В обстановці завершення епохи початкового нагромадження капіталу сформована на той час система шкільної освіти вже не відповідала новим соціально-культурним умовам життя: вона гальмувала подальший розвиток як науки, культури, так і виробництва.

В результаті загальноєвропейського руху Реформації вся справа народної освіти опинилась у руках Англійської протестантської церкви і різних її організацій. Ця тенденція була закріплена королівськими актами 1603 і 1604 pp.: створення і утримання шкіл було можливим тільки з дозволу єпископа або іншої особи, відповідальної за релігійне життя в даному окрузі. Примітивний рівень навчання в початковій школі, її повільне зростання і жалюгідний стан, як і схоластичний характер освіти, який давався граматичною школою, сприяли тому, що в різних колах англійського суспільства почали з’являтися різні варіанти проектів шкільної реформи.

Характерна реформа анонімного автора, запропонована в 40-х роках XVII ст. В ній говорилось, що початкова школа повинна стати масовою і навчати в ній треба не тільки грамоті й читанню, але також арифметиці й геометрії, оскільки вони необхідні для оволодіння учнями “механічними мистецтвами”.

Багато громадських діячів наполягали на перегляді змісту освіти в школах і університетах на основі пріоритетного вивчення предметів реального циклу. До середини XVII ст. група англійських вчених на чолі з відомим хіміком і фізиком Р.Бойлем (1627-1691) об’єдналася в так звану “Незриму колегію”, пізніше - “Королівське коло”, тісно пов’язане з промисловцями і купцями лондонського Сіті. Вони взяли участь у створенні навчальних закладів нового типу, які повинні були повідомляти учням практично корисні знання й уміння. Проекти створення реальних шкіл містилися, зокрема, у виступах друга Я.Коменського, популяризатора його творів в Англії С.Гартліба, у “Трактаті про освіту” видатного поета Д.Мільтона, у книзі економіста-республіканця У.Петті “Істинна реформа навчання”, де вивчення реальних наук пропонувалося поєднувати з вивченням ремесел у шкільних майстернях.

У 50-х роках XVII ст. англійський парламент створив комісію в справах освіти, яка розробила проект реформи освіти, що передбачала передачу шкільної справи у відання держави, організацію загальнодоступної початкової школи і надання після її закінчення всім бажаючим можливість продовжувати навчання в різних професійних школах. Пропонувалося також з програм усіх типів шкіл вилучити всі предмети, які не корисні для практичного життя.

Серед передового англійського суспільства того часу обговорювалося й питання про шляхи обмеження використання праці дітей. З цим, зокрема, був пов’язаний проект Джона Беллерса (1654-1725), англійського економіста, автора низку соціальних проектів, який у 1695 р. представив проект “Трудового коледжу всіх корисних ремесел і сільського господарства”. Проект передбачав організацію освітньо-виховної установи, яка поєднувала б промислове підприємство і школи трудового виховання. Праця і трудова атмосфера передбачались як головний виховний фактор, що впливав на почуття, розум і волю вихованців.

Дж.Беллерс розглядав працю не тільки як засіб підготовки до певної професії. Окрім оволодіння майстерністю він цінував працю за загальноосвітні можливості і вбачав у ній могутній стимул загального розвитку особистості. Поєднуючи загальну освіту і працю, вихованці, на його думку, зможуть навчитися “всьому корисному”. Трудовий коледж розглядався Дж.Беллерсом як школа, призначена для бідних, але там зможуть навчатись і діти багатих. Проект Беллерса виявився незабаром забутим і був знову знайдений у 1817 р. і перевиданий Р.Оуеном. До кінця XVII ст. в дусі нових віянь деякі міські самоврядування в Англії почали відкривати середні школи, в навчальних планах яких хоч і збереглося вивчення класичних мов, однак провідне місце відводилось викладанню реальних дисциплін і нових мов. У цей же час почали з’являтися приватні школи, т. зв. “академії”, з аналогічною програмою навчання, які потім злилися з середніми школами. Раніше створені граматичні школи ще менше відгукувалися на вимоги часу. Зберігши класичну програму навчання, вони протягом XVIII ст. лише поступово вводили в навчальний план природничі науки, математику та нові мови.

Взагалі, можна сказати, що в Англії в цей період потреба в докорінному оновленні народної освіти була вже усвідомлена суспільством. Однак парламентський проект, узагальнивши найбільш характерні вимоги суспільства до реформи школи - передачу народної освіти у відення держави, загальнодоступність початкової школи, її зв’язок з професійними навчальними закладами, оновлення всього змісту шкільної освіти і методів навчання, - в процесі суспільних перетворень, так і не був реалізований.

Інтенсивний суспільно-економічний розвиток країни породжував все більшу необхідність хоч би в елементарно грамотній робочій силі. Численні біблейські організації, що з’явилися в кінці XVII ст. з метою поширення християнських знань, відкривали приходські початкові школи, де поряд з релігійним вихованням, навчанням початкам грамоти і рахунку дітей знайомили з деякими видами ремесел і сільського господарства. Але ці елементарні навчальні заклади протягом усього XVIII ст. зберігали все той же статус “шкіл для бідноти”, головна турбота їх засновників зосереджувалась на дешевизні їх утримання, але не на рівні і якості навчання.

У другій половині XVIII ст. в Англії швидко зростала кількість початкових шкіл при гострій нестачі вчителів. Така ситуація обумовила виникнення шкіл взаємного навчання, які протягом XVIII ст. стали в Англії масовим типом початкової школи. В перші десятиріччя XIX ст. вони отримали поширення і в низці інших країн - Франції, Швейцарії, Данії, Росії, Північній Америці та ін., оскільки їх поширення відповідало необхідності сприяти масовому початковому навчанню і здешевлювало витрати на школу.

Методика взаємного навчання в початковій школі була розроблена незалежно один від одного двома англійськими педагогами - Ендрю Беллем (1753-1832) і Джозефом Ланкастером (1778-1838), у зв’язку з чим виникло поняття “Белл-Л анкастерська система навчання”. Узагальнивши досвід організації “дешевої” школи для бідноти, вони створили систему, при якій один учитель навчав і контролював одночасно велику кількість учнів - до 100 і більше. Для цього вчитель використовував допомогу старших учнів - моніторів, від лат. monitor - наглядач. Монітори разом зі своїми помічниками з числа найбільш встигаючих у даній групі учнів виконували методичні вказівки вчителя, відповідали за порядок і успішність навчання. При жорсткій дисципліні і регламентації занять ця система сприяла розвитку в учнів навичок спільної навчальної праці, їх взаємного впливу один на одного, духу змагання і тощо. Але незабаром стало зрозумілим, що засвоєні при такій організації навчання знання були вкрай схематичними і зовсім недостатніми для подальшої освіти. Недарма спроба Дж.Ланкастера поширити свою організацію навчання на середню школу закінчилася невдачею.

Соціокультурний розвиток Англії епохи XVII-XVIII ст. супроводжувався пошуками адекватних йому змін у навчанні й вихованні. Одним з перших мислителів, що узагальнив ці пошуки і розробив нову педагогічну концепцію, став Джон Локк.