Міжнародне публічне право. Том 1

4.2.2. Склад державної території

Державна територія складається з просторів кількох категорій:

  1. Сухопутна територія, тобто увесь суходіл у межах державних кордонів, а також прибережні острови та анклави. До складу сухопутної території низки держав входять усі землі та острови арктичних секторів.
  2. Водна територія, яка охоплює: а) внутрішні (національні) води, що містять морські води, води портів, води заток, береги яких належать одній державі, якщо їхня ширина не перевищує 24 морських милі, а також історичні затоки; б) територіальне море - смугу прибережних морських вод із шириною не більше 12 морських миль.
  3. Повітряний простір над сухопутною та водною територією, включно з територіальним морем.
  4. Земні надра
  5. Об’єкти, умовно прирівняні до території держави, тобто «штучна» територія держави (морські та повітряні судна, космічні кораблі під прапором відповідної держави; офіційні резиденції дипломатичних представництв в інших країнах; морські платформи та інші споруди державної приналежності, підводні кабелі та трубопроводи у відкритому морі, якщо вони з’єднують дві частини однієї і тієї ж держави).

1. Сухопутна територія - це увесь суходіл, що знаходиться в межах кордонів держави. Статус сухопутної території як поверхні землі, окресленої кордонами держави, охоплює окремі частини території, оточені територією інших держав (анклави), і острови, що омиваються водою. До поняття сухопутної території входять і надра, розташовані нижче ґрунтового шару і дна водойм, що знаходяться на суші. Земля з її надрами становить собою основний компонент державної території, який є джерелом багатьох матеріальних благ людства. Саме за сухопутною територією визначаються офіційні розміри держави, протяжність сухопутних і морських кордонів.

Анклав - це частина території держави, відділена від основної її території і з усіх боків оточена територією іншої (інших) держави. Якщо ця частина території має вихід до відкритого моря, то вона є напіванклавом. Калінінградська область Росії, шо межує з Польщею та Литвою, як і іспанські території Мелілья та Сеута, оточені територією Марокко, анклавами в повному сенсі не вважаються. Вони мають вихід до відкритого моря, а тому зберігають можливість підтримувати зв’язок із рештою території, обминаючи території інших держав.

Анклав як частина території однієї держави, що повністю оточена сухопутною територією іншої держави, є, проте, невід’ємною частиною території відповідної держави. Сухопутна територія Швейцарії оточує анклав ФРН Бюзінген та італійський анклав Кампіоне-д’Італія, іспанське місто Плівія повністю оточене французькою територією, бельгійські анклави Барле-Насау і Барле-Хорте - нідерландською територією тощо. Право доступу держави До свого анклаву здійснюється на підставі спеціальної угоди з державою, на території якої цей анклав знаходиться.

2. Водна територія.

1) внутрішні (національні) води, тобто власні води держави (національні ріки, озера, канали, внутрішні моря), а у випадку держави-архіпелагу - її архіпелажні води;

2) прикордонні води, тобто води річок, озер і каналів, якими проходить державний кордон;

3) територіальне море.

Внутрішні води охоплюють води суходолу й морські внутрішні води.

Води суходолу містять як поверхневі, так і підземні води. Поверхневі води знаходяться в різноманітних водоймах - ріках, озерах, штучних водоймах (ставках і водосховищах), а також у болотах і льодовиках.

Національні ріки - це ріки, що знаходяться в межах однієї держави від самого витоку до гирла.

Канали - штучні водні шляхи - вважаються такими, що знаходяться під винятково юрисдикцією однієї держави в тому випадку, якщо вони оточені з обох сторін сухопутною територією цієї держави.

Внутрішні водойми - це водні простори, які з усіх боків оточені суходолом і не мають судноплавного зв’язку з морем.

Внутрішні морські води держави - це морська акваторія, що належить до державної території і розташована в бік берега від вихідної лінії - середньостатистичної узагальненої межі між морем і суходолом. До внутрішніх морських вод відносять води портів, бухт і заток. До внутрішніх морських вод також відносять «історичні затоки» (Ла-Плата, Гудзонова, Петра Великого та ін.). Прибережна держава здійснює у своїх внутрішніх водах всю повноту адміністративної, цивільної й кримінальної юрисдикції щодо усіх суден під будь-яким прапором, які перебувають у їхніх межах. Прибережна держава в межах своїх внутрішніх вод самостійно встановлює умови судноплавства. У внутрішні води держави іноземні судна заходять, зазвичай, із дозволу цієї держави (звичайно держави публікують перелік портів, відкритих для заходу іноземних суден). Військові кораблі іноземних держав можуть заходити у внутрішні води лише з дозволу чи на запрошення прибережної держави. Іноземні судна, що знаходяться у внутрішніх водах іншої держави, зобов’язані дотримуватись правил судноплавства, законів і звичаїв прибережної держави.

