• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

6.4.3. Тлумачення договору

Тлумачення договору полягає у точному з’ясуванні змісту договору або його окремих положень чи термінів. Зазвичай тлумачення міжнародного договору не повинне бути розширювальним чи обмежувальним: воно має здійснюватися у чіткій відповідності до об’єкта й мети, що складають зміст договору. Вирішальне значення при тлумаченні має звернення до повного тексту договору, враховуючи у взаємозв’язку положення всіх його частин (преамбули, змісту, прикінцевих положень, за необхідності - додатків), а також будь-які домовленості стосовно договору, схвалені його учасниками.

Розрізняють види тлумачення за різними класифікаціями. Насамперед, розрізняють тлумачення офіційні й неофіційні.

Офіційним тлумаченням вважається тлумачення способом, зазначеним у самому договорі, або надане органом міжнародної організації (наприклад, органи системи ООН), міжнародним арбітражним чи судовим органом, або органами, створеними одним із способів передбачених самим договором (наприклад, Комітет з ліквідації расової дискримінації, створений відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Комітет з прав людини, створений відповідно до Міжнародного пакту про громадянські й політичні права 1966 р. та ін). Офіційні тлумачення своєю чергою поділяються на окремі групи, зокрема, відповідно до суб’єкта тлумачення.

Автентичне тлумачення - здійснене на основі домовленостей самих держав-учасниць договору, обов’язкове для сторін договору, засноване на їхній згоді. Автентичне тлумачення може бути втілене в будь-якій формі: у вигляді спеціального договору, протоколу, обміну нотами, шляхом тлумачення термінів у тексті самого договору.

Міжнародне тлумачення здійснює міжнародний орган, передбачений самим договором. Найважливішим таким органом є ООН і низка інших органів, уповноважених державами-членами ООН надавати тлумачення, якщо самі учасники не досягнуть угоди про сенс того чи іншого міжнародного договору. Можливість міжнародного судового або арбітражного тлумачення може бути передбачена як у двосторонніх, так і в багатосторонніх договорах.

Часто трапляється тлумачення міжнародних договорів в односторонніх актах міжнародних організацій і односторонніх заявах держав-сторін договору. Держава-учасниця в особі її органів, статус і повноваження яких визначено національним правом, може в односторонньому порядку дати своє тлумачення положень договору, яке називається внутрішньодержавним тлумаченням і яке зобов’язує лише державу, що тлумачить.

У процесі тлумачення міжнародних договорів використовуються спеціальні методи, відповідно до яких також розрізняють види тлумачення за методами. Найчастіше використовуються граматичне, логічне, систематичне й історичне тлумачення. Якщо міжнародний договір, що потребує тлумачення, укладено кількома мовами, причому кожен із текстів є автентичним, то будь-який із них може використовуватися при тлумаченні.

При офіційному тлумаченні, в якій би формі воно не здійснювалося, потрібно дотримуватися загальних і спеціальних принципів (правил) тлумачення міжнародного договору, кодифікованих У Розділі 3 Віденської конвенції 1969 р. Загальні принципи тлумачення договорів, відповідно до ст. 31 Конвенції містять принцип сумлінності; принцип єдності (цілі і всіх складових договору); принцип ефективності (розглядати тлумачення як наділене обов’язковою силою і сенсом). Спеціальними принципами тлумачення договору є: максимальне використання різномовних текстів Договору при тлумаченні; однакова достовірність автентичних текстів Договору, викладених різними мовами: встановлення єдиного сенсу, закріпленого в текстах різними мовами (ст. 33 Конвенції 1969 p.).

Якщо, на думку держав - учасників договору, застосування основних засобів (текст договору, додаткові угоди, додатки) не може дати задовільних результатів, то в процесі тлумачення договору можливе застосування додаткових засобів (ст. 32) - розгляд підготовчих матеріалів, протоколів конференцій, заяв делегацій, судової практики і т. д.).

Доктринальне тлумачення, яке дається юристами, істориками права, журналістами, а також ученими в наукових працях із міжнародного права, розглядається як неофіційне та необов’язкове для учасників договору.