Міжнародне публічне право. Том 1

7.1.1. Витоки інституціалізованих форм міжнародного співробітництва

Інституціалізація сучасних міжнародних відносин - це формування установ міжнародного співробітництва, насамперед міжнародних організацій, які своєю діяльністю виконують реальну роботу з реалізації багатосторонніх рішень держав. Міжнародні організації як політико-правовий феномен виникли наприкінці XIX - на початку XX ст., коли потреби світового розвитку зумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, але в історії людської цивілізації накопичено тисячолітній досвід утворення міжнародних об’єднань.

Період «Цивілізації», який зазвичай починають шумерами та єгиптянами від IV тис. до н. е. - це радше період діалогу-протистояння варварства й цивілізації, взаємодія яких відбувається принаймні десять останніх тисячоліть. Саме це протистояння було найефективнішим каталізатором міжнародних об’єднань як варварських, так і цивілізованих народів. Найдавнішими з історично відомих міжнародних утворень (V-III тис. до н. е.) були, очевидно, релігійні співдружності політично автономних територіальних громад, жителі яких поклонялися одному божеству та періодично збиралися в його святилищі, навколо якого згодом могло скластися храмове місто з постійним населенням. Такі союзи відомі в шумерській Месопотамії, на ханаанському Близькому Сході, в «протохетській» Малій Азії, на карійських і пеласгійських Балканах і островах Егейського моря.

Не всі міжнародні об’єднання були свідченням поступу й благоденства відповідних суспільств. Наприклад, горезвісна «Антилагашська конфедерація» на чолі з Лугальзагессі була створена в часи міжусобиць міст-держав Шумера («лихоліття» Шумерської цивілізації). Вона утворилася як «відгук» на реформи лугаля м. Атагащ Урукагіни (бл. 2370 р. до н. е.), який спробував зупинити розпад шумерського суспільства, обмеживши привілеї знаті, за що став об’єктом ненависті «еліти» всіх шумерських міст, яка на короткий час і об’єдналася проти реформатора і його міста. Наслідком цієї міжусобної «контрреформації» стало захоплення Шумеру акадянами на чолі з Саргоном Давнім.

У період першої Ойкуменічної (Космополітичної) цивілізації Середнього Сходу, розквіт якої припадає на XV-XII ст. до н.е. з-поміж пануючих у цей час династій індоєвропейських колісничників поширені були відомі від Пелопоннесу і Малої Азії до північної Індії і Китаю «Союзи 16-ти царів», у яких «царі», суверенно володіючи певною територією, утворювали чотирьохступеневу ієрархію царств, об’єднаних спільними родинно-шлюбними, релігійними та військово-політичними зобов’язаннями.

На території України славетний «антиперський» союз скіфських і вірних їм племен на чолі з Іданфірсом (Ідантурою) зупинив у 512 р. до н. е. першу спробу поширити на цю територію панування Світової імперії. Її правитель Дарій Великий, від якого тремтів увесь цивілізований світ, перемоги якого були вибиті на Бехістунській стелі 522 р. до н. е., втратив тут більшу частину війська і ледве не загинув сам. Доктрина доводить, що повстання античних греків проти Ахеменідів започаткували нову сторінку цивілізації, коли свобода, розум, колективне прийняття важливих рішень та інші інститути громадянського суспільства вперше стали загальносуспільними цінностями. Але варто пам’ятати, що греків до боротьби надихнула перемога скіфів - першого в історії народу, що започаткував практику успішного протистояння Світовим імперіям.

Відомі з доантичної Давньої Греції релігійні союзи - амфіктіонії із загальними святилищами та спільними військово-політичними зобов’язаннями громад-полісів, що до них входили, збереглися і в античній Елладі. Найвідоміші з них - Дельфійська (пізніше Беотійська) амфіктіонія, у яку входили дванадцять громад Середньої Греції й Фессалії. Однак найважливішу роль у цей час відігравали нові союзи полісів - симархії, створені з військово-політичною метою. Дві найпотужніші з них - Лакедемонська (очолювана Спартою) і Делоська (очолювана Афінами) симархії близько століття вели трагічні війни (470-380 pp. до н. е.), які на дві третини скоротили населення Великої Греції.

У ранньому Середньовіччі впродовж IV—XII ст. вся Європа й частина Азії розвивалися в культурно-правовому полі Візантії. Ранньохристиянська цивілізація, основою якої була Візантійська імперія, започаткувала практику скликання універсальних (у межах християнського світу) міжнародних форумів, тож правові основи Ранньохристиянської цивілізації формувалися Вселенськими соборами на чолі з візантійськими імператорами. З поширенням ісламу (з VII ст.) формується також ідея Світового Халіфату, яка й нині вкотре набуває великої популярності.

Активізація розвитку світських міжнародних інституцій у середньовічній Західній Європі тісно пов’язана з релігійною за формою і світською за змістом «Папською революцією» ХІ-ХІІ ст. Важливим «революційним» чинником останньої стало «нове канонічне право», яке до біблійної основи долучило реципійоване римське право. Нове канонічне право стало основою правових систем Західної Європи², які в цей час формуються як різноманіття політичних утворень у межах спільного культурно-правового поля. Однією з відносно автономних «пан’європейських» правових систем Середньовіччя стало міжнародне купецьке право (Lex mercatoria), іншою - муніципальне право. Ці дві системи формувалися й удосконалювалися як юридична основа численних військово-торговельних союзів (ліг, уній тощо), яскравим прикладом яких став Ганзейський союз, заснований у 1241 р. Ця потужна торгово-політична унія самоврядних міст, очолювана Любеком, контролювала Північне й Балтійське моря, торгувала з монархіями й республіками Середземномор’я. Союз проіснував до 1669 р. Він мав мо_гутній військовий флот, який звільнив Північну Європу від піратства. і потужний торговельний флот, який, завдяки широким торговим і політичним зв’язкам, здійснював посередницьку торгівлю між Західною і Північною та Південною і Східною Європою. Ганзейський союз мав значний вплив на соціальний розвиток німецьких, данських і слов’янських земель.

Позитивний вплив «Папської революції», яка об’єднала Західну Європу´ навколо Риму, змінюється деградацією Святого престолу і зростаючим небажанням монархів і народів Європи йому підпорядковуватися. З XIV ст. формуються абсолютні монархії та реформаторські церкви, посилюється, відповідно, боротьба монархів Європи за звільнення від надмірного контролю Папи, а простолюду - від незрозумілого панування - Ватикану. При цьому ідею об’єднання Європи політико-правова європейська думка не втрачає. Перший проект політичного об’єднання держав на постійній основі було розроблено під впливом гуситських війн XV ст. - чеським королем Іржі Подебрадом; у 1625 р. під час Тридцятилітньої війни - Гуго Гроцієм; на початку формування нації Американських Штатів у XVII ст. - Уїльямом Пенном, на межі XVI1I-XIX ст. під час наполеонівських війн -І. Кантом.