Прикордонні води. Води річок, озер і каналів, які проходить лінія державного кордону між суміжними державами, складають частину державної території кожної з них від лінії кордону до приналежного їй берега. При цьому несудноплавні ріки, що протікають територією кількох держав, вважаються прикордонними і знаходяться під роздільною юрисдикцією прибережних держав. Правовий режим прикордонних річок встановлюється угодами суміжних держав. Ріки, що протікають через територію кількох держав і доступні для судноплавства, називаються міжнародними і на них поширюються правила свободи судноплавства.

Територіальне море (територіальні води) - це морський пояс, що прилягає до сухопутної території та архіпелажних вод (ст. 2 Конвенції ООН з морського права 1982 p.). Суверенітет держави поширюється за межі її сухопутної території та її внутрішніх вод на морський пояс, що прилягає до її берега і називається територіальним морем. Суверенітет прибережної держави поширюється на повітряний простір над територіальним морем, так само на поверхню й надра його дна (ст. 1 та 2 Конвенції 1958 р. про територіальне море та прилеглу зону).

Тривалий час міжнародна практика йшла шляхом довільного встановлення самою державою ширини територіальних вод. Виділялись такі підходи:

3 милі - Австралія, Бельгія, Великобританія, Канада, Куба, США. Франція, ФРН, Японія;

4 милі - Норвегія, Швеція, Фінляндія;

5 миль - Камбоджа;

6 миль - Бразилія. Греція, Ізраїль, Іспанія, Італія, Камерун, Колумбія, Ліван, Туніс, Туреччина, Сомалі, Таїланд, Уругвай;

10 миль - Югославія;

12 миль - Албанія, Алжир, Болгарія, Єгипет, Індонезія, Іран, Ірак, КНР, КНДР, Лівія, Мексика, Пакистан, СРСР, Румунія, Саудівська Аравія, Сирія, Судан;

130 миль - Гвінейська Республіка;

200 миль - Аргентина, Панама, Перу, Сальвадор, Чилі, Коста-Ріка, Еквадор.

Лише Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила єдиний підхід до розуміння територіального моря і однаковий порядок відліку їхньої ширини. Державний морський кордон є зовнішнім краєм територіального моря - лінією, кожна точка якої знаходиться від найближчої точки вихідної лінії на відстані, що дорівнює ширині територіального моря (ст. 4 Конвенції). Згідно з положеннями міжнародного права кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до меж, що не перевищують дванадцяти морських миль, які відмірюються від висхідних ліній, визначених відповідно до Конвенції 1982 р. Конвенція ООН закріпила й способи визначення висхідної лінії, визначивши як нормальну лінію для вимірювання ширини територіального моря лінію найбільшого відливу вздовж берега, вказану на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу.

Прибережна держава може здійснювати свою юрисдикцію за межами державної території в зоні, прилеглій до її територіального моря, що так і зветься - «прилегла зона». Слід зазначити, що поняття юрисдикції в даному випадку не рівнозначне поняттю територіального верховенства. Під територіальним верховенством розуміється повна і виняткова влада держави в межах її території. Юрисдикцію ж держава може здійснювати за межами територіального верховенства, прикладом чого і є морські прилеглі зони. Прилегла зона не може поширюватися за межі двадцяти чотирьох морських миль від висхідних ліній, від яких відмірюється й ширина територіального моря. Метою контролю в межах прилеглої зони може бути необхідність:

1) запобігання порушенню митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів і правил у межах її території чи територіального моря;

2) припинення та притягнення до відповідальності за порушення зазначених законів і правил.

Здійснення обмеженої юрисдикції держави в прилеглій зоні відбувається з метою недопущення порушників на територію держави (в територіальні води). Отже, прилеглі зони не належать до державної території, але в їхніх межах здійснюється юрисдикція прибережної держави, причому як щодо своїх громадян, так і щодо іноземців. Юрисдикція є обмеженою або спеціальною, оскільки вона поширюється лише на справи у сфері митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил.

