Міжнародне публічне право. Том 1

5.3.4. Консульські привілеї та імунітети

Консульський імунітет - це вилучення з-під юрисдикції держави перебування або звільнення від іноземної юрисдикції. В його основі лежить принцип суверенної рівності держав і невтручання у внутрішні справи одна одної.

Консульські привілеї - це додаткові пільги та переваги, якими наділяються консульства та їхні співробітники порівняно з громадянами та юридичними особами держави перебування. Згідно з Віденською конвенцією, консульські привілеї та імунітети поділяються на дві групи. Привілеї та імунітети консульських установ і привілеї та імунітети працівників консульських представництв.

Привілеї та імунітети консульських установ охоплюють:

  1. Недоторканність приміщень консульської установи.
  2. Недоторканність консульських архівів, документів та офіційного листування.
  3. Свобода зносин і пересування.
  4. Фіскальний імунітет.
  5. Право консульства користуватися гербом і прапором своєї держави.
  6. Митні привілеї.

1. Недоторканність службових приміщень забезпечується шляхом виконання державами перебування двох основних обов’язків: забезпечення ефективної зовнішньої охорони приміщень (будівель і земельної ділянки); обмеження доступу владних органів країни перебування у приміщення консульства. Недоторканність приміщення консульської установи продовжує зберігатись навіть у випадку розірвання дипломатичних і консульських зносин.

З імунітетом недоторканності консульських приміщень пов’язане питання щодо можливості надання притулку в таких приміщеннях.

2. Консульські архіви та документи є, відповідно до ст. 33 Віденської конвенції 1963 р. недоторканними в будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження. Під консульськими архівами слід мати на увазі всі папери, документи, кореспонденцію, книжки, фільми, реєстри консульської установи з шифрами й кодами, картотеками і будь-якими предметами облаштування, що застосовуються для зберігання.

Консульські архіви користуються недоторканністю, незалежно від недоторканності консульських приміщень.

Архіви та документи, що були втрачені консульством та потрапили у розпорядження місцевої влади, мають бути негайно повернені консульській установі. Місцева влада не має права використовувати їх під час судового або адміністративного провадження.

3. Свобода зносин консульської установи з акредитуючою державою врегульована ст. 35 Віденської конвенції про консульські зносини, яка встановлює, що держава перебування повинна дозволяти й охороняти свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Консульська установа може користуватися будь-якими прийнятними засобами, включно з дипломатичними та консульськими кур´єрами, дипломатичними та консульськими валізами та закодованими або зашифрованими депешами. Офіційна кореспонденція консульської установи є недоторканною. Під офіційною кореспонденцією розуміють будь-яку кореспонденцію, що стосується консульської установи та її функцій. Намір держав забезпечити дотримання імунітетів консульської пошти призвів до широкого застосування практики відправлення й одержання пошти безпосередньо в аеропортах, морських і річкових портах, на станціях консульських установ посадовими особами.

4. Право користуватися своїм державним прапором і гербом У Державі перебування має консульська установа. Крім цього, вона має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобах пересування, що використовуються під час виконання офіційних функцій. Порушення або неповага до герба чи прапора визнається як неповага до акредитуючої держави незалежно від того, хто і яким чином це вчинив.

5. Консульські приміщення і резиденція штатного глави консульської установи, власником або наймачем яких є акредитуюча Держава або будь-яка особа, яка діє від її імені, звільняється від будь-яких державних, районних і муніципальних податків, зборів і

мита, за винятком тих, що є оплатою за конкретні види обслуговування.

Згідно з чинним законодавством та іншими нормативними актами, держава перебування дозволяє ввіз та вивіз, звільняє від мита, податків і зборів (за винятком зборів завантаження, перевезення, зберігання і розвантаження):

1) предмети, призначені для службового користування консульської установи;

2) предмети, включно з транспортними засобами, призначені для особистого користування працівників консульської установи та членів їхніх сімей, зокрема предмети, призначені для облаштування.

Привілеї та імунітети працівників консульств визначаються категорією працівника і міждержавними домовленостями. Сучасна консульська практика неоднозначно підходить до питання про особисту недоторканність консульських посадових осіб, юридичний імунітет яких має функціональний характер. Персонал консульських установ поділяють на три основні категорії: консульські посадові особи, консульські службовці і обслуговуючий персонал. Остання категорія, звичайно, практикою імунітетів не наділяється, якщо держави між собою не домовляться про інше. До особистих привілеїв та імунітетів консульських посадових осіб і службовців Віденська конвенція 1965 р. відносить:

1) особисту недоторканність консульських посадових осіб;

2) імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування;

3) фіскальний імунітет;

4) митні привілеї.

Консульські посадові особи й службовці, на відміну від дипломатичних представників, користуються своїми імунітетами і привілеями лише під час виконання посадових обов’язків.

Згідно зі ст. 43 Віденської конвенції 1963 p., консульські посадові особи та консульські службовці не підлягають юрисдикції судових або адміністративних органів держави перебування за дії, вчинені ними під час виконання консульських функцій. Консульський юрисдикційний імунітет є формальним (процесуальним) привілеєм. Він не знімає покарання за скоєні дії, а лише передбачає неможливість переслідування під час виконання службових обов’язків. Його часова дія зумовлена періодом перебування конкретної особи на відповідній посаді.

