Досі не існує загальновизнаного окреслення цього поняття в юридичній і географічній науці. Дискусійним залишається питання про південний кордон Арктики. На відміну від Антарктики, не існує міжнародно-правового акта, що визначає статус арктичного регіону в цілому. Важливі характеристики визначають статус території Північного Льодовитого океану (Арктики) - формально відкритого моря. Згідно з теорією «полярних секторів», усі землі та острови, що знаходяться в межах полярного сектора відповідної держави, а також льодові поля, прилеглі до берега, входять до складу відповідної державної території. Арктичним сектором кожної з цих держав є простір, основою якого є узбережжя цієї держави, а боковою лінією - меридіани від Північного полюсу до східних і західних кордонів цієї держави. Судна та літаки інших держав можуть плавати та літати в межах арктичного сектора лише зі згоди прилеглої держави, причому тільки в мирних і наукових цілях.

До Арктики прилягають і мають у ній власні сектори п’ять держав: Росія, Канада, США, Норвегія і Данія. Деякі автори відносять до арктичних держав також Ісландію, Фінляндію та Швецію. Таким чином, правовий режим Арктики ґрунтується на нормах міжнародного права та національного законодавства арктичних держав. Конвенція ООН з морського права 1982 р. надає право приарктичним державам вживати заходів для охорони природного середовища у своїх секторах.

Основна особливість правового режиму Північного Льодовитого океану та прилеглих морів полягає в тому, що через секторільний поділ Арктики прибережні держави отримали певні права в цих секторах. Але питання про обсяг цих прав дуже складне, оскільки США, Норвегія і Данія взагалі виступають проти застосування секторального підходу до території Арктики.

Ще в 30-ті p. XX ст. склалася звичаєва норма міжнародного права щодо поділу північних полярних просторів на сектори за принципом тяжіння до узбережжя прибережних держав (Канада і Норвегія - в 1925 p., СРСР - в 1926 p., Данія - в 1933 p.). Дана норма склалася на основі тривалого фактичного розмежування прав та інтересів відповідних держав, визнання за ними пріоритету в дослідженні та освоєнні відповідних районів. Постановою ЦВК СРСР від 15 квітня 1926 р. було визначено точні кордони радянського сектора в Арктиці й закріплено положення, згідно з яким усі землі та острови, як відкриті, так і ті, що можуть бути відкриті в майбутньому, розташовані в даному секторі, входять до території Радянського Союзу.

У вересні 1996 р. вісім арктичних держав (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія, Росія, США, Фінляндія та Швеція) підписали в Оттаві Декларацію про створення Арктичної Ради - регіональної міжнародної організації. Метою Арктичної Ради є здійснення співробітництва, координації та взаємодії арктичних держав за активної участі корінних народів Півночі та інших мешканців Арктики із загальноарктичних питань; контроль і координація за виконанням екологічних програм, розроблення, координація та контроль за виконанням програм сталого розвитку; поширення інформації; заохочення інтересу до регіону та виявлення освітніх ініціатив з питань, пов´язаних з Арктикою.