Мирний, архіпелажний і транзитний прохід. Конвенція ООН з морського права 1982 р. регламентує режими «мирного», «архіпелажного» і «транзитного» проходу. «Транзитний» прохід відповідно до ст. 37 застосовується до проток із міжнародним судноплавством, тому його схарактеризовано далі. Мирний і архіпелажний режими є звичаєвими міжнародними сервітутами, які дають змогу в принципі і встановлюють правила здійснення проходу іноземних суден через водну територію держави. Режим архіпелажного проходу принципово не відрізняється від режиму мирного проходу за винятком того, що архіпелажна держава встановлює для проходження іноземних суден «коридор» у своїх водах і правила навігації по цьому коридору, тоді як мирний прохід здійснюється через територіальні води держави без спеціальних вказівок щодо маршруту проходження.

Мирний прохід у територіальному морі. Під правом мирного проходу розуміється плавання іноземних суден через територіальне море з метою:

1) перетнути це море, не заходячи у внутрішні води чи не стаючи на рейді або в портовій споруді за межами внутрішніх вод;

2) пройти у внутрішні води чи вийти з них або стати на такому рейді чи в такій портовій споруді.

Згідно з положеннями міжнародного права будь-який прохід через державну територію повинен бути безперервним і швидким. Прохід може містити зупинку і стоянку на якорі, але лише тією мірою, наскільки вони пов´язані зі звичайним плаванням або необхідні внаслідок непереборної сили чи нещастя, або з метою надання допомоги особам, суднам чи літальним апаратам, що перебувають у небезпеці чи терплять біду (ст. 18 Конвенції 1982 p.).

Прохід є мирним, якщо тільки через нього не порушується мир, добрий порядок чи безпека прибережної держави. В міжнародному праві передбачено види діяльності, що їх здійснення дає підстави вважати прохід іноземного судна таким, що порушує мир, Добрий порядок чи безпеку держави. Ст. 19 Конвенції з морського права до них відносить:

1) загрозу силою чи її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності прибережної Держави або якимось іншим чином на порушення принципів міжнародного права, що втілені у Статуті ООН;

2) будь-які маневри чи навчання зі зброєю будь-якого виду;

3) будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні чи безпеці прибережної держави;

4) будь-який акт пропаганди, що має за мету посягання на оборону чи безпеку прибережної держави;

5) підйом у повітря, посадку чи прийняття на борт будь-якого військового пристрою;

6) навантаження чи розвантаження будь-якого товару чи валюти; посадку чи висадку будь-якої особи всупереч митним, фіскальним, імміграційним чи санітарним законам і правилам прибережної держави;

7) будь-який акт навмисного та серйозного забруднення навколишнього середовища всупереч Конвенції 1982 p.;

8) будь-яку риболовецьку діяльність;

9) проведення дослідницької чи гідрографічної діяльності;

10) будь-який акт, спрямований на створення перешкод функціонування будь-яких систем зв´язку чи будь-яких інших споруд або установок прибережної держави;

11) будь-яку іншу діяльність, що не має прямого відношення до проходу.

У територіальному морі підводні човни та інші підводні транспортні засоби повинні слідувати на поверхні та піднімати свій прапор.

Усе зазначене стосується і правил архіпелажного проходу з урахуванням зазначеного вище руху іноземних суден по встановленому архіпелажною державою коридору.

3. Повітряний простір. Державний повітряний простір є простором над сухопутною та водною поверхнею (над внутрішніми водами та територіальним морем), що знаходиться в межах кордонів держав.

Висотна межа повітряного простору не встановлена. Висотна межа повітряного простору, що знаходиться під державним суверенітетом, відділяє його від космічного простору, що підкоряється міжнародному режиму. Під кордоном земного простору розуміють кулясту поверхню, що повторює конфігурацію Землі і розташовується на певній відстані від її поверхні (рівня моря). Зазвичай виходять із того, що ця куляста поверхня повинна розташовуватися на такому рівні, який дасть змогу супутникам Землі обертатися без істотного гальмування і згорання в земній атмосфері. Таке висотне розташування визначається в 110 км.

4. Земні надра. Важливою частиною державної території, джерелом природних багатств є надра, що знаходяться під сухопутною та водною територією, а також надра континентального шельфу. Глибина надр необмежена і теоретично простягається до центру Землі.

Згідно з положеннями міжнародного права надра землі на технічно доступній глибині в межах сухопутних і водних просторів державної території знаходяться під винятковим суверенітетом відповідної держави. Саме держава визначає умови розвідування й експлуатації природних багатств земних надр. Генеральна Асамблея ООН 14 грудня 1962 р. прийняла спеціальну резолюцію «Невід’ємний суверенітет над природними ресурсами». Сумісна експлуатація надр компаніями різних держав не призводить до зміни юрисдикції над цими надрами.