», наприклад: Комісія ООН із міжнародного права, Комісія ООН з правових питань міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ); регіональні комісії ЕКОСОР: Економічна й соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану; Економічна і соціальна комісія ООН для Західної Азії; Економічна комісія ООН для Африки; Економічна комісія ООН для Європи; Економічна комісія ООН для Латинської Америки й Карибського басейну. Є й регіональні міжнародні органи з назвою «комісія», наприклад Європейська комісія з подорожей.
Міжнародні адміністративні союзи - друга організаційна форма міжнародного співробітництва держав зі спеціальних питань, пов’язаних із розвитком економіки, науки й техніки. Прикладами таких союзів є Міжнародний союз геодезії (1864); Всесвітній телеграфний союз (1865); Всесвітній поштовий союз (1874); Міжнародний комітет мір і ваг (1875) і багато ін. Є багато сучасних міжнародних органів, що за обсягом своїх повноважень наближаються до статусу комісій чи адміністративних союзів, хоч і мають іншу назву: Міжурядова організація з міжнародних залізничних перевезень; Міжнародне бюро фіскальної документації; Міжнародна палата з судноплавства; Міжнародна торговельна палата; Міжнародна система інформації про відмивання грошей; Міжнародна асоціація повітряного транспорту; Міжнародна асоціація повітряних вантажних перевезень; Міжнародна асоціація класифікаційних товариств; Міжнародна асоціація маякових служб; Міжнародна дослідницька група зі свинцю й цинку; Міжнародна дослідницька група з каучуку та багато ін.
Після створення ООН деякі Міжнародні адміністративні союзи отримали статус спеціалізованих установ ООН, а інші функціонують як міжурядові організації зі спеціальних питань.
Віденський конгрес 1813-1815 pp. створив і першу міжнародну організацію політичного характеру, метою якої було проголошено підтримку міжнародного миру й безпеки, хоч загалом її призначення мало реакційний характер: «Священний Союз» трьох найсильніших монархій Європи на чолі з Росією (1815)´ - був відгуком на завершальну фазу Великої французької революції - спробу її «експорту» під проводом імператора Наполеона. Основною метою Союзу було не допустити поширення впливу революції на Європу. Проте через тридцять три роки ідеї Великої французької революції вибухнули з новою силою на всеєвропейському рівні: «Весна народів» 1948 р. вкотре довела, що поступ історії не зупинити.