Міжнародне публічне право. Том 1
5.2.2. Функції дипломатичного представництва
Дипломат має бути одночасно посередником, представником своєї держави і спостерігачем: як посередник він доводить до відома іноземного уряду ноти та повідомлення свого уряду, як представник своєї держави він діє від її імені, наділений необхідними повноваженнями для офіційних зносин з владою держави перебування, як спостерігач він через дипломатичне листування (телеграми, депеші, доповідні записки тощо) інформує своє МЗС про всі події політичного, економічного й соціального життя держави перебування.
Віденська конвенція 1961 р. «Про дипломатичні зносини» (ст. 3) закріпила функції дипломатичного представництва в ширшому обсязі, зокрема:
1) представництво акредитуючої держави в державі перебування;
2) захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави;
3) ведення переговорів з урядом держави перебування;
4) інформаційна функція - з’ясовування всіма законними способами умов і подій у державі перебування та повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
5) підтримка дружніх відносин з державою перебування та розвиток співробітництва в галузі економіки, культури й науки.
Представницька функція передбачає, що дипломатичне представництво акредитуючої держави представляє її в державі перебування в повному обсязі, включно з правом представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави - суб’єкта міжнародного права, що має об’єктивне право на представництво (право посольства). Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починає реалізовуватися із моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці зазвичай із моменту вручення главою дипломатичного представництва главі держави вірчих грамот.
Захист інтересів акредитуючої держави. З представницькою тісно пов´язана функція дипломатичного захисту, яка полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси акредитуючої держави, але й фізичних та юридичних осіб, які перебувають у правовому зв’язку з акредитуючою державою, під її правовим захистом. Дипломатичний захист має бути правомірним, тобто здійснюватися без порушення норм і принципів міжнародного права. У міжнародному праві існують певні звичаєві критерії правомірності дипломатичного захисту:
1) дипломатичний захист надається лише дипломатичним представництвом;
2) дипломатичний захист поширюється переважно на громадян держави, що акредитує;
3) дипломатичний захист, як захист політичний, обґрунтовано застосовується лише після того, як посольством вичерпані всі законні (правові) засоби, передбачені законодавством держави перебування;
4) дипломатичний захист не надається іноземним громадянам, громадянам країни перебування або апатридам (дипломатичний захист відрізняється від дипломатичного притулку).
Функція ведення переговорів з урядом країни перебування є основною процесуальною функцією, тобто основним засобом здійснення дипломатичних повноважень: у широкому сенсі цю функцію розуміють як спілкування дипломатичного представника з владою країни перебування, у вузькому - це переговори з питань укладання дво- чи багатосторонніх міжнародних угод. Якщо немає попередніх домовленостей про інше, переговори і в широкому, й у вузькому сенсі дипломатичний представник веде без надання його спеціальних повноважень, на підставі врученої ним главі держави перебування вірчої грамоти.
Інформаційна функція полягає в тому, що дипломатичне представництво має право всіма легальними, можливими засобами (виходячи з норм законодавства країни перебування) здійснювати збір інформації і передавати її уряду своєї країни. Ця інформація має багатоаспектний характер, оскільки стосується політичної ситуації в державі перебування, її економічної стабільності, гуманітарних, культурних та інших питань.
Інформаційна функція містить обов’язок персоналу дипломатичного представництва не тільки інформувати свій уряд, але й надавати інформаційні послуги різним суб’єктам на території країни перебування. Таким чином, громадянин, установа чи органи акредитуючої країни, перебуваючи в приймаючій країні, вправі звернутися в дипломатичне представництво своєї держави в цій країні із запитом про надання інформації, що цікавить його з конкретних питань. Водночас, слід зазначити, що інформаційна функція повинна здійснюватися дипломатичним представництвом відповідно до законів і звичаїв, щоб уникнути як порушень законів країни перебування, так і порушень законів та інтересів своєї акредитуючої держави.
Зміцнення дружніх відносин. На відміну від перерахованих вище функцій, вироблених у процесі тривалої практики міжнародного спілкування, функція зміцнення дружніх відносин і співробітництва характерна переважно для сучасних дипломатичних представництв. Ця функція була виділена делегацією Чехословаччини в процесі роботи Віденської конференції 1961 р. із дипломатичних зносин, вона знайшла своє місце в прийнятому нею кодифікованому документі.
Форми реалізації функцій дипломатичного представництва дуже широкі й різноманітні, вони закріплені у відповідних угодах.