• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Міжнародне публічне право. Том 1

5.4. Право спеціальних місій

Більшість авторів, досліджуючи питання місця права спеціальних місій у праві зовнішніх зносин, наголошують на існуванні двох основних типів дипломатичних місій: постійні та спеціальні. Керуючись цим підходом, можна виділити такі види дипломатичних місій: представництва держав при міжнародних організаціях, про які йтиметься в наступному підрозділі, і спеціальні дипломатичні місії.

Інститут спеціальних місій розвинувся, переважно, після Другої світової війни. Це було зумовлено значним розширенням міжнародних зносин між державами, поглибленням взаємних інтересів, стабільним розвитком засобів зв´язку, транспорту тощо.

Після багаторічної роботи комісії міжнародного права XXIV сесія Генеральної Асамблеї ООН 8 грудня 1968 р. прийняла Конвенцію про спеціальні місії, яка з грудня того ж року була відкрита для підписання її державами. Для України Конвенція набула чинності з 26 вересня 1993 р.

У ст. 1 Конвенції про спеціальні місії спеціальна місія визначається як тимчасова місія, яка за своїм характером представляє державу і скеровується однією державою в іншу за згодою останньої для розгляду нею певних питань або для виконання щодо неї певного завдання.

Питання щодо відряджання та приймання у себе спеціальної місії належать до компетенції сторін і розв’язуються за їхньою взаємною згодою. Домовленість може бути виражена у формі договору, який передбачає обмін певними місіями, нотами, джентльменськими угодами тощо.

Сучасне міжнародне право передбачає, що кожен його суб’єкт (держава, нація, що бореться за свою державність, міжнародна організація) мають право скеровувати і приймати спеціальні місії.

Спеціальна дипломатична місія має бути органом акредитуючої держави, уповноваженим виражати її суверенну волю в межах дорученого їй завдання.

Якщо виникає спір між акредитуючою і приймаючою державами щодо дипломатичного характеру спеціальної місії, то застосовується кілька об’єктивних критеріїв оцінювання характеру місії: дипломатичні титули і ранги, дипломатичний паспорт, дипломатична віза та повноваження.

У таких випадках держави здебільшого керуються нормами звичаєвого права або міжнародної ввічливості.

Склад, завдання й характер діяльності різних спеціальних місій неоднакові. З огляду на це їх класифікують за певними критеріями. У міжнародно-правовій літературі існують різні підходи щодо проведення такої класифікації. Окрім інших, використовуються підхід щодо класифікації спеціальних місій за:

1) рангами;

2) предметною сферою контактів;

3) завданнями.

Якщо брати за основу критерії ранту, то можна виділити місії, очолювані главами держав, міністрами, послами, особами, які мають дипломатичний ранг, та особами, які його не мають. Однак при цьому виникають значні труднощі, що стосуються визначення міжнародно-правового статусу таких спеціальних місій.

Положення ст. 2 Конвенції про спеціальні місії вказують, що держава може відряджати спеціальну місію в іншу державу за згодою останньої.

Отже, правом скеровувати і приймати спеціальні місії наділені всі суб’єкти міжнародного права.

Акредитуюча держава може призначити главу і членів спеціальної місії на свій розсуд, попередньо надавши приймаючій державі необхідну інформацію про чисельність і склад місії, а також прізвища й посади осіб, яких вона має намір призначити.

На відміну від глави дипломатичного представництва, главі спеціальної місії не потрібно отримувати агреман, згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії (ст. 8).

До складу спеціальної місії може входити дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий персонал. Акредитуюча держава має завчасно повідомити Міністерство закордонних справ або інший орган приймаючої держави про склад спеціальної маси, прибуття й остаточне відбуття членів місії та припинення їхніх функцій у місії.

У ст. 13 Конвенції про спеціальні місії передбачено, що функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встановлення місії офіційного контакту з Міністерством закордонних справ або

іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість. Здебільшого спеціальні місії отримують повноваження від глав держав, глав урядів або міністрів закордонних справ.

Усі офіційні справи з приймаючою державою, доручені спеціальній місії акредитуючої держави, ведуться з Міністерством закордонних справ або з іншим органом приймаючого уряду, щодо якого є домовленість.

