Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§2. Рух за відновлення шкільної освіти і методів навчання
Переважання схоластичної ортодоксії і формалізму в змісті шкільної освіти і методах навчання перетворились до початку XVII ст. в архаїзм, котрий суперечив зростанню природничо-наукових знань, а також розвитку національних мов і літератур. На цьому фоні в Німеччині, Франції, Англії та інших країнах Західної Європи зростала опозиція схоластиці і формалізму в освіті, яка все активніше проявлялася в русі за переобладнання шкіл. При всій різноманітності відтінків цього руху в різних країнах у цілому його об’єднував поворот до навчання рідною мовою, до реально- практичної програми освіти, до рішучого відновлення методів викладання. Важливу роль у цьому процесі відіграло виникнення в межах панівних у Західній Європі релігій своєрідних дисидентських течій: у католицизмі - янсенізму, в протестантизмі лютеранського толку - пієтизму.
У Франції і Нідерландах, де особливо могутнім був католицизм, рух за влаштування по-новому організованих шкіл яскраво виявився в русі янсенізмі.
Поштовхом до його виникнення були опубліковані в 1640 р. твори голландського теолога Корнелія Янсенія - “Сповідь” і “Про град Божий” - про одного з “вчителів церкви” Середньовіччя - Августина. К.Янсеній шукав у богословських трактатах Августина обґрунтування індивідуалізму й людської гідності, яка виявляється в актах мислення. Цей підхід, спрямований проти церковно- політичної практики і етичних принципів єзуїтів, значною мірою наближався до концепції філософського раціоналізму Р.Декарта, який проголосив верховенство розуму над авторитетом.
Репресії проти янсеністів, які проявили стійкість і безкомпромісність перед лицем деспотизму уряду короля Людовика XIV і єзуїтської церковної політики, сприяли тому, що до цієї течії була привернута увага середніх верств і навіть деякої частини французької аристократії. Осередком янсенізму у Франції став розташований на околиці Парижа монастир Пор-Рояль. Серед прибічників Пор-Рояля були такі видатні вчені і представники суспільної думки Франції того часу, як Р.Декарт, Б.Паскаль, А.Арно, П.Ніколь, К.Лансело, Ж.Расін та ін.
Діячі Пор-Рояля організували низку інтернатних навчально-виховних установ, призначених не тільки для хлопчиків, але й для дівчаток, т. зв. “маленьких шкіл”, кожна з яких була розрахована на 20-25 учнів, що розподілялись між 4-5 вчителями і вихователями. Перші такі школи були відкриті в Пор-Роялі в 1643 р. Зі зростанням популярності та кількості учнів подібні школи відкрилися в Парижі, а в 50-х роках - в околицях Версаля і Шевреза. Однак, у 1660 р. в результаті протидії єзуїтів ці школи були закриті за наказом Людовика XIV. За неповні 20 років існування шкіл Пор-Рояля (1643-1660) навчання в них пройшли біля 1000 вихованців. Трохи пізніше педагогічні ідеї діячів Пор-Рояля були узагальнені послідовниками янсенізму - Франсуа Фенелоном у його творі “Про виховання дівчат” (1681 р.) і Шарлем Ролленом (1661-1741) в його “Трактаті про освіту” (1726- 1728). Основою для вирішення педагогічних проблем, як і для діяльності педагогів Пор-Рояля, слугувала філософія Ф.Бекона та картезіанська філософія, яка передбачала зміщення акценту з необхідності запам’ятовування певної кількості знань до необхідності раціонального методу і засвоєння, що сприяє розвитку здібності спостереження і самостійності мислення. Внаслідок цього елементи новизни в шкільній практиці янсеністів виявились схожими із загальнопедагогічними і дидактичними підходами Я.Коменського.
Педагоги Пор-Рояля були одними з перших у Франції, хто розпочав навчання дітей не з латинської, а з рідної мови. Вони розцінювали її як основну мову навчання, що цілком поєднувалося з ідеєю “школи рідної мови” Я.А.Коменського. Між тим, у школах янсеністів вперше перейшли від буквоскладового прийому навчання грамоті до звукового, тобто почали знайомити дітей з буквами за їх дійсною вимовою в слові. Цей метод був оформлений і одержав поширення в школах європейських країн тільки через 150- 200 років.
У керованих янсеністами школах дітей 6-12 років навчали, перш за все, читати і писати рідною мовою, рахувати і вимірювати, а також повідомляли елементарні географічні і природничонаукові знання. На наступних ступенях навчання коло реальних та гуманітарних знань розширювалося: вводилось викладання природознавства, математики, фізики, загальної і священної історії, риторики, логіки тощо. Поряд з латинською вивчалась грецька мова: вони служили засобом вивчення спадку античної культури. Викладались і нові мови, переважно італійська та іспанська, тобто мови сусідніх з Францією країн.
Опору на притаманні дітям допитливість і потребу в пізнанні навколишнього світу янсеністи розглядали як “природний збуджуючий засіб”, який дозволяє з успіхом виховувати і навчати без примусу. Тому у своїх підручниках і посібниках педагоги Пор-Рояля передбачали формування у дітей ясних уявлень із сенсорним сприйманням. Вони рекомендували, як і Я.А.Коменський, у процесі навчання максимально розвивати почуття, а також використовувати наочність. В янсеністських школах у викладанні широко використовувались карти, картини і портрети видатних людей, зображення машин і зброї тощо, а там, де це було можливо, - приклади із самого життя.
