Води арктичних морів омивають берега Росії, США, Канади, Норвегії та Данії (о. Гренландія). Антарктика займає площу близько 52,5 млн кв. км, включно з незаселеним материком Антарктидою (площа 13 975 тис. кв. км, з них 1582 тис. кв. км - шельфові льодовики та острови, приєднані до Антарктиди льодовиками), прилеглі до нього острови (з-поміж яких Південні Оркнейські, Південні Сандвичеві, Південні Шетландські), а також частини Атлантичного, Тихого та Індійського океанів, що називаються нерідко Південним чи Антарктичним океаном.

Міжнародно-правовий режим Антарктики регулюється Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 p., учасниками якого є понад тридцять держав (набув чинності в 1961 p., Україна є учасником цього Договору). Режим Договору про Антарктику 1959 р. поширюється на район південніше 60-ї паралелі південної широти (ст. VI). Цим Договором закріплено статус Антарктики як міжнародної території. Антарктика стала історично першою частиною земної кулі, перетвореною на зону миру та мирної сумісної діяльності різних держав. Ця міжнародна територія не може бути мілітаризованою ані в мирний час, ані в період війни. В Антарктиці не застосовується секторальний поділ. Хоча ст. IV Договору й не розглядає територіальні претензії держав як відмову від таких, однак і не легалізує ці претензії. Таким чином, претензії ряду держав на територіальний суверенітет в Антарктиці нібито виявилися законсервованими. Зазначений Договір не відкинув раніше заявлених прав і претензій на територіальний суверенітет в Антарктиці з боку Австралії, Аргентини, Великобританії, Норвегії, Франції та низки інших держав (п. 1 ст. IV). Він лише зафіксував, Що «ніяка нова претензія або розширення існуючої претензії, на територіальний суверенітет в Антарктиці не заявляється, поки цей Договір залишається чинним» (п. 2 ст. IV).

Правовий режим Антарктики як міжнародної території передбачає:

1) спеціальне міжнародно-правове регулювання;

2) використання лише в мирних цілях, заборона створення військових баз та укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї, як і здійснення будь-яких інших військових заходів (ст. І);

3) заборону проведення будь-яких ядерних вибухів і викидання в цьому районі радіоактивних відходів (п. 1 ст. V);

4) свободу наукових досліджень і співробітництво з цією метою (ст. II);

5) сприяння міжнародному науковому співробітництву в Антарктиці (ч. «с» п. 1 ст. IX), включно з обопільним обміном інформацією про діяльність в Антарктиці між державами (ст. III, п. 5 ст. VII);

6) національну юрисдикцію щодо громадян держав, які перебувають на території Антарктики, «без шкоди для відповідної позиції» держав-учасників договору (компроміс щодо держав, які зберегли свої претензії на територіальний суверенітет) (п. 1 ст. VIII);

7) сприяння здійсненню прав інспекції за взаємним обміном (ст. VII, ч. «d» п. 1 ст. IX);

8) охорону та збереження живих ресурсів в Антарктиці (ч. «ґ» п. 1 ст. IX);

9) не забороняється використовувати в мирних дослідженнях Антарктики військовий персонал (п. 2 ст. І, ст. VII);

10) кожна держава має право призначати необмежену кількість своїх спостерігачів, які можуть в будь-який час відвідувати будь-які райони Антарктики, перевіряти будь-які станції, установки, устаткування, морські та повітряні судна тощо (за результатами перевірок складаються доповіді, про які інформуються інші країни-учасниці Договору (ст. VII).

Згідно з положеннями Договору Антарктика є не лише демілітаризованою, а й нетрачізованою територією, на якій забороняється військова діяльність. У Договорі передбачено спеціальний механізм його реалізації - Консультативні наради держав-учасниць (ст. IX). У межах зазначеного Договору були підписані Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 p., Конвенція про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. та ін.