Старшинство з-поміж членів спеціальної місії визначається згідно з порядком, встановленим главою місії з урахуванням дипломатичних рангів членів місії.

Місце перебування спеціальної місії визначається за згодою між зацікавленими державами.

Ст. 20 Конвенції містить положення, які визначають юридичні та фактичні підстави для завершення функцій спеціальної місії. Зокрема, вони припиняються:

1) за домовленістю зацікавлених держав;

2) після виконання завдання спеціальної місії;

3) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений;

4) після повідомлення акредитуючою державою про те, що вона припиняє діяльність спеціальної місії або відкликає її;

5) після повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає діяльність спеціальної місії припиненою.

Проте, варто зазначити, що розірвання дипломатичних або консульських зносин між акредитуючою державою і державою перебування не призводить до припинення діяльності спеціальних місій.

Загальні переваги, які надаються спеціальній місії, закріплені у ст. 22 Конвенції, яка констатує, що приймаюча держава повинна надавати спеціальній місії можливості, необхідні для виконання її функцій, беручи до уваги характер і завдання спеціальної місії.

Ст. 23 Конвенції не покладає на приймаючу державу обов’язок брати участь у витратах на оплату членами місії житлових приміщень, оскільки спеціальна місія не звільняється від сплати податків, зборів і мита, що становлять собою оплату за конкретні види послуг.

Приміщення, у яких розташовується спеціальна місія, недоторканні.

Архіви й документи спеціальної місії недоторканні в будь-який час та незалежно від їхнього місцезнаходження.

За ст. 28 Конвенції, приймаюча держава повинна дозволяти й охороняти вільні зносини спеціальної місії для всіх офіційних цілей.

Офіційна кореспонденція спеціальної місії, вся кореспонденція, що стосується спеціальної місії та її функцій, недоторканна.

Пошта спеціальної місії прирівнюється до дипломатичної пошти і не підлягає ні розкриттю, ні затриманню.

Щодо особистих привілеїв та імунітетів глави і членів спеціальної місії, потрібно, насамперед, виокремити принцип особистої недоторканності глави і членів дипломатичного персоналу спеціальної місії.

Особисті приміщення представників акредитуючої держави в спеціальній місії та членів її дипломатичного персоналу користуються такими ж недоторканністю й захистом, що й приміщення спеціальної місії.

Представники акредитуючої держави в спеціальній місії та члени її дипломатичного персоналу користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції приймаючої держави.

Глава і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії звільняються від усіх прямих податків, зборів та мита (особистих і майнових, державних, районних і муніципальних), за винятком непрямих податків.

Приймаюча держава не має права примушувати представників акредитуючої держави в спеціальній місії до виконання ними різних трудових та державних обов’язків, незалежно від характеру їх, а також до таких військових обов’язків, як реквізиція, контрибуція та військовий постій. Особистий багаж члена спеціальної місії звільняється від огляд)´, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, викладені вище, або предмети, ввезення і вивезення яких заборонене законом чи регулюється карантинними правилами приймаючої держави.

Члени сім’ї глави і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії, що перебувають разом із ним, користуються, якщо вони не є громадянами держави перебування, такими ж привілеями та імунітетами, як і члени дипломатичного персоналу спеціальної місії (п. 1 ст. 39).

Конвенція встановлює також відповідні привілеї та імунітети для адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу (ст. 36-37).

Згідно з п. 1 ст. 43 Конвенції, кожен член спеціальної місії користується ними з моменту вступу на територію приймаючої держави з метою здійснення своїх функцій у спеціальній місії або, якщо вони вже перебувають на цій території, з того моменту, коли про їхнє призначення повідомляється Міністерству закордонних справ або іншому органу приймаючої держави, щодо якого є домовленість.

Якщо функції членів спеціальної місії вичерпуються. їхні привілеї та імунітети припиняються в той момент, коли вони залишають територію приймаючої держави або після закінчення розумного строку, встановленого для цієї мети.

Важливим моментом у Конвенції є положення про те, що без шкоди для своїх привілеїв та імунітетів особи зобов´язані поважати закони й постанови приймаючої держави. Вони не мають права втручатися у внутрішні справи цієї держави.