У країнах Західної Європи, де в результаті руху Реформації утвердився протестантизм, перш за все, у Німеччині, рух за оновлення школи очолили пієтисти. Виникнувши в Німеччині в другій половині XVII ст. як реакція на окостеніння лютеранського богослов’я, пієтизм (від лат. pietas - благочестя) намагався пробудити, поновити релігійні почуття, пізнання особистості в її індивідуальній глибині. Оскільки зміст традиційної шкільної освіти і панівні методи навчання не відповідали їх релігійно-світоглядним засадам, пієтисти приступили до створення своїх навчально- виховних закладів. Найбільш відомими були школи пієтис- тів, які групувалися навколо Августа Германа Франке (1663-1727). Це були перші школи, діяльність яких пов’язувалася з реалізацією реально-практичної спрямованості шкільної освіти та наочності навчання в дусі ідей Я.А.Коменського.
У педагогічній діяльності А.Франке та його послідовників проявлялися демократичні аспекти пієтизму. А.Франке займав за сумісництвом посаду університетського професора східних мов у Галлі і пастора церкви одного з найбідніших районів передмістя. У 1695 р. при цій церкві він відкрив школи для дітей бідних батьків. Завдяки його вмілому й енергійному керівництву школа стала взірцем для інших відкритих ним у Галлі освітньо-виховних установ, які отримали назву “установ Франке”. Вони утримувались за рахунок пожертвувань заможних громадян, які співчували діяльності А.Франке. Популярність “установ Франке” була настільки великою, що в 1708 р. їх відвідав король Прусії Вільгельм І. У 1727 р. - в рік смерті А.Франке - у заснованих ним шкільних установах нараховувалось більше 2000 учнів. З них більше половини припадало на початкові школи, 400 - на середні школи, в їх числі виховна установа для дівчаток; 134 - на дитячий сирітський притулок тощо.
Педагогічні погляди А.Франке відображені в його творі “Коротке елементарне керівництво як виховувати у дітей істинне благочестя і християнську мудрість”, в якому популяризувалось багато ідей Я.Коменського, зокрема вимоги ясності і наочності в навчанні, його зв’язки з практичним життям; закріплення засвоєного завдяки повторенню і вправами тощо. Август Франке звертав увагу на значення в освітньо-виховній діяльності особистого прикладу вчителя, дорослих членів сім’ї і взагалі всіх тих, з ким діти спілкуються. Згідно з цими вимогами вихователі “установ Франке” повинні були дотримуватися того ж режиму, що й діти. Усувалось також все, що могло викликати в дітях честолюбність, у тому числі похвали, нагороди, відзнаки за успіхи в навчанні тощо. Сам А.Франке цілком у дусі Я.Коменського рекомендував вихователям м’яке батьківське ставлення до дітей. Але на практиці дисципліна в його установах була достатньо суворою і не виключала можливості використання тілесних покарань. Необхідними засобами виховання любові до ближнього, а також попередження відхилення дитини від норм християнської моралі А.Франке вважав “християнську катехізацію”, тобто коротке й доступне дітям викладання основ християнського вчення; читання Святого писання поєднане з релігійно-моральними бесідами, настановами і привчання дитини до щирої молитви.
В “Установах Франке” багато місця відводилось навчанню рідної мови, повідомленню реальних знань, вивченню дітьми живої природи з метою підготовки вихованців до практичного життя. Незвичними для того часу були систематичні екскурсії учнів: елементи природознавства і світознання повідомлялись дітям на позакласно-урочних заняттях - на прогулянках, при огляді музеїв, а також у майстернях з метою ознайомлення з ремеслами і різними видами трудової діяльності - про що говорив ще Я.Коменський.
Учні середніх шкіл вивчали рідну і латинську мови, історію, географію, математику, фізику, природознавство і низку інших загальноосвітніх предметів. При одній з середніх шкіл був створений природничо-історичний музей. У вільний час вихованці, крім фізичної праці в саду, на дворі займались різними видами ремісничої праці.
З діяльністю “установ Франке” пов’язане виникнення в Німеччині перших реальних шкіл. Вже у А.Франке виник план організації особливого училища для підготовки до практичних професій. Хоча цей план і не був здійснений, його частково реалізував Кристоф Землер (1669-1740), який жив також у Галлі і займав місце пастора в-тій же церкві, що й Франке, і посаду доцента в тому ж університеті, де А.Франке був професором. У 1708 p. К.Землер відкрив училище, назване ним математичною реальною школою. Про латинь тут уже не було й мови. Навчальний план передбачав лише предмети, вивчення яких служило учням для кращої підготовки до практичної діяльності: математику, фізику, астрономію, малювання, креслення, географію, правознавство, агрономію, вітчизняну історію, економіку тощо.
У 1747 р. Йоган Геккер, учень А.Франке, заснував у Берліні “Економіко-математичну реальну школу”, яка незабаром стала широко відомою. Вона складалась з народної школи, яка відігравала роль підготовчого відділення, власне реальної школи, що давала підвищену освіту з професійним нахилом, а також середньої школи-педагогіуму, яка готувала до вступу в університет. За прикладом шкіл Й.Геккера і К.Землера в низці німецьких міст були також відкриті реальні школи.
Педагогічні ідеї пієтизму знаходили прибічників серед різних течій протестантизму в багатьох країнах, однак уже в другій половині XVIII ст. пієтизм втрачає своє значення завдяки поширенню ідей нових педагогічних течій - філантропізму і неогуманізму.