Відмінність між формальним (процесуальним) і матеріальним імунітетом полягає в тому, що останній унеможливлює караність дій. Таким матеріальним імунітетом є, наприклад, адвокатський імунітет. Процесуальний імунітет, не відміняючи караності дій, не дозволяє переслідувати особу за певні дії.

Ціла низка конвенцій, підписаних Україною та іншими державами, надаючи імунітети конкретним посадовим особам, поширює їх також і на членів їхніх сімей, що проживають разом із ними.

Відповідно до п. 1 ст. 44 Віденської конвенції, працівників консульської установи можуть викликати як свідків під час ведення судових або адміністративних справ, і вони не можуть відмовлятися давати свідчення.

Якщо консульська посадова особа відмовляється давати свідчення, щодо неї не можуть застосовуватися жодні заходи примусу або покарання.

Що стосується податкових і митних привілеїв консульських посадових осіб, вони знайшли своє закріплення у ст. 49-59 Віденської конвенції 1963 p., а також у двосторонніх консульських конвенціях, які уклала держава. Так, згідно зі ст. 49, консульські посадові особи та консульські службовці, а також члени їхніх сімей, які проживають разом із ними, звільняються від податків, зборів та мита (особистих, державних, районних і муніципальних), за винятком:

1) непрямих податків, що, зазвичай, входять у вартість товарів або обслуговування;

2) зборів і податків на приватне нерухоме майно на території держави перебування, за винятками, передбаченими положеннями ст. 32;

3) податків на спадкове майно або мита на успадкування, або податків на перехід майна, що стягується державою перебування, за винятками, передбаченими у положеннях пункту «Ь» ст. 51;

4) податків і зборів на приватні доходи, включно з прибутками з капіталу, джерело якого міститься в державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства в державі перебування;

5) зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування;

6) реєстраційного, судового та реєстраційного мита, іпотечних і гербових зборів, за винятками, передбаченими в положеннях ст. 32.

Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків, зборів та мита на заробітну плату.

Вказані норми фактично відтворюються і повторюються без особливих змін у двосторонніх консульських конвенціях держав.

Ст. 50 Віденської конвенції 1963 р. закріплює нормативні вимоги щодо звільнення від митного збору та митного огляду.

Особистий багаж та речі, які везуть із собою консульські посадові особи та члени їхніх сімей, що проживають разом з ними, звільняються від огляду. У випадку, якщо є серйозні підстави вважати, що в ньому містяться предмети, які не є особистими предметами чи предметами для офіційного користування, він може бути оглянутий у присутності відповідної консульської посадової особи або члена його сім’ї.

За загальним правилом кожний працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими Віденською конвенцією 1963 p., з моменту його в’їзду на територію держави перебування під час слідування до місця призначення або, якщо він уже перебуває на цій території, з часу, коли він розпочав виконувати свої обов’язки в консульській установі.

Якщо функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім’ї, які проживають разом із ним, або його приватного домашнього робітника припиняються в момент, коли ця особа залишає державу перебування або після закінчення розумного строку, щоб це зробити, залежно від того, який із цих моментів настає швидше.

Зазначимо, що щодо дій, вчинених консульською посадовою особою або консульським службовцем під час виконання своїх функцій, імунітет від юрисдикції продовжує існувати без обмеження строку.

За умови смерті працівника консульської установи члени його сім’ї продовжують користуватися привілеями та імунітетами до моменту залишення ними держави перебування або до закінчення розумного строку для від’їзду з держави перебування.

Якщо говорити про привілеї та імунітети почесних консулів, то Віденська конвенція 1963 р. не містить визначення терміна «почесний консул», лише в деяких двосторонніх консульських конвенціях присутні елементи визначення цієї назви.

Можна визначити, що почесним консулом є особа, яка має громадянство держави перебування, але може бути також громадянином акредитуючої держави, а іноді й третьої держави, не є службовою особою акредитуючої держави, не отримує постійної винагороди, виконує консульські функції в обмеженому вигляді, може займатися також іншою професійною діяльністю, що має на меті отримання доходу, і користується обмеженими привілеями та імунітетами.

Як передбачено ст. 58 Віденської конвенції про консульські зносини, режим, що застосовується до почесних консульських посадових осіб, майже аналогічний, як і для штатних консульських посадових осіб. Але при цьому існує досить важливе застереження, яке зводиться до того, що вказані привілеї та імунітети надаються лише під час виконання консульських функцій. Водночас вони не надаються членам сім’ї почесної консульської посадової особи.

Слід мати на увазі, що обсяг консульських привілеїв та імунітетів, що закріплюються в двосторонніх консульських конвенціях і національному законодавстві держав, залежить від характеру зносин між конкретними державами. Так, якщо держави підтримують дружні та різнобічні зносини, вони можуть надати консульські привілеї та імунітети одна одній в обсязі, що відповідає дипломатичним привілеям та імунітетам Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Конвенції 1963 р. штатні консульські посадові особи не повинні займатися в державі перебування якоюсь фаховою або комерційною діяльністю з метою одержання особистих прибутків. Якщо ж консульські посадові особи займаються такою діяльністю, то на них і членів їхніх родин не поширюються консульські привілеї та імунітети. Всі консульські працівники, що користуються привілеями та імунітетами, зобов’язані шанувати закони і правила держави перебування і не втручатися у внутрішні справи цієї держави.