Міжнародне публічне право. Том 1

6.2.1. Види міжнародних договорів

Н.К. Дінь, И. Дайє й А. Пелле виділяють два принципових підходи до класифікації міжнародних договорів. Перший виходить із внутрішніх аспектів договорів. їхнього змісту та юридичного призначення, другий - із зовнішніх ознак договору. Перший підхід автори визначають як «матеріальна класифікація», хоча, можливо, більш вдало слід було б визначити її як «класифікацію за змістом», другий підхід має наслідком, відповідно, «класифікацію за формою».

1. За змістом (матеріальними ознаками) договори поділяються на три альтернативні пари: а) договори-закони і договори-контракти; б) загальні та спеціальні договори; в) нормативні договори й установчі акти міжнародних організацій.

Відмінність між договором-законом і договором-контрактом, як зазначають названі вище автори, є «найбільш класичною» і водночас найбільш спірною - насамперед через те, що один договір може в окремих частинах поєднувати в собі обидві протилежні ознаки. По суті ж відмінність полягає в значенні норм договору для міжнародного правопорядку: ті норми, що виконують фундаментальні, системні, «законодавчі» для міжнародного правопорядку функції є договорами-законами, договори-контракти регулюють поточні зносини держав несистемного характеру: про уникнення подвійного оподаткування, про захист прав інвесторів, про товарні багатосторонні домовленості, перевезення та інші міждержавні відносини з питань поточного співробітництва, для регулювання яких застосовують уже закладені міжнародно-договірні основи договорів-законів, конкретизуючи системні принципи й положення.

Відповідно, поділ на договори загального й спеціального характеру дещо з іншої точки зору здійснює такий самий поділ: зрозуміло, що відношення договору-закону до договору-контракту буде завжди таким, як відношення загального договору до спеціального. Проте такий поділ має й досить конкретне вузьке тлумачення. Наприклад, Договір про Антарктику 1959 р. виявився загальним щодо подальших договорів (присвячених збереженню фауни і флори Антарктики, збереженню антарктичних тюленів, забороні видобутку мінеральних ресурсів). Так само Договір про космос 1967 р. виступає як загальний щодо спеціальних подальших конвенцій, договорів і принципів, присвячених окремим аспектам космічної діяльності. ЦІ відносини утворюють так звану «систему договору»: наприклад, у «Системі Договору про Антарктику», «Системі договорів про космос», де договори, названі тут загальними, містять положення, фундаментальні для системи загалом.

Зрештою, третій поділ за матеріальними ознаками - на нормативні договори й установчі акти міжнародних організацій говорить сам за себе. Перший різновид договорів кодифікує правила поведінки держав у певній галузі міжнародних відносин, друга - створює орган, який забезпечує виконання й контроль за виконанням цих правил. Але й тут досить часто обидві функції об’єднуються в одному міжнародному договорі. Таким договором є, наприклад, Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 p., яка створює і правила відносин між державами з приводу експлуатації цивільної авіації, і засновує ІКАО - Міжнародну організацію з цивільної авіації, яка бере на себе реальне забезпечення правил Конвенції.

2. За формою договори поділяються також на три альтернативні пари: а) за видами сторін договору; б) за кількістю сторін; в) за процедурою укладення.

Сучасному праву міжнародних договорів відомі два основні різновиди міжнародних договорів за видами сторін договору - договори між державами і договори, сторонами яких є міжнародні міжурядові організації. Відповідно, процедури укладення, введення в дію та подальшого виконання перших регулюються, як уже зазначалося, Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 p., других - Віденською конвенцією про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. У п. 1 (а) ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. поняття «договір» визначається як: «...міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі та врегульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, чи у двох або в кількох, пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування». Проте формулювання, наведене в Конвенції, не має загального характеру, оскільки, згідно зі ст. 2, воно формулюється «для цілей даної Конвенції», а отже - стосується лише договорів між державами. Схожою формулою визначається поняття договору у Віденській конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. - із тією лише різницею, що стосується це визначення договорів: «і) між однією або кількома державами і однією або кількома міжнародними організаціями, або іі) між міжнародними організаціями».

Важливим є поділ договорів на дво- і багатосторонні. Доктрина входить із того, що двосторонній міжнародний договір не створює норми і є обов’язковим лише для сторін договору. Так само обов´язковим для сторін є і багатосторонній договір, проте, він, як визнає доктрина, створює норму. Своєю чергою, багатосторонні договори за масштабами дії поділяються на регіональні та глобальні (або «універсальні»).

Традиційно, відповідно до процедури укладення, розрізняються договори, укладені в урочистій формі, і договори, укладені за спрощеною процедурою. Різниця між ними, крім складності самих формальностей, полягає у відмінності - для кожного з різновидів - процедури надання згоди держав на обов’язковість для них договору (див. далі).

Стосовно процедури укладення, слід додати новий критерій: зростаюча роль міжнародних організацій призвела до того, що дедалі частіше виділяють договори з участю і без участі міжнародних організацій. Своєю чергою, останні поділяються на договори, укладені під егідою тієї чи іншої міжнародної організації, але представниками усіх держав, які і створюють проект майбутнього договору, і договорами, укладеними «в рамках» організації, коли її орган розроблює та приймає текст договору голосуванням представників держав-членів органу (наприклад, ГА ООН).

Теоретично договори можуть укладатися в усній і письмовій формі. Усна форма (джентльменські домовленості) в сучасному кодифікованому праві не розглядається, хоча в доктрині постійно згадується, проте, як джерело не стільки юридичних, скільки політичних норм. Визнаною є письмова форма укладення договорів, що й зафіксовано в системних конвенціях 1969 і 1986 pp. Проте договори можуть міститися в одному або кількох документах (насамперед, внаслідок обміну документами при укладанні, а також виходячи зі структури домовленостей, наявності додатків, типових актів тощо).

До формальних критеріїв також можна віднести назву міжнародного договору. Якщо розглядати поняття «міжнародний договір» як «родове», то «видами» цього роду будуть міжнародні договори з різними назвами, наприклад: договір, конвенція, пакт, домовленості, статті, статут, угода, трактат, протокол, конкордат то- Що. Причому деякі «види» таких міжнародних договорів можуть виявитися в одному примірнику - наприклад, «Порозуміння (Understanding) з правил і процедури вирішення спорів» (Додаток 2 До Маракеської угоди про заснування СОТ), який є окремим міжнародним договором, хоч і входить до «Маракеського пакету» від 15 квітня 1994 p. - системи договорів, що регламентують діяльність СОТ. Головне, що слід мати на увазі - від назви юридична сила договору не залежить.

Дещо архаїчний поділ, який згадується лише для повноти систематики - поділ договорів на «відкриті», до яких можуть вільно приєднуватися всі зацікавлені учасники і «закриті», які, як це було в минулому, не допускали вільного вступу, відповідно порушуючи таким чином основний принцип міжнародного права - суверенної рівності держав.